На головну Інтерв'ю Кандидат на посаду міського голови Олексій Панасюк: «У місті мають діяти рівні...

Кандидат на посаду міського голови Олексій Панасюк: «У місті мають діяти рівні для всіх правила»

1053

Депутат обласної ради, волонтер і підприємець Олексій Панасюк боротиметься за крісло міського голови. На цей крок його «благословили» однодумці і колеги із партії «Самопоміч». Що найперше зробить у разі перемоги, які зміни вважає найпотрібнішими у місті та Зарічанській ОТГ, яка незабаром увійде до Володимир-Волинської громади, а також про волонтерство і депутатську діяльність – у сьогоднішньому інтерв’ю.

– В обласній раді у вас репутація депутата з дуже чіткою, хтось навіть скаже – різкою позицією. Розкажіть, на які важливі рішення впродовж цієї каденції вам вдалося вплинути?

- реклама -

– Мушу сказати, що те, що бачить громадськість на самій сесії – це дуже невеликий відсоток власне депутатської діяльності. Основна робота відбувається у комісіях, зокрема я працюю в постійній комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства, також ініціював створення тимчасових комісій. За час цієї каденції завдяки нашій роботі вдалося відстояти ряд ключових рішень, важливих як для всієї Волині, так і для Володимир-Волинського району, який представляю.

До перших, зокрема, належить діяльність ініційованої мною тимчасової комісії з питань захисту інтересів територіальних громад Волині при проведенні демаркаційних робіт державного кордону між Україною та республікою Білорусь у межах Волинської області. Порушити це питання мене спонукало катастрофічне обміління волинських водойм. Ми зробили виїзне засідання на білоруському кордоні, на озері Білому у Любешівському районі в місцях, де проходять меліоративні канали для відведення зайвої води. На озері Білому у свій час були встановлені шлюзи, які коригували подачу води, і згодом територія з ними відійшла до Білорусі. На місці ми намагалися з’ясувати, наскільки ми можемо контролювати розподіл води. В ході засідання комісії зафіксували і ряд порушень – від несанкціонованого в’їзду білоруської техніки на українську землю до прокладених без жодних дозвільних документів каналів і труб. До речі, побачили, що, на відміну від нас, білоруси ретельно свій кордон охороняють: поки ми перебували там, до кордону підтягнулася військова техніка. Виїзна комісія була не одна, зрештою певної згоди дійшли, почали виділяти кошти на відновлення і навіть будівництво нових шлюзів, мало надійти і державне фінансування. Дуже важливо розуміти, що вода – це стратегічний, життєво необхідний ресурс, і про неї треба дбати. Через недостатній рівень ґрунтових вод гинуть ліси, і в перспективі це загрожує екологічною катастрофою.

– А як щодо справ нашого міста й району?

– Також мені доводилося контролювати процес ремонту та будівництва доріг на Володимирщині, від планування до якості виконання робіт, як-от з одіозною «Амілою». Після скандалу з асфальтуванням Ковельської, яку в результатів кілька разів перероблювали, ця фірма згодом несподівано «вигулькнула» при ремонтно-будівельних роботах дороги Володимир-Волинський- Луцьк. Тільки після нашого з колегами втручання її відсторонили від цих робіт, і за них узялася інша, доброчесна фірма.

Дорогу з Устилуга через Стенжаричі, Зорю, на Білин, Вербу і Сусваль, яка зараз робиться, теж вдалося відстояти нам. Районна рада більшістю проголосувала за те, що потрібно її зробити. До нас на комісію надійшло тим часом дві пропозиції – одна по цій дорозі, інша – по ремонту доріг з Володимира на Ворчин, на Ласків від Нововолинська і на Льотниче. Дійсно, робити потрібно усі, але ж має бути якась черговість. Тим паче, що той «куток» від Устилуга до Сусваля справді потрібно було оживити. Багато було в процесі обговорення несподіванок, коли наші колеги з інших фракцій в останній момент міняли проект на голосування і навіть змінювали склад комісій, аби протягнути «свій» проект, дійшло до того, що ми, депутати «Самопомочі» розформували фракцію, не погоджуючись із діями керівника фракції. Але це все принесло позитивний результат: наші напрацювання використали, аби розробити дорожню карту черговості ремонту автодоріг, зважаючи на ряд критеріїв – від кількості населення до розташування підприємств, які забезпечують людей роботою. Ця карта працює, дорогу роблять, як і ту, яка з Верби на Красностав. Щоправда, на відміну від народного депутата, ми на ній не піаримось.

