Новини

Карантин і газета

Архів
12 переглядів

Іде 20-й день карантину, минув тиждень надзвичайної ситуації. А за газетними мірками це вже третій номер «Слова правди», який випускаємо у таких обмежених умовах. У редакції всі ці дні панує незвична тиша, наші працівниці, за окремим винятком, перейшли на дистанційний режим. Натомість у газетній групі у Телеграмі сипляться повідомлення – з текстами, зверстаними сторінками, а почасти і з суперечками, до місця у тім реченні кома чи ні… Мені як редакторці доводиться у якійсь мірі брати на себе роль вчительки і роздавати «домашні завдання». На цей раз я просила словоправдівських журналісток написати про те, як вони на собі випробовують хай не зовсім нову, але дуже затяжну дистанційну форму роботи, бо, зізнаюсь, у тому ж Телеграмі вряди-годи нагадую, що карантин – це не відпустка. Наша газета, одягнувши захисну маску, у четвер за графіком (якщо пошта не підведе) прийде до читача.

Антоніна МИХАЛЬЧУК.

ЗНЕШКОДЖУЙМО ТРИВОГУ ЛЮБОВ’Ю

Сім хвилин. У середньому раз на сім хвилин мій чотирирічний син Назар у перший день карантину приходив до мене щось запитати, попросити, показати, поцікавитися чи навіть задати цілком собі світське питання: “Ну со, мама, працюєс?” Я ж, утративши будь-яку надію таки попрацювати, панічно гуглила статті «Як організувати ефективну роботу вдома з дітьми», підозрюючи, що відповідь складатиметься з одного слова – «ніяк».

Круто, що роботодавець і сучасні технічні можливості дозволяють створити газету від першої до останньої шпальти, не покидаючи дому. Але коли у тебе жваве дошкільня і п’ятикласниця з дистанційним навчанням, то вписати їх і себе в робочий режим ой як непросто.

«Тимчасово відступіть від звичного режиму, виділіть дітям більше часу на мультики», – радять експерти у статтях про карантинне життя. Безлімітні мультфільми, звісно, шалено потішили Назара. Перші кілька днів. Потім він (на щастя) переситився ними і «перепросив» забуті іграшки. А коли й вони набридли, взявся вигадувати нові забави. Так ми влаштували «челендж» з малювання (Саша намалювала дуже круту і зловісну коронавірусну принцесу, а Назар віддалено подібного на людину «чувачка» з ніжками-патичками, але ж старалися обоє!), зробили гірку з підручних матеріалів (а що поробиш, коли на майданчик не можна?), зліпили мінісніговичка (цей березень такий непередбачуваний!), грали на гітарі, електропіаніно й бубні і співали дурними голосами… І це не кажучи про десятки прочитаних книжечок, наклеєних наклеєчок, обговорених біографій видатних діячів та інших культурних розваг.

Насправді у цьому всьому є величезна радість і втіха. Бо коли ще випаде нагода посеред робочого дня побігати за самокатом на безлюдній вуличці, вибратися на годинку до лісу, подискутувати про те, чому Грушевського недолюблюють деякі політики й літератори, або придумати десять нестандартних способів зіграти в «Ерудит»? Але бувають моменти, коли вкрай треба попрацювати. І тут тобі горить термінове повідомлення, на яке слід якнайшвидше відповісти, а в цей час старша дитина ридає, бо хоче гуляти з подружкою, а менша вимагає ліпити пінгвіна з пластиліну… Що ж, роботодавцям, колегам і всім іншим лишається тільки зрозуміти і вибачити, що «терміново, зараз, вже» навряд чи щось робитиметься, доки не закінчиться карантин.

