Новини

Гостомель тримається!

Архів
75 переглядів

Уперше заїхати у рідний Гостомель після окупації, уперше відкрити хвіртку, уперше зайти в будинок і вперше побачити те, що після себе лишили рашисти. Складно, боляче…

Інколи, якщо не зважати на понівечені забори сусідів, згарища, що лишилися від хат неподалік, здається, що це все було не з нами. Всюди помітно, як Гостомель топтала нога окупанта і торкалася його рука. Втім, навіть після боїв, прильотів ворожих снарядів, він вистояв, він тримається! З вулиць вже прибрали російську техніку, що так і не доїхала до пункту призначення і не показала свою бойову славу. Вікна у будинках вже позабивали власники, які згрібали на подвір’ях не лише уламки скла, але й частинки своєї душі. Ворота, що хоч і повалені російською ордою, теж тримаються, попри все, підіймаються і готові знову оберігати оселю любих господарів. Авто із заклеєними дверцятами, що ніби забинтовані рани, стоять і чекають, коли ж знову везтимуть усміхнені родини у парк «Щасливий».

Попри біль, образу та нескореність, місто оживає. Кожен куточок Гостомеля дбайливо прибирають комунальники. Вони старанно вигрібають весь той бруд, принесений росіянами у наше мирне життя. Газовики, як справжні супергерої, повертаються вулиці за вулицею газ, який люди не бачили із п’ятого дня війни, і тепер радіють йому зі сльозами щастя на очах. А електрики мужньо змагаються із дротами, обірваними, як людське життя. І подекуди у вікнах видно світло – як нагадування про те, що життя триває.

Приємно бачити військових – наших, українських. Хлопці, чоловіки у формі тримають руку на пульсі і дбають про безпеку міста, що підіймається з колін. У їхньому погляді  помітно втому, але ще більше нестримну жагу до перемоги. Трохи дивно і незвично бачити однолітків у бронежилетах, берцях та з автоматами в руках. Ще до війни вони були зовсім іншими: усміхненими, радісними і завжди на позитиві.

Звісно, це все лишилося та має гіркий присмак війни. Поліцейські патрулюють вулиці, оберігаючи кожен магазин, оселю чи то навіть те, що після них лишилося. ДСНСники, сапери щодня зустрічаються із тим, що б ми воліли бачити лише на картинках, – зі снарядами, мінами і всім тим, що може в одну мить обірвати життя. Втім, вони мужньо крок за кроком «прочісують» рідний Гостомель із вірою, що зовсім скоро скажуть заповітну для нас усіх фразу: «У Гостомелі безпечно!»

Звісно, долинають вибухи, від яких усередині все холоде і підкрадається думка: «Невже знову?». Але відразу відганяєш від себе усі погані здогадки і розумієш, що то наші хлопці працюють. Місто тримається завдяки людям, воно оживає і намагається знову стати рідним куточком для гостомельчан, що ше з острахом повертаються до осель, але лиш на декілька днів, залишають замки на дверях і виїжджають. Вони їдуть, щоб потім у рідному Гостомелі зустріти перемогу і точно знати, що «де би не був, не забуду дім». Так само і я зачинила двері дому, а з ними і свою душу, та поїхала з вірою, що зовсім скоро всюди буде спокій, затишок і мир!

Дарина ХАМІНА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up