Тішуся, що ми причетні і до появи дитсадочка у Заріччі, хоча на той момент був ризик не отримати фінансування на нього – як це часто бувало за цієї каденції обласної ради, більшість в останній момент тихцем перекроїла бюджет, і грошей на створення дошкільного закладу не лишалося, хоча очевидно було, що жителі і самого села, і громади потребують його. Довелося на сесії влаштувати скандал, дискусія з головою обласної ради була гострою. Але 1 мільйон гривень на зарічанський садочок завдяки нашій чіткій позиції у бюджет таки повернули. Щоправда, згодом на його відкриття приїхали фотографуватися зовсім інші люди…

Отакі внутрішні «договорняки» і сумнівні нюанси випливають не лише на сесії, а й чи не на кожній комісії. В усе це треба вникати. І такі речі майже ніколи не висвітлюються для громадськості.

Коли почався ваш шлях у політику?

– Мабуть, це надто голосно звучить. Бо в політику я не збирався і нею особливо не цікавився. Але в 2004 році я вийшов на Майдан за ту владу, яка сказала, що буде відстоювати інтереси народу. І позиції своєї не міняв, у провладній партії ніколи не був. Після Помаранчевої революції вирішив не йти в “Нашу Україну”, їх і так багато людей підтримувало, подався в “Батьківщину”. Там взяли мою кандидатуру на розгляд, “розглядали” заяву, я тим часом дізнався, хто з місцевих до партії увійшов, і зрозумів, що в одному з ними товаристві бути не хочу. Відтак очолив районну організацію новоствореної “ПОРИ”. Але вищі керівники тільки гроші “на розбудову” брали, толку з цього не було. Пізніше мені запропонували очолити “Удар”, на місцевих виборах у нас були дуже непогані результати. А потім почалася друга революція…

Ви весь час були на Майдані?

– Провів там багато днів, був у найскладніші моменти. Чергував з побратимами вночі. Долучився деякими інженерними ідеями до побудови захисних укріплень і барикад. І в день розстрілів теж був там. Чи було страшно? Звичайно. Страх зупиняє, але сором перед тими, хто не злякався, жене вперед. Те, що бачив на Інститутський, не забуду ніколи. Мені потім закидали, що в публічних виступах дозволяв собі нецензурні слова… Після того, як бачив убитих і поранених у холі готелю, де медики намагалися рятувати життя – і часто їм це не вдавалося, як бачив труни, які несли через Майдан, – не тільки матюкатися будеш.

Громадськість вас також знає як волонтера, який активно долучився до повернення боєздатності 51-й бригаді. Нагадайте, як усе починалося і що було зроблено.

– Відчуття небезпеки з боку Росії витало в повітрі, було зрозуміло, що треба з цим щось робити, якось готуватися до ймовірного розвитку подій. Тодішньою спільнотою, яка звалася “Рада Майдану”, ми вирішили, що треба вийти на контакт із військкоматом та військовою частиною, розпитати про потреби, озвучити готовність допомогти. Налагодити контакт, чесно кажучи, вдалося не одразу. Але я мав номер телефону начальника автослужби 51-ї бригади, під відомством якого було 1100 одиниць колісної техніки. Сказав, що готовий взяти на ремонт техніку, яку треба, підрихтувати її на потужностях свого підприємства, власними силами й руками наших працівників. Наскільки високим був рівень довіри військових до волонтерів: вони “відпустили” кілька десятків бойових машин на ремонт під наше чесне слово.

Ця довіра дуже згодилася згодом, влітку, під час Іловайська. Тоді до мене дзвонили бійці з різних куточків країни. Не знаю, де брали мій телефон, але він не змовкав: “Ми в полоні. Ми заблукали. Ми вибираємося з оточення”. Я з тиждень виводив наших військових з оточення –  супутникових знімках, по зірках. То були непрості дні, але тішуся за кожного, кому вдалося врятуватися.

А почалося волонтерство з ремонту машин. Пригадую момент, коли зробили перші дев’ять автомобілів. Повісили на них прапори перед тим, як повернути у частину… Аж сльозу пробило від гордості. За цей час ми відремонтували близько сотні одиниць техніки – від БТРів і БМП до Уралів, які вирушили на полігон і на фронт. Якщо ж говорити про гроші, які з власної кишені докладав при потребі на волонтерські справи, то після двох мільйонів перестав рахувати.

Ще однією яскравою сторінкою волонтерства були зимові ярмарки, на яких ми збирали гроші на потреби військових та сімей загиблих на війні. Жителям міста подобалися ці заходи, вони долучалися своїм внеском у спільну справу. Ніхто не питав при цьому, скільки ми вклали в організацію власних коштів, ніхто навіть не знав, що запрошені гості, той самий Фома, виступали за гонорар, та й зрештою ми про це не говорили. Про добрі діла не треба кричати.