На щастя, у цьому вимушеному режимі роботи вдома є свої плюси. По-перше, можливість проводити більше часу з дітьми, помічати, як по-своєму, неординарно, цікаво, а іноді дуже кумедно вони відкривають світ (а маленькі відкриття трапляються із ними щодня – і з чотирирічками, і з п’ятикласниками), – це круто. По-друге, таке життя кидає несподівані виклики, з якими цікаво розбиратися. Так, наприклад, мені довелося «контрабандою» купувати приладдя для малювання в зачиненому магазині – без карантину такий досвід би ніколи не отримала! По-третє, коли вдається освоїти нові формати роботи, хай і недостатньо комфортні, але цілком ефективні (ви ж тримаєте в руках газету? Значить, нам усе вдалося!) – це страшенно корисна штука. Ну й, по-четверте, карантин просто змушує нас вчитися бачити позитив навіть у дрібничках. Бо без цього уміння психіка може просто не витримати.

Зараз важко усім. Хтось непокоїться за свій бізнес, який довелося поставити на паузу, хтось – за роботу, якої просто нема, комусь болить неможливість бачитися з рідними чи друзями, в когось зруйнувалися важливі плани, й абсолютна більшість із нас боїться за життя і здоров’я своє і близьких.

Психологи радять знешкоджувати тривогу любов’ю. Більше турботи про тих, хто поряд, а головне – про себе. Ось що може стати помічною пігулкою від стресу. Карантин – це чудова нагода сформувати нові корисні звички (кажуть, для цього потрібен 21 день – тож часу якраз удосталь), доповнити і розбавити щоденну рутину новими приємними сімейними ритуалами або дозволити собі те, що не дозволяли зазвичай.

Бо неважливо насправді, працюєте ви зараз чи тимчасово не маєте роботи, вдома чи таки ходите в офіс, з дітьми або без – усім нам треба через цей карантин пройти і в ньому вижити.

Віталіна МАКАРИК.

ДИСТАНЦІЙНА РОБОТА – НЕ ДЛЯ МЕНЕ

Безкінечні списки must read книг та фільмів must see, безплатних навчальних онлайн-курсів, рецептів та майстер-класів нині ледь не на кожному розі у всесвітній павутині. Кожен інстаграм- чи ютуб-блогер ділиться ідеями, чим зайнятись у карантин, як провести цей час із користю. Із заздрістю гортаю їхні поради, розуміючи, що мені не осягнути і дещиці, бо навіть у карантин абсолютно нічого не встигаю!

Пишу ці рядки, періодично перериваючись на те, щоб заспокоїти молодшу доньку, в якої розпливлись фарби на гіпсовому магнітику, котрий вона так старанно розмальовувала. Море сліз і розчарування, трішки цукерок для підняття настрою і, врешті, знову трохи часу для роботи.

…Я завжди мріяла про роботу фрілансера. Здавалося б, що може бути краще: працюєш, коли хочеш, не прив’язана ані до робочого графіку, ані до офісу, хоч на Балі сиди цілий рік, працюючи за комп’ютером. Але, як кажуть, бійся своїх бажань, адже ось і настав цей ідеальний час для дистанційної роботи, яку можна навіть фрілансом обізвати. Більш ніж на місяць лишаюсь удома, щоб вберегти себе та своїх рідних від коронавірусу.

Тепер виконую «замовлення» редакторки, сидячи у квартирі. Безкінечні інтерв’ю телефоном та у приватних повідомленнях у соцмережах. Нарешті з’явилась можливість прокидатись пізніше та самій будувати графік, головне, аби встигнути до вівторка, бо ж у середу вже здаємо номер. Але тут і зіштовхуюсь із першими підводними каменями: підійняти себе з ліжка раніше, аніж о пів на десяту, не виходить, далі – сніданок, часто-густо із декількох страв (сама винна, розбестила своїх), п’ю чай, гортаю стрічку у соцмережах, читаю новини, спілкуюсь з колегами у чаті, відповідаю на повідомлення друзів та рідних. Трясця! Уже й обід пора готувати…

…У кімнату знову вривається 8-річна Аня, заливаючись слізьми, показує клятого магніта, якого їй ніби вдалось реанімувати, але тепер обличчя у принцеси Софії темне та негарне. «Я вже всі сльози виплакала», – схлипує доня. Одноголосно постановили – викинути геть з очей осоружну гіпсову заготовку, яка псує настрій. Тим паче, решта магнітів з набору вийшли дуже симпатичні. Ненадовго переводжу подих, бо ж після обіду за планом написання математичного диктанту та розповідь про улюблену іграшку англійською мовою. Так що нерви ще згодяться…

На чому я спинилась? А, дистанційна робота… Чому зрозуміла, що це не для мене – важко відволіктись від хатніх справ та втекти від домочадців, навіть якщо у тебе чотирикімнатна квартира. У карантині тільки те й роблю, що готую їсти, прибираю, дезінфікую поверхні. Зрідка відкриваю книгу, а поки куховарю, вмикаю на телефоні якийсь серіал. Страшенно деморалізує піжама, з якої не вилазиш по декілька днів.

