Цю пісню люблять виконувати українські співаки, вона давно вже перелетіла кордони рідної землі. Її співають і слухають на різних континентах– усюди, де живуть українські громади, нащадки переселенців з України. Пісня «Чом, чом, чом, земле моя» стала народною, а це чи не найвище визнання кожного твору. Але нині вже мало хто знає, що авторкою цього та ще багатьох чудових віршів, оповідань і п’єс, які, як і слова цієї відомої пісні, адресовувалися дітям, є Чайка дністрова, Віра Лебедова і вона ж українська письменниця, педагогиня, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині Костянтина Малицька.
Життєві етапи
У невсипущому, сповненому любові до свого народу житті Костянтини Малицької школа і література зливаються воєдино. Через школу прищеплювала молодому поколінню любов до літератури, до рідного слова, через літературу, зокрема дитячу, прагнула збагатити його духовний світ.
Письменниця народилася 30 травня 1872 року в с. Кропивник на Івано-Франківщині. Батько був парохом місцевої громади, мати теж з родини священників. Навчалася Костянтина у початковій та виділовій школах Станіслава, пізніше поступила до Львівської семінарії. Як завсідниця катедри Святого Юра у Львові, в якій знаходилася багата бібліотека, послуговувалася її книжковим фондом, там вперше спробувала себе на літературному поприщі.
У 1892 році Костянтина закінчила львівські науки і повернулася на Станіславівщину, в Галичі працювала вчителькою одинадцять років, облаштовувала тут читальні “Просвіти”. Діяльність енергійної вчительки викликала занепокоєння тамтешніх москвофілів та осіб пропольської орієнтації, Чайку Дністрову в 1903 році переводять до далекого села Бєча. Згодом її запросили вчителювати у велике буковинське село Лужани поряд Чернівців, що дало можливість познайомитися з редакторами газети “Буковина” та журналу “Промінь”. Тут стала натхненницею при заснуванні “Жіночої громади”.
1906 року народна учителька отримала запрошення попрацювати в першій українській приватній дівочій школі ім. Т. Шевченка у Львові, де поринула в численні українські громадські зачинання та продовжила творчі розробки.
Створений 1912 року фонд “На потреби України”, однією із зачинательок якого була Костянтина, сприяв багатьом творчим та суспільним справам української громади, а з початком Першої Світової війни став матеріально допомагати Українським Січовим Стрільцям. З прифронтової смуги вчительці та поетесі-січовичці виїхати не вчасно не вдалося, царські посіпаки схопили її та спровадили подалі від українських терен. Але енергійна будителька народних мас згуртувала українських переселенців в Сибіру і стала першою вчителькою “Української школи імені І. Котляревського”. 1921 року Костянтина змогла повернутися в Галичину, де знову вчителювала у школі імені Тараса Шевченка. А з 1939 року працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури, роботу над яким 17 березня 1947 року обірвала смерть.
Громадська діяльність
Активну участь брала Констянтина в учительських вічах, що відбулися у Львові в 1904 році, привертаючи увагу до жахливого становища педагогів, де був й Іван Франко, підтримувала вимоги 116 студентів, які 1907 року оголосили голодування, протестуючи проти заборони української мови. Відтоді і аж до початку Першої Світової війни редагувала журнал “Дзвінок”, працювала в педагогічних товариствах, співпрацювала з “Просвітою”.
Повернувшись з Сибіру до Львова, Костянтина одразу включилась у громадську діяльність, ніби намагалася наверстати роки заслання. Багато сил віддавала розвитку української школи, захоплювалась кооперативним рухом, створювала крамниці для фінансової допомоги освітянам, засновувала хори, читальні «Просвіти», У 1923-24 роках працювала головою «Союзу українок» у Львові.
З 1925 року Костянтина Малицька – почесна членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а з 1937-го – «Крайового товариства охорони дітей та молоді», редакторка журналу «Дзвінок». Після розпуску польською владою «Союзу українок», вона у 1938 році створила жіночу організацію «Дружина княгині Ольги», яка дбала про формування у сільського населення Галичини національних цінностей – любові до батьківщини і рідної мови, традицій, звичаїв та культури.
Улітку 1941 року письменниця ініціювала заснування товариства «Жіноча Служба Україні», але воно невдовзі припинило діяльність через німецькі каральні акції. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту від життя та відмінності навчання в міських та сільських громадах.
Літературна творчість
Костянтина Малицька багато зробила для розвитку дитячої літератури і як письменниця, і як редактор популярного дитячого журналу “Дзвінок”. Діти трудового люду – щирі, працелюбні – основні персонажі її дитячих оповідань, серед яких «Малі герої. Картини з життя дітей», «З трагедій діточих душ», «Козацькі діти», «Вифлеємські діти», збірка біблійних легенд «Харфа Лейла», низка популярних «Січових пісень». Вона переклала повість «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, окремі твори Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова та прозу Сельми Лагерлеф. У 1914 році композитор Кирило Стеценко створив «Кантату для мішаного хору у супроводі фортепіано» на слова Костянтини Малицької, написані нею до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Пісня “Чом, чом, чом, земле моя…” написана в 1904 році, коли її авторка працювала на Буковині вчителькою. На початку сімдесятих років, завдяки Буковинському ансамблю та могутньому таланту Анатолія Гнатюка, в репертуарі якого ця пісня була майже 30 років, вона народжується вдруге, розходиться по Україні. Автором музики є Денис Січинський.
У 2016 році вперше після 1932 року побачила світ книга для дітей Костянтини Малицької «Чистенький і Юрзи-Мурзи» видавництва «Розумна дитина». Вірш «Чом, чом, чом, земле моя» введено у програму з української літератури початкової та середньої школи.
Ангеліна АНДРІЙЧУК