На головну Молодіжка Гранчак і Балерина: Як молодь Володимира обирає для себе театральне майбутнє

Гранчак і Балерина: Як молодь Володимира обирає для себе театральне майбутнє

262

Хтось із них і подумати не міг, що обере собі акторство за професію. Інші навпаки, марили сценою змалечку. Завдяки студії при народному аматорському театрі «Різнобарв’я» володимирські юнаки та дівчата відкрили і розвинули у собі акторські здібності й повірили у те, що театр – це їхнє майбутнє. Своїми історіями на «Молодіжній тусовці» поділилися молоді актори-аматори, які мріють вивести своє захоплення на професійний рівень, – Денис Ломакін та Олександра Ізотова.

Хлопець із птахами на шиї змінив своє життя

– Як театр змінив моє життя? Кардинально! – каже Денис, хлопець із татуюваннями на шиї, один із найбільш яскравих акторів «Різнобарв’я». Раніше він навчався у педколеджі на спеціальності «Образотворче мистецтво», але до малювання особливого бажання не мав. Просто це саме той фах, який можна у нашому місті обрати, якщо відчуваєш тягу до творчості. Та свого майбутнього у цьому чітко не бачив. Аж поки не потрапив до театру й не зрозумів: це саме те, чого він прагнув.

- реклама -

Узагалі грати в театрі не збирався. На першу репетицію прийшов за компанію з друзями, а режисерка, Лариса Половньова, одразу й вручила текст: читай, чого дарма сидітимеш? Так і залишився з тих пір в театрі. Уже й ті друзі, з різних причин, покинули сцену. А Денис «захворів» ним всерйоз і нині готується до вступу на акторський факультет до Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені І.Карпенка-Карого. Паралельно – працює у ресторані «Фемілі».

За три роки театрального життя Денис зіграв у виставах «Жартівниця», «Летюча миша», «Чарівні персні Альманзори», «Маркіза», «Дзеркало», «Безіменна зірка»

– Найбільше сподобалося грати Гранчака з «Дзеркала» – жорсткого, дещо цинічного, брутального. Якийсь він мені близький по духу – зізнається хлопець. – Але ця роль вимагала величезної емоційної віддачі, після кожної репетиції почувався повністю виснаженим. Узагалі мені більше до душі складні, трагічні ролі.

Денис ще класу з сьомого мріяв про те, щоб зіграти якусь роль, адже найбільше в театрі його приваблює можливість перевтілення, приміряння нових образів і особистостей. Та не уявляв, що зможе це втілити у рідному Володимирі. Театр любить також і за особливе творче середовище, репетиції минають весело, це налаштовує на кращу взаємодію на сцені. Втім, трапляється, коли доводиться грати у парі і з людиною, стосунки з якою не надто теплі. «Та коли виходиш на сцену, забуваєш про це. У тебе є твоя роль, а все, що поза нею, відходить на другий план», – пояснює хлопець.

Налаштуватися на родь, зрозуміти персонажа дуже допомагає Лариса Половньова, вона розповідає про його передісторію, з емоціями, з почуттями. Також вона вчить імпровізувати, не губитися, якщо забудеш слова або щось піде не так. «Лариса Леонідівна дуже мене змінила й допомогла своїми порадами. Не тільки на сцені, а й у життя», – зізнається Денис.

Просто перед карантином мала відбутися прем’єра вистави «Синя борода», там Денис має роль, яка передбачає, зокрема, і виконання сольного танцю. Хлопець зізнається, що танець для нього – ще той челендж, але опановувати його надзвичайно цікаво. Як і всі інші актори, він чекає на момент, коли нарешті дозволять роботу театрів, аби представити публіці те, над чим театральна трупа працювала довгі місяці.

Окрім театру, Денис колекціонує аромати парфумів і захоплюється татуюваннями. Найбільше привертають увагу, звісно, птахи на шиї, переплетені з його ініціалами. Каже, через це тату можуть бути проблеми в акторській кар’єрі. Але йому страшенно хотілося набити татуювання саме там. «Не вкладаю у це глибокого символізму, – пояснює хлопець, – для мене це просто спосіб візуально вирізнитися, як-от для когось ланцюжки чи пірсинг».