Пробувала вдягатись по-людськи, хоч у якісь джинси та сорочку, робити легкий макіяж та сідати за комп’ютер. Надовго мене вистачило? Якби ж то. Тому, аби стати успішним фрілансером, треба бути дуже самоорганізованою людиною, чим, на жаль, похвалитись не можу.

… «У тебе ще не обідня перерва? Прийдеш на каву?)))» – бренькає у вайбері повідомлення від сусідки за стінкою. Вона, на відміну від мене, не може так довго сидіти удома і казиться від браку спілкування. Її навіть не стримує те, що у нас вдома чоловік, який повернувся із закордону, а я декілька днів кашляю, як пес (тьху-тьху-тьху, без температури, по місту ми не вештаємось, не хвилюйтесь). За чашечкою кави ділимось враженнями від ще одного «карантинного» дня. Сусідці полегшало, а мені ще працювати…

Уже третій номер газети робимо дистанційно. Більшість тем та новин присвячені, звісно, топ-темі – карантину та тому, як він впливає на життя жителів Володимирщини. У моєму телеграмі щодекілька хвилин дзенькають новини – кількість хворих, інформація від МОЗ, черги українців на кордоні, приїхали маски та тести з Китаю, США б’є рекорди зі смертності від COVID-19…

Рівень тривоги поступово зростає, попри намагання балансувати між панікою та здоровим глуздом. Ще більше дивує, коли зрідка вибігаєш у магазин чи на прогулянку з дитиною, велика кількість людей без масок, які гуляють великими компаніями, не турбуючись, що десь зовсім поруч лютує пандемія. Наче це їх не стосується і ніколи не торкнеться. Не хочеться, аби у нас повторився сценарій, як в Італії чи Іспанії. Адже, відверто кажучи, наша медицина не врятує, тому самоізоляція – єдиний вихід.

«Мааам, мені потрібно завершити проектз історії…» – каже моя десятикласниця Олександра, «прозоро» натякаючи на те, що їй потрібен ноутбук. Ну що ж, він у нас одненький, мусимо ділитись. Сподіваюсь, редакторка ще трішки зачекає із результатами мого «творчого ужинку», але я ні на мить не забуваю, що дистанційна робота – це не відпустка!..

Тетяна ІЗОТОВА.

ЯК МИ ТЕПЕР ЗАХИЩАЄМОСЬ

Мій карантин розпочався у день, коли випускали наразі крайній у звичайному режимі номер газети. В обідню годину  кинулась на пошуки спирту, адже інтернетом гуляли рецепти антисептиків, які можна зробити власноруч. Аптечних уже не було. У єдиній десь із 12 аптек натрапила на шість флаконів. Не вистачало ще дві пляшечки, і уже ввечері зайшла в аптеку неподалік мого будинку, просто, аби заспокоїти себе, що всі шанси використала.  На здивування,  фармацевт відповіла, що спирт є, скільки вам? Хоча гліцерину видала останню баночку.

Згодом розпочалась домашня дезінфекція. Думаю, хто і досі завжди мив руки після вулиці чи туалету, не страждатиме від того, що кількість таких процедур зросла. Протирати розчином дверні ручки, замки, вимикачі, ключі, крани у ці дні ніби і стало нормою. А от коли радять мало не щодня прати постіль і рушники, щодень робити вологе прибирання і провітрювати кімнати, навіть коли працюєш удома, це дещо напружує.

