На головну Історія Голова ОУН з волинським корінням

Голова ОУН з волинським корінням

11

14 липня виповнюється 105 років з дня народження Олега Штуля-Ждановича – одного з очільників Організації українських націоналістів. Можливо, ця постать не надто відома широкому загалу, проте залишила помітний слід в історії національно-визвольного руху та, гадаю, цікава для нас тим, що тісно пов`язана з Волинню й дотична до Володимирщини.

Народився Олег Штуль у селі Лопатичі Овруцького повіту Волинської губернії (Житомирська область). Його батько Данило – священник, активний учасник українського церковно-патріотичного руху, уродженець Коритниці (нині Локачинська ОТГ), навчався у Володимир-Волинській двокласній вчительській семінарії. За спогадами професора І.Денисюка,  о. Данило Штуль був неординарною особистістю. У церкві він більше говорив про Україну, ніж про Матір Божу, і не так про Ісуса Христа, як про Тараса Шевченка. За його ініціативою поблизу храму насипали символічну козацьку могилу. У селі з`явились синьо-жовті прапори й тризуби. У його помешканні вишитий тризуб висів навіть за радянської влади. 9 травня 1945 року Данило Штуль був арештований НКВД і засуджений на 10 років таборів.

- реклама -

Сам Олег після закінчення Кременецької православної духовної семінарії у 1934 році вступає до Варшавського університету, де студіює історію та українську філологію. Там він активно займається громадською діяльністю, знайомиться з Оленою Телігою, Євгеном Маланюком, Олегом  Ольжичем.  У червні 1939  року здобуває ступінь магістра історії, у цьому ж році вступає в ОУН.  У 1939-1941 роках перебуває у Кракові як референт культурних справ  у теренові екзекутиві ОУН, секретар мистецької управи «Зарево». Після розколу ОУН залишається на боці Андрія Мельника.

У червні 1941 року повертається до України в складі Київської похідної групи, яка на деякий час зупиняється у Львові. Тоді допомагає  Тарасу Бульбі-Боровцю сконтактувати з Проводом ОУН(м). «За допомогою свого земляка і приятеля О.Ждановича я відшукав політичний штаб другої національної групи полк. А.Мельника» , писав Тарас Боровець у тексті «Армія без держави». Ці переговори вилились у підписання договору і подальшу співпрацю.

Прибувши до Києва, Штуль веде організаційну роботу, публікується в періодиці, очолює культурну референтуру Проводу ОУН(м) на центрально-східних землях. Після лютневих арештів у Києві Провід наказує Олегу Штулю покинути столицю та скеровує до Луцька. Тут він влаштовується викладачем до гімназії, водночас виконуючи  обов`язки в складі Волинського інспекторату ОУН. У цей  час на Волині розгортаються збройні відділи мельниківців : «ОУН доручає Блакитному розбудовувати дві бази партизанських дій – на Крем’янеччині і на Володимирщині. Хрін – командир Крем’янецької бази, й Білий – Володимирської – виказали себе першорядними партизанськими спеціялістами-самородками» – писав О.Жданович укнизі «На партизанському фронті».

Навесні 1943 року Олега Штуля призначили представником ОУН(м) при штабі УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця, де в ранзі сотника і під псевдо «Жданович» брав участь у бойових акціях  як проти німців, так і проти більшовицьких партизанів, працював у редакції пресового органу «Оборона України».  У листопаді 1943 року був арештований німцями і ув’язнений  у табір «Заксенгаузен», де перебував до жовтня 1944 року.

Після війни Олег Штуль продовжив займатись громадською діяльністю, відновив у Парижі вихід газети «Українське слово» і став її редактором. У 1955 році на 4-му Великому зборі українських націоналістів був обраний заступником голови ОУН. Після смерті Андрія Мельника  1 листопада 1964 року виконував обов’язки голови, а у жовтні 1965 року на 6-му ВЗУН, а згодом ще двічі, затверджений головою Проводу Українських Націоналістів. На цій посаді, в активній громадській роботі Олег Штуль-Жданович й перебував до своєї передчасної смерті від важкої хвороби 4 листопада 1977 року.

Як напише Улас Самчук, «хоч Олега Штуля й  поховано не на Байковому  кладовищі в Києві, а в Бавнд-Бруку в стейті Нью-Джерсі, США, енергія не зникає. Вона акумулюється в часі, вона є, вона діє, вона дає наснагу, вона урухомлює історію, вона пориває, вона диктує. Справа, якій ця енергія присвячена, така ж невмируща, як і саме життя».

Сам Олег Штуль теж вірив в перемогу своєї справи, 1962 року він писав: «Нехай сьогодні ми пишемо найсумніші речі – спогади. Але боротьба триває. І вона триватиме аж до перемоги. Чи ми її побачимо? Чи скоро? Для історії це мало важить. Але побачить її Київ – Золотоверхий наш натхненник. І коли не зустріне нас, то кращих від нас. А нам дай, Боже, щоб про нас Київ згадав і визнав, що й ми чимось спричинились до перемоги та народження кращих від нас».

Руслан ПИЛИП’ЮК, історичний клуб «Холодний Яр».

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

сім + одинадцять =