З «невидимки» на принцесу перетворила сцена

Тендітна Олександра Ізотова, десятикласниця ЗОШ №5, яскраво засяяла на театральному обрії в образі ніжної і кумедної принцеси Алелі, а згодом підкорила серця театральної публіки, зігравши вразливу порцелянову Балерину у виставі «Дзеркало». Та до театрального дебюту, зізнається дівчина, у школі її майже не помічали.

– Я класу з четвертого знала, що хочу бути акторкою, мріяла про театральний гурток, – зізнається Саша Ізотова. – Але навіть виступати на різних шкільних заходах зазвичай запрошували інших. Лише після того, як зіграла головну роль у виставі «Чарівні перстні Альманзори», звернули увагу: «О, то ти чудова артистка!». До «Різнобарв’я» потрапила за порадою вчительки української мови Наталії Самрук, яка також грає у «дорослому» складі нашого театру.

Спочатку дівчина просто спостерігала, а далі й сама взялася опановувати магію перевтілення. Починала з маленьких ролей. А коли доручили роль принцеси Алелі у «Чарівних перстнях Альманзори», не пропускала жодної репетиції. «Для Лариси Леонідівни надійність – надзвичайно важлива риса в акторів, тому я намагалася бути надійною», – усміхається дівчина. Це була її перша головна роль. Загалом може похвалитися грою у семи виставах. Серед найновіших – роль Балерини у виставі «Дзеркало». Також юна акторка не раз брала участь в обласних конкурсах читців і займала перші місця. У травні мала б зіграти у прем’єрі казки для дорослих «Місто без любові», але її теж перенесли через карантин

«Різнобарв’я» для Саші – це перший упевнений крок до мрії. Але театр змінив її і як особистість. «Зробив мене відкритішою до нових людей, до знайомств, додав сміливості», – каже дівчина.

Що в акторстві найскладніше? «Починати грати без розминки. Тоді буває важко з тим, аби чітко артикулювати слова», – розповідає Саша. А найбільше їй подобається процес  розбору тексту, розставляння логічних наголосів, наповнювання його глибиною і сенсом. «Паралельно відбувається і знайомство з персонажем відбувається у процесі. Я проектую на себе його життєвий досвід, той, який існує поза текстом вистави», – коментує дівчина.

Саші також доводилося грати у парі з людиною, стосунки з якою були не найкращі. Але творчій співпраці це на завадило, навпаки: після прем’єри напруження зникло, стосунки поліпшилися. «Узагалі в театрі я знайшла своїх друзів. Це така чудова компанія, з якою комфортно і весело і на репетиціях, і поза нею. «Дорослі» актори театру –  приклад для натхнення, а однолітки – улюблене товариство», – каже дівчина.

– Для мене дуже важлива віддача публіки, коли реагують у доречних місцях сміхом чи паузою. Це означає, що ти все робиш добре. І додає сил викладатися ще більше, – пояснює Саша. А от страху сцени у неї немає, тож і перед виходом на неї долати хвилювання не доводиться.

Театр – не єдине творче захоплення Саші Ізотової. Коли приходить натхнення, вона пише художню прозу. А ще любить грати на гітарі і виконувати пісні «Океану Ельзи», «Один в каное» та інших гуртів. Захоплюється фотографією – в ролі моделі. Разом з друзями-фотографами створює світлини, якими передає не просто емоцію чи настрій, а й цілу історію. «Хотіла б спробувати себе у модельному бізнесі, підходжу за всіма параметрами…, окрім росту», – зізнається Саша.

Для вступу в Карпенка-Карого абітурієнти мають пройти творчий конкурс. Готуються для цього монолог, байку, прозовий уривок, вірш, пісню і танець. Денису вступати уже цього року, Саша має іще рік на підготовку. Але обоє вже активно пропрацьовують матеріал. Денис, зокрема, читатиме прозовий уривок із «Московіади» Андруховича, а Саша – опис моря із першої частини серії книг Наталки Щерби «Часодії». Комусь важче дається танець, комусь – пісня. Але в обох вистачає натхнення і запалу наближати свою мрію. Ми затискаємо кулаки і бажаємо, нехай у них все вдається!

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

13 + девять =