Новини

Хто в місті та районі про захист дітей дбає

Архів
18 переглядів

Документи, які вони готують, зазвичай носять гриф секретності, бо стосуються дітей і питань, що не підлягають розголосу. Зате у своїй відкритості спеціалісти служб, що опікуються сферою захисту дитинства, випереджають багатьох інших своїх колег-службовців.

Вони завжди готові до спілкування та поспішають на допомогу тим, кого пересічні громадяни воліють не помічати. Наші сьогоднішні розмови – про особливості роботи з сім’ями, які не можуть самостійно справитись із проблемами, та про дітей, що потребують особливого соціального захисту.

Службу у справах дітей райдержадміністрації два десятки років очолює Олександр Смоляр, спеціалістки Алла Дідун та Наталія Шевченко на посадах відповідно 17 та 13 років (на головному фото). На їхніх очах мінялись покоління мешканців Володимир-Волинського району, але, на жаль, ніколи не було таких часів, щоб фахівці сфери захисту прав дітей не мали роботи – вічна круговерть, у якій одні проблеми змінюються іншими.

Нині, коли розпочинає функціонування великий район, невизначеною залишається доля структурних підрозділів РДА, яка підлягає реорганізації відповідно до нового адмінустрою. Зарічанська ОТГ уже входить до складу міста, за інформацією із першої сесії Зимнівської громади, там було створено власну службу у справах дітей, отож у віданні районної залишаються населені пункти Устилузької та Оваднівської ОТГ. Хоча, як свідчить практика інших областей, повна передача відповідних повноважень громадам ще не обумовлена необхідними нормативними документами, та й доступу до всеукраїнської електронної системи «Діти» міністерство фахівцям нижче районного рівня поки не надає. Втім, процес триватиме, а паралельно з ним свою щоденну роботу мусять виконувати спеціалісти районної служби.

Серед основних завдань – турбота  про долю дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Зараз на первинному обліку таких 99. З цих діток 34 втратили батьків у зв’язку із смертю, а у 65 – біологічні батьки живі, але позбавлені прав виховувати дітей. Наталія Шевченко розповідає про свої спостереження за час багаторічної практики: ні позитивної, ні негативної динаміки у чисельності осиротілих діток в районі немає, завжди їх близько сотні. От у цьому році тільки-но четверо були зняті з обліку по досягненню повноліття, як вже призначені суди по позбавленню безвідповідальних батьків батьківських прав, а отже, уже слід починати шукати можливості влаштування цих дітей у прийомні чи опікунські родини.

Тішить районних посадовців те, що жоден їх вихованець не перебуває у закладах інтернатного типу, лиш троє неповнолітніх на повному державному утриманні навчаються в установах професійної освіти. Попри те, що з території району на Іваничівщину виїхала одна прийомна сім’я, а один ДБСТ розформований, такі форми сімейного виховання ще збереглись: у місті Устилузі в дитячому будинку сімейного типу проживає п’ятеро діток, у селі Дігтів – шестеро, в одному з сіл району хлопчик виховується у прийомній сім’ї.  А більшість дітей, що втратили батьківське піклування, розповідають спеціалісти,  залишились під опікою своїх близьких родичів – бабусь, тіток, повнолітніх сестер.

«На обліку з усиновлення перебувають 22 дитини з району. Раніше такі юридичні процедури здійснювались частіше, а вже останні два роки не було жодного випадку усиновлення. Усього в районі одинадцять сімей, що через усиновлення стали рідними для 19 діток, а одна родина – унікальна, бо подружжя дало домівку, прізвище, сімейний затишок і тепло серця аж восьми сиротам. Траплялись часто й випадки так званого внутрісімейного усиновлення, коли чоловік висловлював бажання стати рідним батьком дітям своєї дружини від іншого шлюбу», – лише у загальних рисах описує ситуацію Наталія Шевченко, бо це тема дуже делікатна, а батьків і дітей з таких сімей захищає закон положенням про таємницю усиновлення.

Про періодичні рейди й безперервну роботу із сім’ями, що перебувають у складних життєвих обставинах, розповідає Алла Дідун. «Вчимо, вмовляємо, переконуємо, іноді лякаємо…Якщо виявляємо небезпеку, не залишаємо дитину в такій родині, а принаймні на якийсь час вилучаємо з батьківської оселі. От нещодавно довелось відразу трьох діток помістити у притулок в Рожище, забравши від матері, яка зловживає спиртним й зовсім про них не дбає. Далі йдуть документи в суд, рішення про позбавлення батьківських прав завжди виноситься строго в інтересах дитини», – коментує посадовиця. А на питання, чи бувають випадки поновлення у правах, не має ствердної відповіді, бо, зауважує, батьки цього не прагнуть. Хоча, за весь період роботи таки бачила один-єдиний випадок, коли мама виправила ситуацію настільки, що суд дозволив їй повернути дитину додому.

