Новини

Ігор Гузь про демонтаж обеліска у Володимирі, перевірку Успенського собору, Литву, допомогу ЗСУ та вибори

Інтерв’ю
331 переглядів
Ігор Гузь про демонтаж обеліска у Володимирі, перевірку Успенського собору, Литву, допомогу ЗСУ та вибори

У році, що минає, встигли поспілкуватися з народним депутатом України Ігорем Гузем. Запитали про результати роботи його та команди у 2023, плани на наступний рік та поставили запитання, відповіді на які цікаві мешканцям Володимира та району.

– Ігоре Володимировичу, нещодавно ви ініціювали демонтаж обеліску Слави в центрі Володимира. Чому це, на вашу думку, на часі саме зараз?

– “Питання деколонізації, тобто проведення дій, процесів, в результаті яких ми, врешті, перестаємо бути колонією російської федерації, її наративів, є дуже важливим особливо зараз. Чому? Взяти до прикладу хоча би вже демонтований пам’ятник-танк у Володимирі, гармата якого була направлена на всіх наших партнерів, які їхали повз нього і везли допомогу українцям в перші дні війни. Це дикість. Радянське минуле повинне лишитися в минулому: і пам’ятник енкаведистам-прикордонникам, а також обеліск Слави в центрі міста Під час війни деколонізація триває а багатьох містах Галичини. Волинь та Володимир не повинні бути гірші.”

Володимир – тисячолітнє місто з князівською історією досі має в самому центрі величезний російський маркер. Можливо, мешканці до такої присутності звикли, але це радянсько-російське минуле, якого ми позбуваємося і в процесі війни, і в процесі деколонізації. Тому ініціював демонтаж обеліску у Володимирі. Звернувся з відповідним листом до міського голови, депутатського корпусу.

Без сумніву, вже після перемоги буде на часі питання реконструкції площі. Треба буде придумати, як вписати це місце в концепт.

– Інколи чуємо зауваження, що демонтаж таких пам’ятників варто починати після завершення війни…

-Ми маємо максимально викорінити будь-яку присутність росії в нашій державі. Книги, музика, кінофільми, історія, будь-які вказівники будь-якого характеру, які сотнями і тисячами знаходяться на наших спорудах, пам’ятники тієї епохи. Натомість, маємо продукувати власні українські наративи. У нас є дуже багато Героїв, в тому числі, в останній, з 14 року, російсько-українській війні.

І цю деколонізацію, дерадянізацію потрібно робити паралельно з тим, що сьогодні роблять хлопці з ворогом на фронті.  Не на часі? А 32 роки незалежності – це було на часі?

Пам’ятник Щорсу, який утопив Українську Народну Республіку у крові, був демонтований у Києві тільки зараз. Той самий радянський танк у Володимирі, який гіпотетично топив у крові Прагу і Будапешт, які свого часу повставали проти комуністичного і радянського гніту, був демонтований тільки у 2022 році. Зараз – саме час для деколонізації.

-Ще влітку разом з 46 народними депутатами ви звернулися з листом до прем’єр-міністра щодо ініціювання перевірок волинських святинь, якими користується упц мп – Зимненського та Низкиницького монастирів, Успенського собору у Володимирі. Проте після цього про перевірки не чути. Чи відбулися вони, що виявили?

-Таке звернення було і його ініціював я. На жаль, голова Волинської обласної адміністрації, пан Юрій Погуляйко, а також голова Володимирської районної адміністрації Юрій Лобач, фактично знівелювали позицію 46 депутатів, прем’єра, а також міністра культури.

Нагадаю, що 46 народних депутатів звернулися до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, щоби провести комплексну перевірку Зимненського та Низкиницького монастирів, Успенського собору у Володимирі. Треба перевірити, чи відповідає договорам оренди діяльність, яку здійснює московська церква в святинях, чи там нічого не порушено з архітектурної точки зору, стосовно законодавства, яке захищає історичну та культурну спадщину.

Уже двічі такі перевірки “на папері” проводилися без залучення засобів масової інформації, експертів та без тих, хто міг би з точки зору професіоналізму подивитися на ситуацію. Прикро, що влада президентської вертикалі таким чином прикриває російську церкву в Україні.

Хоча, наприклад, у Чернігові таку комісію створили. Вона діяла три місяці і виявила серйозні порушення умов оренди релігійних споруд московською церквою на Чернігівщині, те саме було з Києво-Печерською лаврою.

У нас же нашвидкоруч створена комісія оглянула все за день-два і написала, що порушень не виявлено. Це саботування. Я не лишу цього питання і буду далі дотискати ситуацію.

– Чому обрали такий вектор діяльності – боротьбу з упц мп?

-Тут немає боротьби. Є чітке бачення, що в Україні повинна бути українська церква, а не церква, яка має центр управління в країні-агресора. Це питання національної безпеки.

