На головну живи активно Карантин володимирчан

Карантин володимирчан

125

   Минає …надцятий день карантину, і усі ми вже потроху звикаємо до вимушених змін у житті – опановуємо нові знання та хобі, вчимось та працюємо дистанційно, знаходимо втіху у спілкуванні з рідними та намагаємось не піддаватись тривожним думкам. Ми запропонували володимирчанам, котрі мешкають як у місті, так і в селі, і навіть у Техасі, розповісти, чим вони живуть у карантині, про що думають та як знаходять сили не опускати руки. Ось що з цього вийшло… 

 

- реклама -

Втеча з «карантинного» міста на велосипеді

Ольга Жигунова, волонтерка:

«Коли самоізоляція втомлює, то 20 з гачечком кілометрів їзди на велосипеді освіжать думки, а вітер за плечима збадьорить і дозволить забути про всі на світі негаразди, бо все, про що варто думати саме цієї миті, поки крутиш педалі, – це аби ланцюг більше не злетів, що він з успіхом і зробив аж тричі. А такі виїзди – то втіха і насолода, навіть якщо потім гудітиме спина і болітиме кожен м’яз від незвички. На шляху до п’ятиднівського озера, куди вирушила разом із подругою, нам траплялися і стадо кіз, і руда обсмикана лисиця, і лісова миша, і лелека, і небо неймовірної барви, ну, і людей, звісно, бачили. Краса ж нашої природи, як завжди, заворожує і хвилює, а свіже кисневе повітря, навпаки, заспокоює… Та й щасливий той, чиї радощі вимагають найменше грошей. Тож намагатимусь і надалі, поки є змога, втікати з карантинного міста на своєму двоколісному транспорті».

 

Час для переосмислення та нових знань

Iрина Ковальчук, власниця салону краси:

«Все, що стається з нами в житті,– не просто так. У важкі моменти кожна людина повинна усвідомити щось для себе. Особисто для мене це виявилась складна ситуація, адже моя робота – це мій щоденний хліб, якого позбавила пандемія. Утримуючи салон краси у карантин, ти не позбавлена виплат податків, оренди, а позбавлена лише доходів. Але ми повинні триматись, тому що є речі, які важливіші за матеріальне, – це наше здоров’я!

Завдяки карантину ще раз переконалась, що мало часу приділяла собі і сину, я була вся в роботі і мені здавалось, що живу, як усі! Але час на самоті міняє погляд на життя, на ставлення до роботи, до бізнесу, змушує їх переосмислити. Сумно усвідомлювати, що більшість із нас «залежні» від своєї роботи як фінансово, так і морально, і ситуація з пандемією ще раз це підтвердила. Але намагаюсь шукати у цьому і позитивні моменти. Переглянувши масу вебінарів, узявши участь у крутому марафоні, за ці три тижні карантину отримала багато нових знань, які з нетерпінням хочу застосувати у своїй роботі, одержала новий поштовх до навчання, розвитку та професійного зростання.

Поставила собі нову мету і бачення бізнесу, усвідомила помилки, склала поетапний план їх вирішення. Насправді інколи корисно побути з собою наодинці, бо шалений темп життя закував нас у міцну оболонку, через що перестали помічати світ навколо та забули, що щастя, насправді, у дрібницях».

 

Дистанційне навчання – великий виклик для батьків

Жанна Молочковська, вчителька біології:

«Скажу чесно, карантин і навчання вдома особливого захвату у моєї дитини не викликали. Як відповідальна мама і вчителька, вирішила допомогти. Але… пояснюючи тему з математики, чую обурення: «Ти не так розказуєш, як Юля Василівна!» Ну добре, хоча математику за середню школу ще пам’ятаю (хай що хоч говорять про радянську освіту, все-таки базу знань вона дала), та вирішую подивитись з дитиною онлайн-урок. Втішає, що тітка з телевізора також не так пояснює, як Юля Василівна.

Освоїли ми роботу в гугл-класах, зумі, вайбері й електронній пошті. Донька самостійно працює з англійською мовою, польською, українською, завданнями з малювання та з художньої школи. Дякую вчителям, котрі встановлюють дедлайни і пояснюють, що і як виконувати. Приємно вражають ті викладачі, які підходять до організації такого навчання з креативом. Весело було записувати з донькою читання вірша польською. Як не дивно, але подобається дитині писати конспекти. Каже, що так запам’ятовує краще.

Розумію, що навчання на карантині – це великий виклик для батьків. Якщо раніше десь можна щось не перевірити, то тут усе потрібно контролювати. Якби у нас зараз була хімія, фізика, геометрія, то я не знаю, яким би чином я змогла в це вникнути. Тому всім – не хворіти, батькам – терпіння, дітям – натхнення!»