Ось так з дня в день живе клопотами різних категорій сімей цей відділ, дбаючи про благополуччя, безпеку й захист прав неповнолітніх, а значить – і про майбутнє держави. Сподіваємось, держава у відповідь подбає й про них, створивши, як обіцяють у Кабміні, Національну сервісну службу європейського зразка, яка матиме й на субрегіональному рівні належне фінансове і ресурсне забезпечення, укомплектованість достатньою кількістю кадрів для здійснення нелегкої, психологічно виснажливої та дуже відповідальної роботи, від якої залежить життя й подальша доля безлічі дітей.

Міські служба у справах дітей та центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – злагоджений тандем. Керівниці цих структур Лілія Сидорук та Вікторія Юхимюк (на фото) розповідають: основний акцент у своїй діяльності роблять на допомозі родинам, що з різних причин перебувають у складних життєвих обставинах. Таких у місті аж 120. Причинами негараздів найчастіше виступає безвідповідальність батьків щодо виховання дітей.

«Ми працюємо над  запобіганням негативним проявам, які можуть настати внаслідок цих складних життєвих обставин. Проводимо не просто обстеження умов проживання сімей, а й профілактичні бесіди із батьками. Відповідно до потреб, робимо детальну оцінку кожної окремо взятої родини, а вже після того формуємо план поступової мінімізації складної життєвої обставини цієї сім’ї», – роз’яснює особливості соціальної роботи Вікторія Юхимюк. Левову частку такого плану становлять власне послуги центру соціальних служб, серед яких і представництво інтересів сім’ї у стосунках із установами різного рівня й роду діяльності, посередництво, залучення необхідних спеціалістів. Наприклад, до роботи з дітьми залучаються шкільні психологи, члени сімей учасників АТО отримують психологічну допомогу від залучених спеціалістів обласного рівня. Також на плечах центру – сприяння у пошуку роботи та спонукання родини до створення належних побутових умов.

Вікторія Олександрівна розповідає, що, на жаль, не завжди їхня робота увінчується успіхом. Скажімо, одну молоду маму протягом року спеціалісти супроводжували чи не у всіх її діях: водили до магазину, щоб навчити обирати відповідний дитячий одяг, показували, як годувати дитину й дотримуватись правил гігієни,  вести власне господарство. Але жінка й досі не розуміє, що означає бути матір’ю, і хоч лікарські висновки свідчать про її дієздатність, на практиці вона не навчилась розпізнавати як базові потреби дитини, так і власні. У подібних випадках доводиться ухвалювати важкі рішення щодо роз’єднання біологічної сім’ї.

Про те, що часом робота з сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах, ведеться роками, але якщо все ж не дає результатів, вступають в дію повноваження служби у справах дітей щодо вилучення малолітніх з родини, і як крайній захід – позбавлення батьківських прав, розповідає Лілія Сидорук. Нині у неї на обліку 92 дитини, серед яких є і сироти, і ті, хто «осиротів при живих батьках». На жаль, у трьох із цих дітей проблеми зі здоров’ям, тож змушені перебувати у спеціалізованих закладах на державному утриманні. Усі інші влаштовані у сімейні форми виховання – під опіку або в прийомні родини, де засвоюють кардинально інші, ніж у їхніх рідних батьків, цінності, знаходять тепло і підтримку, виростають щасливими, здобувають освіту й упевнено йдуть по життю.

Щороку кілька висновків служба надає і на всиновлення, як звичайне, так і внутрішньо сімейне, лише в цьому році таких було чотири. Час від часу перевіряючи за згодою усиновлювачів, як діти влаштувались у нових родинах, спеціалісти завжди зауважують, що для них створені найкращі умови, а в сім’ях панує чудова атмосфера. Тож розусиновлення у місті не траплялось.

Тимчасове вилучення дітей із сімей та влаштування їх у притулок на батьків впливає по-різному, зауважують спеціалісти. Якщо для одних це потрясіння, яке змушує взятись за розум, пройти лікування, зробити ремонт чи прибирання, влаштуватись на роботу, яка принесе хоч якийсь дохід, та переосмислити свою поведінку, то для інших – це «розв’язані руки», можливість зайнятись особистим життям чи, відчувши повну свободу від будь-яких батьківських зобов’язань, поринути у зловживання алкоголем. Зараз четверо вилучених дітей із міста перебувають у притулку в місті Рожище, ще один – у Ковелі.

Зазвичай дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування беруть під опіку родичі. Можна навести десятки позитивних прикладів, коли близькі люди ставали для дітей повноцінною сім’єю, щоправда, серед них сталось два прикрі випадки, коли опікуни теж не справлялись зі своїми обов’язками, тож довелось позбавити їх такого права.

Для когось із осиротілих дітей рідними стає прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу. У Володимирі-Волинському такі сімейні форми існують – дві прийомні родини й один ДБСТ, які діють уже багато років. Нині у них виховуються десятеро дітей.

Окрім захисту прав дітей, про яких нікому піклуватись, спеціалісти  дбають і про дітей, що виховуються в родинах. Так, через службу проходять усі питання, що стосуються майнових прав дітей, наприклад, продати житло, у якому частка належить неповнолітньому, не можна без забезпечення гарантій рівноцінної заміни такої частки. А у випадку розлучення батьків часто саме працівники служб стають і порадниками, і посередниками у конфліктах, і стримувальною силою у маніпуляціях, до яких нерідко вдаються дорослі.