Я переконаний, що більшість українців це зрозуміли. На жаль, лишаються фанатики та ті, хто тримається за гроші. Вони сьогодні відкидають і останні події: російською церквою був виданий календар на 2024 рік, в якому розмістили ряд владик, в тому числі і Володимира з Успенського собору. Це знову говорить про єднання московської церкви в Україні з російською православною церквою у росії. На мою точку зору, в Україні має бути власна єдина православна церква з центром у Києві, яка співпрацює зі світовим православ’ям у Константинополі.

– Розкажіть, чи вдалося цього року посприяти розвитку регіону. Знаємо – війна, кошти на ЗСУ, але люди цим цікавляться.

-Я думаю, що читачі розуміють пріорітети. Переважна більшість коштів в країні йде на відбудову територій, які постраждали внаслідок воєнних дій та ракетних обстрілів, а також – деокупованих територій. Це питання Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини. Величезні кошти йдуть на ЗСУ. Це пріорітети держави і це правильно.

З іншої сторони, цього року вдалося завершити ряд об’єктів, які у Володимирі та Нововолинську розпочали до війни. Це стадіон ліцею № 8 у Нововолинську, стадіон “Олімп” у Володимирі, а також сквер Героїв Майдану і ряд інших об’єктів, які фінансували з держбюджету і, варто вказати, що гроші на ці об’єкти були виділені до повномасштабного вторгнення

– Щодо допомоги на ЗСУ: що вам з командою вдалося зробити, аби допомогти нашим хлопцям кувати перемогу (на рівні законопроектів, міжнародних переговорів, пошуку коштів і т.д)?

-Хочу зазначити, що моя команда з березня 2022 року розпочала кампанію під назвою “Фронтовий пікап”. Це було дуже актуально на початковому етапі повномасштабного вторгнення, адже хлопцям потрібні були автомобілі. Ми допомагали різним військовим частинам. Система ще не була налагоджена, просили про допомогу усіх охочих і зголошувалися водії, механіки. Дякую усім. Привозили авто, ремонтували, оформляли, передавали їх на фронт. Є всі документи про передані авто. Вже була не одна перевірка з цього приводу. Загалом 173 авто ми або самі закупили, або допомогли іншим привезти, відремонтувати, оформити необхідну документацію.

Одне з моїх ключових завдань – це Литовська Республіка та налаштування партнерства з литовцями з ціллю допомоги українським захисникам. Намагаюся активно та ефективно тут працювати. Ми неодноразово з литовськими парламентарями їздили а прифронтові території, спілкувалися з хлопцями про потреби та показували українські реалії закордонним колегам. Це спонукає їх допомагати.

Як народний депутат постійно підтримую у парламентській залі питання, які пов’язані зі спрощенням ввезення тієї чи іншої продукції для ЗСУ, добровольцями, демобілізацією, волонтерськими ініціативами та ін. Всі проєвропейські фракції голосують “за” такі законопроекти, в тому числі і я.

Також я та моя команда точково допомагаємо хлопцям і дівчатам, які особисто звертаються – це і мавіки та інше потрібне приладдя.

Сподіваємося, що до кінця грудня ще не використані кошти з держбюджету відправимо на соту бригаду для закупівлі мавіків та більш серйозніших БПЛА, які допоможуть працювати хлопцям на передовій.

-Ви почали говорити про налаштування співпраці з Литвою. Розкажіть про ваші поїздки до Литви, зустріч з президентом, спікером Сеймасу. Про що вдалося домовитися?

-Я – співголова парламентської групи дружби з Литовською Республікою. Небагато виїжджаю за кордон, був двічі у Литві в цьому році. У травні – це була робоча поїздка з моєю командою, у вересні – масштабний робочий візит групи дружби, були представники різних фракцій українського парламенту.

Це була предметна розмова, зустрічі з президентом, парламентарями. Литва – невелика країна, але її підтримка відчувається, бо стільки українських прапорів у вікнах я не бачив ніде. Литва – це наш форпост до вступу у Європейський Союз, до вступу у НАТО.

Литовці, як і народи інших країн Балтії, чітко розуміють, що підтримка України – це їхня незалежність, їхня перспектива жити у світі, де вони є вільними. Тому, без сумніву, є системна міжнародна робота на державному рівні, а також розвиваємо співпрацю на місцевому рівні.

Поставив собі за завдання знайти партнера в Литві кожній громаді мого виборчого округу. І Володимир уже має за партнера Расейняй, Нововолинськ незабаром підпише партнерство з містом Кретінга – це місто на узбережжі Балтійського моря.

Працюємо над пошуком партнерів для наших громад і, думаю, це вдасться. Ця співпраця на місцевому рівні є важливою, бо це історія про вчителів і дітей, які можуть побачити світ, обмінятися досвідом; про медичні заклади і так далі.

