Новини

Хоч рік був складний, та кількість пожеж зменшилася

Інтерв’ю
504 переглядів

Для всієї України, та й для Володимирщини зокрема, 2023-й, другий рік війни, був важким. На щастя, місцевим пожежникам він зайвих клопотів майже не додав. Про це і не тільки говоримо із начальником Володимирського районного управління ДСНС України у області В’ячеславом Процюком.

– Чим прикметний 2023-й рік?

– Найперше тим, що в цьому році знизилася кількість пожеж. Якщо у попередньому їх було 231, то в 2023-му виникло 115, тобто вдвічі менше. Суттєво зменшилися випадки пожеж в екостистемах – ідеться насамперед про паління сухої трави. Вочевидь, і роз’яснювальна робота спрацювала, і запобігти багатьом загоранням вдалося. І якщо у 2022 році було 82 таких пожежі, то в минулому – лише сім. Також торік трапилося менше летальних випадків на пожежах – три проти чотирьох у попередньому році.

Фактично не було пожеж зі значними матеріальними збитками. Думаю, тут  зіграли роль і профілактичні заходи, і те, що люди почали більш свідомо та відповідально ставитися до питань пожежної безпеки.

 – Що ж найчастіше ставало причиною виникнення пожеж?

– Більшість займань спричинило коротке замикання в електромережі. На другому місці – необережне поводження з пожежонебезпечними предметами. І 13 пожеж виникли через куріння. До речі, всі летальні випадки спричинені саме цим типом пожеж.

 – Чи достатнє матеріальне забезпечення маєте?

– За останні два роки у нас суттєво поліпшилася матеріально-технічна база. Добре налагоджене централізоване забезпечення: так вторік для ДПРЧ № 7 отримали новий пожежний автомобіль з Києва. Додаткове обладнання та спорядження, яке передають зі столиці, також нове та якісне.

Крім того, в минулому  році добре спрацювали з громадами в плані субвенцій, які спрямували на поліпшення умов підрозділу. Зокрема, на закупівлю додаткового обладнання, яке не видають, але потребу в якому маємо. Наприклад, коли доводиться діставати людей з льохів, погребів, колодязів. Пам’ятаю випадок, коли людина зникла безвісти, і в поліції була підозра, що вона могла впасти в колодязь у селі Октавин. Тож довелося обстежити це місце, а оскільки спеціальної триноги для таких робіт не мали, використовували підручні засоби. Наш колега, обв’язаний мотузкою, спустився на глибину близько 35 метрів. Коли витягали його, то стерли руки до крові цією мотузкою. А завдяки тренозі, яку вдалося придбати, легше виконувати цей підйом. Розрахована вона на вагу понад 150 кг, тобто може витягнути рятувальника разом з потерпілим.

Також торік суттєво поповнився автопарк. Завдяки співпраці із закордонними волонтерами по два пожежних авто приїхали у Володимир та Іваничі.

 – Ми почали розмову з пожеж, але ж ви займаєтеся не лише ліквідацією загорянь…

–  Так, 70 відсотків наших виїздів стосувалися не гасіння пожеж. Це і виїзди на ДТП, де є потреба у спецобладнанні – на щастя, їх було небагато. І відкачування води при паводку. Але найбільше таких виїздів відбувається у взаємодії з органами влади, поліцією, медиками. Зокрема, багато випадків, коли одинока людина сама в квартирі і не виходить на зв’язок, тоді залучають нас, щоб у помешкання потрапити. Так само, якщо маленькі діти замикаються у квартирі без дорослих. Загалом такі випадки трапляються майже щодня.

 – У деяких громадах району уже діють добровольчі пожежні обєднання. Наскільки ефективна їхня робота?

– Як «пілотний» проєкт перший підрозділ добровільної пожежної охорони  створено у Поромівській громаді. Як на мене, їм це добре вдалося. Створили матеріальну базу, залучили власні контакти і знайшли пожежні автомобілі, подаровані міжнародними партнерами, згуртували людей. Разів шість вже виїжджали на виклики. Працювали у громаді і на відкачуванні води, і безпосередньо на пожежах.

Упевнений, що цей добровольчий рух треба розвивати – як загалом в Україні, так і в нашому районі. Стимулювати людей, а головне – пояснити їм, що робота рятувальника – важлива і відповідальна. І що, створюючи таке об’єднання, вони допомагають насамперед собі, своїм сусідам, громаді. Хай як швидко ми їдемо на виклик, але дорога, особливо у віддалений населений пункт, займає якийсь час. І добре, коли хтось на місці уже негайно починає гасити пожежу.

У цьому варто перейняти приклад Європи, зокрема найближчої сусідки – Польщі, де такі добровольчі формування функціонують близько сторіччя. І в цей рух залучені всі вікові категорії, від дітей до дорослих. 15-річні підлітки приходять у пожежну частину, цікавляться, як усе влаштовано, навчаються. Відтак у кожному населеному пункті набереться кілька десятків людей, готових одразу включитися у надання допомоги при пожежі чи іншій надзвичайній ситуації.