 

Домашній хліб та грядки на підвіконні

Ярослава Колоскова, мама у відпустці по догляду за дитиною:

«Карантин у декреті пересиджувати трішки важко, але лише з однієї причини – майже не ходимо гуляти. Тож, як це все закінчиться, підемо купатися у сонячному промінні. Оскільки чоловік працює дистанційно з дому, то у мене з’явився час на куховарство. Напевно, купа людей зараз відкриває у собі таланти до випічки та варіння. Ми, наприклад, почали пекти хліб. А ще у карантин посіяла власну розсаду перців та помідорів, бо невідомо, чи буде можливість придбати їх на ринку, а грядочку засадити хочеться. Думаю, все це переживемо, посадимо грядки, погуляємо з дітьми, зустрінемося з друзями, а зараз маємо просто залишатися вдома».

 

Карантин по-техаськи

Юлiя Бюро, педагогиня:

«Я живу в Техасі неподалік від Далласа у містечку МакКінні вже другий рік. Ми з чоловіком самоізолювались ще три тижні тому. Він офіційно працює з дому, а я, з дозволу мого керівника, у неофіційній відпустці. Мій садочок працює, але, за новими правилами, не більше 10 вихованців у групі, батьків не впускають всередину, дітей забирають біля дверей. Вчителям і дітям при вході міряють температуру, і при наявності кашлю чи інших симптомів – відправляють додому. Ми вчора вперше за три тижні вибрались у магазин. О 12-й ночі. На щастя, людей не було, і полиці не були порожні, але й не все можна було знайти. Туалетного паперу, масок, і, наприклад, такого борошна, яке я зазвичай беру, не було.

Школи ведуть навчання онлайн, торгові центри, магазини з одягом зачинені, ресторани і кафе працюють тільки для доставки чи на винос. Церкви зачинені теж, здебільшого служби йдуть онлайн і їх поширюють у фейсбуці. У продуктових магазинах впровадили безплатну доставку для всіх та спеціальні години для тих, кому за 60 і хто у групі ризику, в основному це ранкові години, з 6 до 8 ранку, коли вони можуть приїхати і зробити закупи. Звичайно, всіх просять дотримуватись дистанції, не збиратись великими групами, мити руки, не торкатись обличчя… Рекомендують носити маски всім, адже іноді носії коронавірусу не мають жодних симптомів. Але серед молоді є безстрашні особи, які користуються тим, що квитки дешеві, і подорожують… Шкода, що люди не розуміють, що вони наражають на небезпеку не лише себе, а й інших навколо себе.

Один місцевий власник малого бізнесу подав у суд на мера МакКінні за те, що він впровадив карантин, тому що це шкодить його бізнесу. На щастя, у суді відхилили його запит. З впровадженням карантину склалось враження, що життя змінилось за одну ніч. Але я намагаюсь дотримуватися графіку нормального життя, встаю не пізніше 8-ї, роблю ранкову зарядку/йогу, використовуючи безплатну програму FitOn, читаю, вчусь, шукаю нові рецепти, готую, печу, підтримую зв’язок з рідними і друзями в Україні та у США. Намагаюсь не вмикати телевізор до години 16-ї, стараюсь думати про позитив. Звичайно, життя змінилось, але, можливо, ці зміни дадуть нам поштовх до чогось нового і кращого. Будьмо здорові фізично і ментально!»

 

«Рятівні» книги і квіти та у пошуках пана

Орися Вознюк, наукова спiвробiтниця заповiдника:

«Карантин – це точно не те, на що могла сподіватися у ХХІ столітті. Здавалося, що світова велика двадцятка може контролювати все, адже вони могутні, багаті, не залежні від олігархату. Але цього не сталося. Ми досі чекаємо на диво і на слова: “Сьогодні у світі не зафіксовано жодного спалаху коронавірусу”. А поки лютує пандемія, варто себе та рідних чимось зайняти. Я затята книголюбка. Любов до книги прищепила мама. Вона працювала бібліотекаркою у с. Дігтів. Досі пам’ятаю, де у неї стояли ті чи інші книги. Тож любов до книги відверто спасає. Я купую багато книг, друзі постійно щось дарують. А оскільки часу тепер вдосталь, то вже дочитую свої запаси.

Весна – моя улюблена пора року, а оскільки тепер вона на карантині, то для мене це відвертий сум. Але рятує мій сад. Після занадто м’якої зими порозмивалися дощами всі альпійські гірки. Квіти – це моє хобі, якому присвячую багато часу. Інколи навіть доводиться замішувати цемент і мурувати замки з каміння. Є й час для розсади. Посіяла нещодавно фіалку “чорний король” та мильнянку. Пересадила аквілегію та еустоми. Попідрізувала очітки та намагаюся якось красиво заплести впертий плющ.

Поставила собі за мету, точніше, вперто намагаюся знайти інформацію, яка у подальшому буде мені потрібною на роботі. Маю знайти ім’я пана, чий маєток стояв у районі птахофабрики і якому належало озеро Лісне та п’ятиденський ліс. Хочу скласти докупи історію великого роду графів Лєдуховських, які мешкали на сучасній вулиці Гайдамацькій, та сімейні історії Георгієвських, бо, як виявилося, це два різні роди. І будинок однієї сім’ї зберігся й досі. Маю надію, що все знайду. Цінуйте рідних, радійте кожному дню і все в нас буде гаразд».

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

чотири × 2 =