Натуральна продукція й екотуризм – найперша перспектива агробізнесу, вважає фермерка
Про білинський кооператив «Молочний», заснований ще у 2011 році, газета «Слово правди» розповідала читачам уже не раз. Володимирчани, особливо жителі віськових містечок і північної околиці міста, із задоволенням купують їхні молоко, й сметану, кисломолочний і тверді сири та бринзу. Щоб дізнатися, чим живе кооператив зараз і які перспективи бачать його господарі, розпитаємо у його засновниці Світлани Зай.
– Розповідаючи про наш кооператив, завжди згадую своїх дідуся й бабусю по батьковій лінії, яких маю за життєвий приклад. Федір і Ганна Сватки проживали у Писаревій Волі, були вмілими господарями, обробляли близько десяти гектарів землі, тримали по15 голів молочної худоби, варили сири й возили їх на ярмарок, продавали масло, сметану, молоко. Пригадую, про них завжди з повагою відгукувалися старші люди. Очевидно, це й покликало мене до села із міста, незважаючи, що на той час від «Сільгоспхімії», де працювала агрономом, вже й квартиру одержала, – розповідає пані Світлана.
Тоді вже розпочалися реформи у аграрній галузі. У Білині Заї спершу господарювали як фермери, обробляючи земельні паї,успадковані від матері й бабусі. Проте почалися проблеми зі здачею молока – переробні підприємства платили селянам мізер та і ті гроші часто затримували, траплялося, майже відкрито обманювали людей. Тоді й взялася Світлана за організацію молочного кооперативу.
За сім років роботи змінилося чимало. Якщо спочатку охолоджене молоко, сир, сметану кооператив продавав у Луцьку, Володимирі, на 15-му мікрорайоні і «на п’ятачкові» у Нововолинську, то тепер помінялася і дислокація, й асортимент. Через відсутність автомобіля і приймає тепер кооператив молоко лише від господарів Білина. А у володимирському кіоску, що в кінці вулиці Ковельської, кілька днів на тиждень вранці можна купити білинські тверді сири, бринзу та молоко.
Як щодо майбутнього? «Перспектива є, – переконана Світлана, – хай люди не бояться, маємо пастеризатор, два холодильники, молоко у селян братимемо. Продаємо його за невисокою ціною, адже основна маса покупців пенсіонери, які, буває, купують і 200 грамів». Проте, за словами жінки, менш затратно і вигідніше варити й продавати тверді сири, адже цих натуральних продуктів на ринку небагато. Натомість у торговій мережі часто бачимо етикетку «сирний продукт», що означає добавку пальмової олії. Світлана Зай задоволена, коли кооператив із сирами й бринзами кличуть на ярмарки. Покупцям їхня продукція прийшлася до смаку, люди кажуть, молоком пахне. Рецепти використовують свої і запозичені із-за кордону, чечіль коптять на дровах, планують виготовляти моцарелу.
До речі, її рецептуру Світлана Олексіївна привезла з Італії, куди взимку їздить підзаробити, поки запускаються й перестають доїтися її п’ятеро корів. Познайомилася там із подібним до свого кооперативом, спостерігала, як живуть, працюють. Цікаво, що в італійських містах постійно, але щодня на іншій вулиці проводяться банкарели (базари), де свіже молоко можна купити за євро, тоді як у супермаркетах пастеризоване коштує 30-35 центів. Середній бізнес реалізує тут і свої сири, кожен господар виготовляє їх за власними оригінальними рецептами, інколи давніми родинними, таємниці яких оберігають від сторонніх. Вивозять на ринок невеликими партіями, інакше малі виробники й не можуть, однак попит на цю продукцію хороший, бо покупці знають – усе натуральне і високоякісне. Та, крім того, кожен такий господар має маленьку крамничку на своєму обійсті, куди щодня приходять постійні покупці.
– По Європі бачу, що кооперативи виживуть, – каже жінка й розповідає про недавню поїздку до Польщі у складі групи волинських і рівненських кооператорів і фермерів. За її словами, польські аграрники поставилися до них приязно, хвалили українські продукти і по-дружньому радили: «Старайтеся втриматися! Україна ще виробляє натуральне молоко, а отже можна виготовляти натуральні сири й кисломолочні продукти, які є запорукою людського здоров’я». І застерігали від молока з довгими термінами зберігання, в якому немає кисломолочних бактерій, такого повно у тамтешніх магазинах, є і в наших. Як і ненатуральних сирів з різними присмаками, що ваблять нижчою ціною і барвистими етикетками.
– Уся Європа має середній агробізнес. Іноземці вчать нас, що на малій фермі можна одержати доброякісний натуральний продукт. У разі ж хвороби, господар просто продасть корову на м’ясо, – каже Світлана. Тоді як великотоварне підприємство, аби не допустити падежу поголів’я, мусить застосовувати для хворих тварин антибіотики, що, звичайно, впливає і на якість молока.
Поляки, італійці уже пережили етапи, які Україна проходить зараз, тому задоволені, що ми цікавимося їхнім досвідом і щиро ним діляться, розповідає кооператорка. Кажуть: «Хоч у вашому кооперативі молока небагато, та воно безцінне, бо натуральне. У цьому ваші перспективи!».
На запитання, скільки ж має коштувати натуральний сир, Світлана Зай пояснює: «Нижчою від 190 гривень за кілограм його ціна бути не може. Бо електроенергія й газ дуже дорогі».
Із останньої подорожі Світлана привезла нові плани, зацікавившись екотуризмом. Польський господар, який має сім корів та обробляє із родиною 20 гектарів землі, продемонстрував українським аграріям своє господарство, показав, як виготовляє сири і пригостив ними. За це йому заплатили по 50 злотих із екскурсанта. Тепер жінка замислюється над тим, що теж може із дочкою і сином приймати гостей, і, наприклад, ознайомивши із господарством, запропонувати дегустацію своїх сирів, обід зі стравами національної кухні.
– Може б тоді й дорога у нас з’явилася пристойна, – каже пані Світлана. Бо, незважаючи на те, що недавно шлях трохи підсипали, останнім часом маршрутний автобус ходити перестав, мовляв, не вигідно. До міста на ринок, до лікарні чи на роботу жителі Білина й навколишніх сіл добираються власними автівками, а хто її не має, кооперується зі знайомими. Буває, увечері від Верби йдуть пішки…
Наші люди – працьовиті, хазяйновиті, освічені – можуть не гірше від жителів інших європейських країн реалізуватися в середньому аграрному бізнесі, переконана Світлана Зай. Та, зважаючи на зарубіжний досвід й уроки власного господарювання, вважає, що і держава мусить дбати про них, запроваджувати масштабні програми підтримки та доступного кредитування.
Розмовляла Ірина НАДЮКОВА.