У нас з цим складніше. Скажімо, банальний випадок – випалювання сухої рослинності: телефонує людина, каже, що в неї горить біля обійстя суха трава. Приймаємо виклик та одразу виїжджаємо на нього, але оператор паралельно запитує: чи можете ви негайно вжити якихось заходів, щоб зупинити поширення вогню? Часто у відповідь чуємо обурене: «А чого я маю це робити? Ви ж за це зарплату отримуєте!». Ми свій обов’язок, безумовно, виконаємо, але якби люди тим часом спробували убезпечити, у міру можливостей, свою територію чи майно від подальшого розповсюдження вогню, то й збитки були б менші. Звісно, аж ніяк не йдеться про те, аби добровольці лізли в осередки горіння, адже у них немає спеціального захисту й апаратів для дихання, як у нас.

Загалом є успішні історії, коли люди на місцях зуміли зорієнтуватися, організуватися і загасити вогонь ще до прибуття пожежників. А в одному селі було й таке: щойно приїхали, місцеві жителі налетіли, звинувачуючи у зволіканні, і ще хвилин 10 не давали взятися за гасіння пожежі, кричали, шарпали. Навіть довелося поліцію викликати.

Це, звісно, нечасті випадки. Але розвиток грамотності та обізнаності у сфері пожежної безпеки з дитинства є запорукою того, що в надзвичайних ситуаціях люди діятимуть виважено, ефективно і зможуть допомогти собі і своїм сусідам.

 – Вочевидь, на це спрямовані і «Класи безпеки» у школах, до створення яких ви залучені.

– У районі діє 26 «Класів безпеки», майже всі відкриті упродовж минулого року. Найкраща ситуація у Володимирській громаді, тут вони є в усіх навчальних закладах. Наші працівники в цих класах проводять заняття з дітьми. За минулий рік таких занять було 84.

 – Досвід яких країн у створенні добровольчого пожежного руху ви вивчали?

– Ознайомилися з німецьким і польським, і зауважу, що у Польщі він влаштований чи не найкраще. Добровільні підрозділи фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, керівники громад часто  стають членами цих об’єднань або навіть очолюють їх. Для економії коштів на енергоносії облаштовують пожежне депо в частині приміщення іншого великого об’єкту інфраструктури, це може бути, наприклад, будинок культури. І це депо служить не лише для збереження обладнання, а й для гуртування людей – скажімо, місцеві жителі туди приходять пограти в шахи. Створюють якісь активності, конкурси для дітей – і їм також цікаво туди навідуватися.

У Польщі добре сформована культура пожежників-добровольців. Зокрема  тут відбуваються змагання між добровольчими підрозділами з пожежно-прикладного спорту, у складі яких цілі сімейні династії, де кожна громада виставляє команду, вони змагаються, наприклад, зі швидкості підйому  штурмовими драбинами тощо. У нас такі заходи відбуваються також, але лише на рівні атестованих державних підрозділів.

 –  Актуалізувалася проблема необережного поводження з боєприпасами. Йдеться і про ті, що належать до теперішньої війни, і ті, що лишилися з попередніх. Чи були такі випадки на Володимирщині?

– У районі торік був випадок у Затурцівській громаді. Там є хлопці-копачі, які шукають старі боєприпаси, розбирають і здають на брухт. Хоча такі речі на брухт  приймати заборонено, а братися до них ще й небезпечно, їх це не зупиняє. І трапився випадок, коли двоє людей травмувалося, одна з них смертельно.

 – Який найрезонансніший випадок запамятався з минулого року?

– Це порятунок дітей, які провалилися під кригу на озері в Нововолинську. На жаль, одна дитина загинула, але двох врятували, буквально витягли з того світу. Рятувальники теж сильно постраждали, потрапили в реанімацію. За це завдання, яке виконали, ризикуючи власними життями, вони отримали державні нагороди.

 – Цікавість до новорічної піротехніки з початку повномасштабної війни в українців знизилася, за це передбачена відповідальність, але окремі випадки все одно трапляються. Чи зафіксовані такі на Володимирщині?

– Як і щороку, попередньо проводили на ринках рейди спільно з поліцією, аби виявити продавців феєрверків та іншої піротехніки. Таких не було зафіксовано. У новорічну ніч також черговим у Нововолинську та Володимирі не надходила інформація про запуски салютів.

 – Чи продовжать функціонувати «Пункти незламності»?

– Зараз у них, на щастя, великої потреби нема, але в кожному з наших чотирьох пожежно-рятувальних підрозділів є стаціонарні «Пункти незламності», а також маємо два намети – в Нововолинську та у Володимирі. Вони сучасні, затишні, обладнані спальними місцями, тепловими гарматами для обігріву. І, за потреби, ними можна скористатися.

Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: В'ячеслав Процюк, Володимирське районне управління ДСНС, підсумки року
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up