Новини

Історія родини Озерівих, пов’язана зі славною родиною Комаревичів

 Щоразу залюбки читаю у газеті матеріали на історико-краєзнавчу тематику, пов’язану з відомими людьми Володимирщини. Дуже зацікавила розповідь співробітниць історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орисі Вознюк та Анастасії Бабенко.  Відкриті імена і перспективний проєкт Ладомирського кладовища, де знайшли свій вічний спочинок багато відомих постатей. Цілком підтримую цей проєкт і надіюсь на його продовження.

Хочу доповнити розповідь співробітниць заповідника.  Історію, пов’язану з іменами Тетяни і Ксенофонта (Хризанта) Озерівих, розповіла донька Ніни Комаревич (Петрич) Лариса Ковальчук, котра мешкає у Луцьку. Нещодавно вона перевидала документально-художню повість «Холодний вирій», доповнивши її новими фактами. Це своєрідний родовід понад столітньої давнини, підтверджений розповіддю матері Лариси, світлинами та архівними документами. Тут відкривається володимирська історія крізь призму життя кількох родин.

Правильне трактування прізвища було Озерів, а не Озеров, як його скрізь подають. Щодо імені Хризант, то за спогадами Ніни Комаревич, які записала її донька,  насправді воно було Ксенофонт Озерів. Саме так підписане фото з подружжям, яке зберігається у сімейному архіві Лариси Ковальчук.

Якось, на одній із зустрічей з істориком Віталієм Скальським, а нині директором Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, яка відбулась у фойє культурно-мистецького центру, почула, що йому не вдалося знайти хоч якісь відомості про родину Озерівих. Як і  співробітникам «Стародавнього Володимира». Проводили такі пошуки й працівники Нововолинського історичного музею, котрі віднедавна мають фото Тетяни Озерів – про це згадується у  згаданому газетному матеріалі

Про родину Озерів є згадка у моєму матеріалі «Нев’януча гілка володимирського роду Комаревичів», надрукованому чотири роки тому в «Слово правди», «Хроніках Любарта», а також у виданні заповідника «Стародавній Володимир» «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі».  Тут  йдеться про відому родину Комаревичів, де дружиною Володимира, одного з п’ятьох  синів отця Федора, є Лідія Виноградська – рідна сестра Тетяни Озерів. Саме про тітку Тетяну часто згадувала донька Володимира та Лідії Ніна, адже мамина сестра була активною союзянкою та членкинею «Просвіти», залучала дівчину до різноманітних культурних заходів. Часто вони відбувались  у хаті Василя Савича. Чоловік Тетяни – Ксенофонт Озерів був родом з Галичини, він хрестив Ніну Комаревич.

Батьки Лідії та Тетяни Виноградських родом з села Пузів (пізніше Зоря), яке, як  зазаначає Вікіпедія, у 1913 році належало родинам Петра Виноградського, Христофора Корбєна та Еміліана Врублевського.  Усі метричні книги про народження, шлюби і смерть зберігались в Устилузько-Пузівській парафії, а вцілілі є у Волинській духовній консисторії, отож інформацію про Виноградських не втрачено.

Про заможних і хазяйновитих маминих батьків Петра і Текусію є спогади їхньої онуки Ніни. Дід Петро народився у Пузові, бабуся – родом з Володимира, жила на Устилузькій. У родині Виноградських  росло шестеро дітей. Працьовиті господарі мали багато землі, соснові і дубові ліси, сіножаті. У роки Першої світової війни сім’я емігрувала у рязанську губернію, але згодом повернулись у рідні краї.  Лихо спіткало господаря у власному лісі, під молодим дубком його наздогнала більшовицька куля. Похоронили Петра на сільському цвинтарі у Пузові. У лісі, на місці його загибелі, поставили символічний хрест, до якого діти довго носили квіти. Втім, трагічна доля спіткала й інших родичів Лідії та Тетяни, котрі жили у Пузові. Під час українсько-польського протистояння загинули майже усі Виноградські (більше десяти), навіть грудні діти.

На Ладомирському кладовищі є багато могил  людей, котрі присвятили своє життя боротьбі за незалежність України. Вічний спочинок тут знайшов священник Федір Комаревич і його дружина Анісія, їх поховали біля доньки Лариси і сина Василя. Недалеко могила дружини Василя Ганни Олексіївни. Опісля правнуки отця Федора змінили напівзруйновані пам’ятники, об’єднавши могили в один невеликий надгробок, котрий стоїть на центральній алеї зліва, якщо йти від вулиці Ладомирської. Трохи  далі,  у глибині цвинтаря, спочивають вічним сном Володимир і Лідія Комаревичі, а поряд їхня  донька Ангеліна. Недалеко є надгробки Тетяни Озерів та її чоловіка.

На жаль, невідомо, де прийняла земля тіла Анатолія, Миколи та Олексія Комаревичів. Наймолодший, вирвавшись з камер володимирської тюрми загинув у луцькій. Це за ініціативою Олексія відбувся багатолюдний похорон побратимів, де він присягнув  помститися совєтам за їхню смерть. А через рік молодий юнак разом із членами «Просвіти», «Пласту» і Союзу українок зібрали кошти на пам’ятник невинно полеглим за волю України.

Згадаймо й інших національно свідомих українців, котрі поклали життя за боротьбу із чужими зайдами. Їх прах пам’ятає Ладомирський цвинтар. А ми?..

Тетяна АДАМОВИЧ

Коментарі
Теги: "Володимир, Озеріви
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up