кажуть.

У зв’язку з децентралізацією, структури, які очолюють Лілія Сидорук та Вікторія Юхимюк, швидше за все, переживуть певну трансформацію, щоб відповідати потребам об’єднаної територіальної громади, але функції з забезпечення та захисту прав дітей у будь-якому випадку залишаться пріоритетними.

«Дитина – відображення батьків», – упевнена старша інспекторка ювенальної превенції місцевого відділення поліції Євгенія Мацнєва (на фото). Вона на посаді 2,5 роки. Після закінчення вишу планувала йти в кримінальну поліцію, але потрапила у сферу роботи з неповнолітніми. Тепер, каже, не уявляє себе у якомусь іншому відділі, бо фах ідеально пасує до її характеру.

«Ніколи не думала, що в нашому з вигляду спокійному місті стільки проблем, й втягнуті у них саме діти», – розмірковує Євгенія. Найбільше, розповідає, викликів та звернень з приводу домашнього насильства – на жаль, діти часто потрапляють під гарячу руку, коли кулаками стосунки з’ясовують дорослі, крім того, стають жертвами психологічного насилля, трапляється і умисне побиття дітей батьками.

На другому місці за чисельністю серед заяв – булінг, навіть у день нашої зустрічі інспекторка виїжджала у два навчальні заклади з цього приводу. «З припиненням карантину й відновленням навчання просто посипались звернення з вказанням булінгу стосовно неповнолітніх. Я мушу реагувати на кожну таку заяву, хоча, ще по дорозі до місця виклику розумію: мене чекає довга розмова з батьками, які плутають поняття булінгу – повторюваного цькування та приниження дитини із звичайним конфліктом, що носить одноразовий характер. Так воно зазвичай і стається: діти сваряться, потім миряться, конфлікт вичерпується. Більше того, часто ініціатором сварки виявляється саме та дитина, чиї батьки звернулись до адміністрації школи та поліції. Тож раджу батькам  не робити поспішних висновків, бо насправді явище булінгу – велика рідкість», – зазначає інспекторка.

Також вона розповідає, що доводиться боротись із вживанням алкоголю підлітками та тютюнопалінням. Є й поодинокі випадки вчинення важких злочинів: розбоїв і грабежів. Один з таких п’ятнадцятирічних злочинців очікує рішення суду, троє перебувають під домашнім арештом та постійним наглядом поліції.

Юні правопорушники перебувають на профілактичному обліку ювенальної превенції. Крім вказаних вище, до списку потрапляють «втікачі» – діти, які полишають місце проживання. Навіть після одноразового випадку втечі з дому вони мусять двічі на місяць відмічатись у поліції. А кілька повторів цього вчинку стають причиною для оформлення втікача на кілька місяців до притулку для неповнолітніх, де, як вони вже виявляють на місці, зовсім не домашні умови, з яких вони так прагнули втекти, а фактично життя у замкнутому середовищі.

До літа цього року один неповнолітній був на обліку, як домашній кривдник – хлопець бив рідну матір, тож поліцейським довелось вести тривалий моніторинг його поведінки. Загалом протягом цього року на обліку у Євгенії Мацнєвої перебували дев’ятеро осіб дитячого віку, зараз лишився один.

Профілактику правопорушень та злочинів інспекторка веде у навчальних закладах міста і району. Розповідає, що людей  у формі діти сприймають серйозно, а вона намагається з ними спілкуватись, як з дорослими. «Тепер вони начитані, знають свої права й апелюють цією обізнаністю у бесідах. Іноді прямо заявляють, що на них немає управи. Тож доводиться їм постійно нагадувати, що крім закріплених у багатьох нормативних документах прав, у них є обов’язки, наприклад, здобуття освіти. А ще – багато правил поведінки: у школі, вдома, в суспільстві. Та й кримінальна відповідальність за певні проступки настає дуже рано – у 14 або 16 років», – розповідає Євгенія.

У роботі з батьками, вона не втомлюється повторювати, щоб звертали більше уваги на своїх дітей, спілкувались з ними, а не з гаджетами, хоча, зауважує, гіперопіка теж негативно впливає на дитячу психіку.  А ще нагадує про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов’язків, яка може настати, наприклад, через систематичне невідвідування дитиною школи або ж отруєнням малечі побутовою хімією чи ліками, які покладені у легкодоступних місцях.

«На ставлення до виховання маленької донечки вплинули як специфіка роботи, так і настанови моєї мами, яка привчила мене до дисципліни і відповідальності, посприяла всебічному розвитку та загартуванню характеру. А тепер у мене й багато інших дітей, за кожного з них хвилююсь, як за свою дитину», – підсумовує Євгенія Мацнєва й на завершення розмови дякує колективу. Каже, навчив її усьому та привив любов до професії попередній очільник служби Ігор Попов, а колеги-чоловіки дуже допомагають у виконанні складних і небезпечних завдань.

Юлія ПАШКОВА

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up