На головну Новини Іноземні журналісти побували у Володимирі. Хто вони і що написали про місто?

Іноземні журналісти побували у Володимирі. Хто вони і що написали про місто?

538

Минулого тижня у місті працювали представники іноземних ЗМІ – відома журналістка з Нідерландів Саскія Деккерс і та польський кореспондент нідерландського видання «Trouw» Екке Овербік. Розповідаємо, хто вони і якими враженнями від побаченого у Володимирі поділился у своїх матеріалах.

Саскія Деккерс – відома у Нідерландах журналістка. Їй присвячена окрема стаття голландської Вікіпедії. Жінка голосно заявила про себе ще з часу навчання у Школі журналістики: працювала на радіо і знімала документальні фільми – зокрема, про тестування медикаментів на термінальних пацієнтах. У 1984 році її взяли на роботу редакторкою бюро в NOS Jeugdjournaal, де вона спеціалізувалася на зовнішньополітичній діяльності, а в  1988 році стала однією постійних репортерів програми новин. Згодом працювала у друкованих виданнях, зокрема, висвітлювала тему сучасних піратів у Сенегалі та Кот-д’Івуарі. Була колумністкою журналу En France.

- реклама -

З 2010 року Саскія Деккер працює у програмі про поточні події Nieuwsuur як європейська кореспондентка. Власне, вона  є  першою з голландських єврокореспондентів, хто веде репортажі не з Брюсселя, а безпосередньо з країн Європи. Разом зі своїм оператором Пітером Найдекеном (він же – її чоловік) вона подорожує по всій Європі в пошуках «маленької історії, яка має  прояснити велику історію». Вона регулярно веде репортажі з країн, які перебувають в умовах кризи.

Екке Овербік – незалежний журналіст, кореспондент  голландських видань «Trouw» i «Het Financieele Dagblad» у Варшаві. Він також автор документального фільму-розслідування «Таємниці під покровом Івана-Павла ІІ» про випадки педофілії у католицькій церкві, а також книги репортажів на цю ж тему та книжки про Дональда Таска.

Сюжет про Володимир Саскії Деккерс уже вийшов у її виданні «Nieuwsuur». «В українському місті Володимирі, що неподалік польського кордону і налічує 35 тисяч мешканців, росіяни вже лишили свої сліди: тут дуже тихо, тільки ракета прилітала цього тижня», – пише вона у підводці до відео.

Репортаж Саскії починається з польсько-українського кордону. В Устилузі волонтери рубають дрова для обігріву вимушених переселенців, що застрягли у черзі, і зустрічають закордонних медійників впевненими словами: «Україна переможе! Смерть ворогам!». В дорозі до Володимира попутники показують журналістам відео з патріотичними виступами юних вокалістів. «Це ніби сон. Страшний сон. Не віриш, що це відбувається насправді» – діляться своїми емоціями українські дівчата.

На кадрах відео – вулиці Володимира, «наїжачені» протитанковою обороною й укріплені блок-постами. На одному з них хлопці суворо кажуть: «Сподіваємось, гранати не везете». Дівчата жартують: «Веземо. Для Путіна».

Саскія Деккер подає пряму мову перехожих та розповідь міського голови Ігоря Пальонки про недавню атаку крилатими ракетами: від них загинуло три солдати, один із яких – мешканець міста. Поки вони розмовляють, через площу проходять добровольчі патрулі.

Журналістка також поспілкувалася зі священником Валерієм Скальським біля Успенського собору та побувала у сховищі під час повітряної тривоги – разом із міським головою і родиною, яка приїхала у Володимир, втікаючи від обстрілів. Завершується її репортаж кадрами нічного міста, сон якого розриває тривожне гудіння сирен.

«У відносно безпечній Західній Україні мешканці стоять перед дилемою: втікати чи ні?» – так називається репортаж Екке Овербіка, опублікований у виданні «Trouw». На головній світлині – знімок могили Сергія Гребенюка, молодого воїна, який став першої жертвою війни безпосередньо у місті. «Загроза війни велика і на заході України поблизу Польщі. Вже впали перші ракети, перші мертві лежать у свіжих могилах на місцевому кладовищі. Люди вагаються: тікати чи ні?», – починає Еккер свій матеріал.

У центрі його історії – вагання мешканців відносно спокійної частини України: виїхати у безпечну Польщу чи лишитися тут, боронити країну і гинути за неї? Починається вона з опису того, як вимушені переселенці перетинають кордон: «На прикордонному переході Устилуг зупиняються автомобілі з сім’ями. Чоловік у формі витягує з багажника важкий візок. Він відводить дружину та дітей до шлагбаума. Найменша несе власний рюкзак, притискає до себе. Через кілька хвилин чоловік сам сідає в машину і повертається до Володимира.

Місто  розташоване у, можливо, відносно тихій західній Україні, але тут теж війна. Більшість магазинів зачинені. У супермаркеті на міській площі алкоголь знімають з полиць – по всій країні оголошено заборону на спиртне. Поспішають поодинокі перехожі. Далеко пополудні площа належить бродячим псам, для яких війни не існує. Вони спокійно ведуть своє собаче життя, коли лунає сирена повітряного нальоту».

Еккер цитує розповіді володимирчан про життя, яке тепер мусить підкорятися ритму тривожних сирен. Серед них і наша колега з Києва Майя Нагорняк, яка приїхала з сім’єю до Володимира, однак втікати на захід не планує – принаймні допоки фронт не дійшов до міста.

Журналіст короткими штрихами змальовує картинки, які спостерігає у місті і зауважує, що напруга тут зросла, відколи білоруську армію на кордоні, що зовсім неподалік, привели в бойову готовність. Спілкується з чоловіками, які рвуться захищати країну: дехто скаржиться, що їх поки що не мобілізують, інші міркують про те, що робити, якщо війна прийде у Володимир. Фінал історії – розповідь про дилему, перед якою стоїть родина його співрозмовника Саші: «Коли сюди прийде війна, я повезу свою дружину до Польщі», — каже він. Але його дружина не хоче йти. «Вона каже:  «Я залишуся. Якщо нам доведеться померти, ми помремо разом».

Нідерландські колеги спробували передати атмосферу, в якій нині живе Володимир – тривоги, неспокою, сум’яття, вагань. А ще – рішучості відстоювати свою землю, не віддати її росіянам.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

17 − девять =