– Зараз у ЗМІ ширяться наративи про те, що Заходу набридло нам допомагати. Чи це дійсно так, що ви бачите на своєму рівні?

– Це прогнозовано, що в Заходу є втома, бо нам дуже важко бути країною, яка привертає до себе увагу постійно. З’явилися історії з Ізраїлем, західні держави живуть своїми політичними ситуаціями. Хоча, мені здається, що ми підтримуємо хороший градус акценту на нашу ситуацію і війну з агресором на рівні зовнішньополітичному та зовнішньої комунікації.  Не думаю, що у 2024 році США та країни Європи суттєво зменшать допомогу Україні.

Бачимо, що відбувається в США, але ми просто стали заручниками внутрішньополітичної гри, яка відбувається там перед виборами. Сподіваюся, що позитивне рішення про підтримку буде прийняте після нового року.

Насправді, Україну підтримують дві американські партії. Очевидно, що демократи і Байден займають категорично позитивну позицію в підтримці України. Думаю, що це вигідно нам, але з іншого боку, бачимо опитування. Зараз важливо розвивати контакти з республіканцями. Треба розуміти, що ми будемо працювати з будь-якою партією і президентом, які будуть у США. Це тонка гра, бо сьогодні шальки терезів в один бік, а завтра можуть переважити в інший. На мою думку наш президент, і МЗС мають вести міжпартійний діалог і з демократами, і з республіканцями.

Європейські країни, в тому числі і Німеччина, яка довго “розгойдувалася”, нас підтримують. Особливо хотілося би відмітити країни Балтії та північні  – Норвегію, Швецію, Фінляндію. Вони невеличкі, але дають дуже серйозну і солідну підтримку для ЗСУ, за що їм велика вдячність.

-Чи відбудуться вибори в Україні під час війни? Яка їхня загроза для країни?

-Я думаю, що вибори в Україні під час війни – це питання, яке виключено. Ніяких виборів під час війни. Аргументи наведені неодноразово: як будуть голосувати і балотуватися воїни; як провести вибори на території, де бої; як голосувати, коли тривога цілий день, яка буде явка; плюс нещодавня хакерська атака на злом Київстару – це теж загроза виборам; як голосувати за кордоном, адже багато українців – там. Це неможливо і, думаю, що всі погодилися. У країні воєнний стан, страшна війна. Претензій з приводу потреби у виборах нині в українському суспільстві немає і це доводять опитування.

– Україна йде в ЄС? Чи може відбутися вступ під час війни? Що цей вступ дасть українцям, а також – Володимиру та нашому регіону зокрема.

-Дуже багато було зроблено дипломатичним корпусом, президентом, Верховною Радою та урядом. Нам дали дуже багато різних вимог. Але – вдалося.  Ми змогли переконати європейські країни, їх лідерів, а це важко, бо, власне, серед них є ліві, праві, центристи, скептики, єврооптимісти. Звичайно, останньою скелею був Орбан, бо він міг зупинити наш рух до ЄС. Цього не сталося. Думаю, що колись історія привідкриє всі карти і розкаже, як це вдалося зробити.

Скільки часу потрібно для вступу України в ЄС? Багато. Я не тішу читачів, що вступимо за рік чи два. Тому що Литва і Польща йшли до цього десяток років, бо є тисячі вимог щодо адаптації чинного законодавства, регуляторних актів, економіки, місцевого самоврядування, всього до європейських стандартів, тому що ЄС, в першу чергу, – це європейські стандарти.

Але ми вже зробили величезний рух вперед. Зараз треба закочувати рукави і рухатися всім разом. Не тільки президенту, парламенту, уряду, місцевому самоврядуванню, але і бізнесу та кожному українцю, який повинен розуміти, що ЄС – це не просто підписали папірці. Це стандарти і підходи до життя. Тому всі повинні включитися в цю історію, бо європейська перспектива має нас єднати.

ЄС дасть нам грошову підтримку, відкриті ринки для української продукції, можливість рухатися вперед і наздоганяти країни з високим рівнем життя, які вступили в ЄС раніше.

– Розкажіть, які робочі плани у вас та команди на наступний рік? Які вектори роботи обрали та яких результатів хочете досягти?

-Ми працюватимемо в окрузі. Я на зв’язку з головами громад, з міськими головами Ігорем Пальонкою, Борисом Карпусом, колегами з територіальних громад. Мої можливості щодо розвитку регіону значно зменшені з війною, нема чого приховувати. Але в питання різного характеру, які постають, – постійно включаюся. Є плани і вони будуть незабаром озвучені головами громад і міськими головами, в тому числі, і у Володимирі.

Марічка ВІТЕР

Коментарі
Теги: Ігор Гузь, парламент
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up