Чому перестав активно займатися військовим волонтерством? Бо на армію почали виділятися нормальні кошти. Інша річ, що, можливо, йшли вони десь не туди. Але це вже їхня відповідальність і їхнє право контролю. А поки наша допомога була потрібна, ми реально допомагали. Щодо волонтерства, то ним продовжую займатися. Та і робота в обласній раді – це теж, по суті, безоплатна волонтерська діяльність.

 – Зараз ви балотуєтеся на посаду міського голови. Чому прийняли таке рішення?

– Чесно? Ми в команді “Самопомочі” довго сперечалися, кого туди делегувати. Спочатку мені запропонували, я, відверто кажучи, особливим бажанням не горів. Потім розглядали кандидатури інших колег. З певних особистих причин вони відмовилися. Мене багато хто знає як людину, яка не поступиться, і я усвідомлюю, що підтримувати мою кандидатуру багато хто остерігається. Хоча я прекрасно умію знаходити чесні компроміси, на рівних для всіх умовах. Палки в колеса нікому пхати не збираюся. Але якщо комусь хочеться особливих умов чи відкатів, то такого, звичайно, не буде.

Я свідомий того, що для багатьох не зручний, що мене поливатимуть брудом, оббріхуватимуть. Мені до того не звикати. Мої діти стараються максимально дистанціюватися від цих процесів. А я знаю, що в будь-якому випадку діятиму чесно і по совісті. Відповідальності не боюся. Управляти містом – це те саме, що керувати підприємством. А це я умію.

До речі, про «бруд». Ваші опоненти часто згадують про 130-ту статтю – керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння, по якій вас звинувачували. Прокоментуєте цю історію?

– Вона з самого початку притягнута за вуха – починаючи з ДТП, у якій мене звинуватили, закінчуючи висновком, що я, ймовірно, був нетверезим, бо виглядав якось не так (хоча покажіть мені людину, яка о другій ночі добре й свіжо виглядає) і мав нестійку ходу, хоча вона в мене така уже кілька років внаслідок травми. Найцікавіше, що після всіх процедур з поліцейськими вони мене відвели до мого автомобіля і дозволили сісти за кермо й поїхати додому. Чи зробили б це, якби я дійсно був нетверезим, як гадаєте? Але це очевидно, що в передвиборчій боротьбі цю історію згадуватимуть раз за разом.

– Гаразд, поговоримо про плани. Ставши міським головою, за що, на вашу думку, варто взятися?

– Слід зробити дорожню інфраструктуру, впорядкувати знаки, розмітку. У нас надто багато потенційно аварійних локацій. Зробити все, як слід, можна доволі швидко. Але для безпеки містян це дуже важливо. Також має бути укладений кадастр усіх земельних ділянок, створені рівні і прозорі умови для розвитку бізнесу. Чесна конкуренція для тих, хто звик “рішати” в кабінеті міського голови, – це, звичайно, додатковий виклик. Але й для них це може стати поштовхом для розвитку, чому ні?

– Для нового міського голови ця каденція стане непростою, адже до громади міста входить Зарічанська ОТГ. Якими бачите першочергові завдання її розвитку?

– Вважаю, це дуже добре, що громади об’єднуються. У цьому є позитив і здоровий глузд. Щоб інтеграція відбулася успішно, найперше треба зайнятися дорогами, сполученням населених пунктів. Їхні мешканці часто працюють у місті. Можливо, хтось із міста має роботу в селі або започаткує там новий бізнес. Хороші дороги – це запорука того, щоб люди могли спокійно добратися, куди їм треба, заробляти гроші, а отже – розвивати територію.

Безумовно треба спільними силами шукати інвестора, який створюватиме робочі місця. Це величезні перспективи для розвитку і промисловості, й аграрного сектору, і навіть туристично-розважальної сфери. Завдяки цьому зростатиме рівень життя і наповнюватиметься бюджет громади. Але на погану інфраструктуру інвестор не прийде. Тому дороги – насамперед.

– На вибори ви йдете з потужною командою «Самопомочі». Розкажіть коротко про неї.

– «Самопоміч» – це добре знайомі володимирчанам люди, які зарекомендували себе ефективною роботою в міській та обласній радах, і як професіонали та фахівці. Чимало важливих справ, зроблених нашою командою, присвоїли собі інші. Але принаймні ми знаємо, що працювали чесно і старанно. Ідей у нас вистачає, совість маємо, хочемо і стараємося жити по закону. До нас долучилися й нові достойні люди. Головне – ми йдемо командою. Випадкових людей серед нас немає. Лише перевірені, надійні й порядні. Кожного я готовий захищати і за кожного можу поручитися. У кожному зі нашої команди я впевнений.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три + 7 =