Бувають дні, коли спостерігаєш, як вулицями блукають доволі тісні, без дистанції у два метри, натовпи людей, мало хто у захисних рукавичках, хіба чим далі, тим більше народу у масках – та часто вони стягнені з носа або ж висять на шиї. А описані в інтернеті ситуації про людей у якомусь сільському магазині, де ті передають одне одному єдину маску, бо без них не пускають усередину, таки не смішать, а лякають.

Насторожує і картинка, яку бачиш у аптеці. Маски, які купуєш, фармацевт, щоб порахувати, викладає на поверхню столу, де перед тим лежали гроші – як відомо, найбрудніша у світі річ. Крім того, рукавички також для цього не знезаражуються – переді мною у них відпускали іншого клієнта. Уже мовчу про якість масок. Куці, з одного шару тонкого флізеліну. Але по 12 грн. А ще перед очима відео, прислане у вайбер: там індуси шиють маски у якомусь приміщенні, де їх сортують просто на підлозі, по якій ходять.

Я зателефонувала до керуючої аптекою на Ковельській, 182, про яку і розповідаю. Галина Новікова запевнила, що всі поверхні стерилізуються, хоч, звичайно, ніхто цього не робитиме після кожного клієнта. А працівників вона попросить брати маски під час видачі хоча б за навушні резиночки. Бо інакше як? Пообіцяла продумати, як це краще організувати.

Інша прикрість на мене чекала у магазині «ВІК». У суботу було прийнято рішення поїхати провітритись на дачу. На виїзді з міста зайшла у магазин купити хліба. Та його мені видали не герметично упакованим, а у тоненькому разовому пакетику – боковина хлібини виглядала назовні і, на жаль, не могла розповісти, чи хтось на неї вже чхнув, а може, вона десь навіть падала – таке колись бачила: водій просто підняв буханець, вклав на лоток і поніс до магазину. Нині, до речі, водії працюють у рукавичках, але ними ж вони і кермо крутять. Власниця магазину Наталія Кошельник підтвердила, що частина володимирського хліба надійшла до них у харчовій плівці, а частина – у тих-таки пакетиках.

Тому довелося звернутись і до директорки ТзОВ «Хлібозавод» Наталії Дяченко. Тим паче, що напередодні мені розповіли, що, наприклад, у селі Сусваль у ці дні хліб хоч і був запакований, але булочки приїхали відкритими. Пані Наталія здивувалась такому сигналу, адже, розповідає, з початком карантину на заводі вжито всіх заходів для забезпечення засобами індивідуального захисту працівників у цеху та водіїв, це ж стосується і пакування готової продукції. Справді, деколи її пакують не у фірмові пакети із брендуванням і вказанням складу продукту і терміну придатності, а герметично у харчову плівку.

Наступного дня ми зідзвонились знову, і Наталія Борисівна підтвердила, що таки був факт недобросовісного виконання своїх обов’язків деякими з працівників хлібозаводу і хліб дійсно не був упакований герметично, від них нині чекають пояснень, проведуть роз’яснювальну роботу. «Ми також переживаємо і за якість своєї продукції, і за здоров’я споживачів. Сьогодні уже перевірили – на усі маршрути продукція поїхала упакованою».

Я звернулась також за коментарем до начальниці районного управління Держпродспоживслужби у області Надії Лозовицької. Вона пояснила, що поки вони усі випадки беруть на олівець, але аби провести позапланову перевірку якогось із магазинів, їм потрібне розпорядження обласного керівництва. Отож споживачі, за потреби, можуть звертатись зі скаргами на ім’я начальника головного управління у Луцьку Богдана Лозинського (вул. Вахтангова, 10 В) або ж на електронну адресу post@voldpss.gov.ua .

Продаж неупакованої продукції, прокоментувала Надія Сергіївна, є порушенням Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». Хліб, зокрема, має бути не тільки упакований, а й з указанням виробника, складників та дати, до якої його треба спожити. Окрім того, згідно з прийнятими 17 березня змінами до деяких законодавчих актів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби, за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам і масовим отруєнням передбачено штраф від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ж навіть жорсткіша відповідальність.

Тож хочеться, аби до цього не дійшло. А всі ми береглися самі і берегли одне одного.

Світлана КОШИРЕЦЬ.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up