Новини

Колекція старожитностей Миколи Матусевича

Архів
28 переглядів

У суботу в культурно-мистецькому центрі усі охочі зможуть побачити унікальні предмети старовини: обереги дохристиянського періоду, кам’яний хрест часів Візантійської імперії фібули VIII-VI століття до нашої ери, давні види зброї – усе це зібрав у свою приватну колекцію володимирчанин Микола Матусевич. Він не часто показує усі ці віднайдені на Волині артефакти, тож не втратьте нагоди з ними ознайомитися. Діятиме благодійна виставка упродовж місяця. А доки готується експозиція, ми поспілкувалися з колекціонером про його хобі. Правда, робити це довелося телефоном, бо нині  колекціонер  у лавах ЗСУ боронить  рідну землю.

– Миколо Володимировичу, чим особлива ця виставка і як часто трапляється нагода показати зібрані впродовж понад двох десятиліть предмети минулого?

   – Цю виставку на 90 відсотків я порядкував ще до повномасштабної війни й готувався представити глядачам в історичному музеї з нагоди презентації книги одного з наших земляків. Через ситуацію в країні терміни друку збірки порушилися, тож відкриваємо виставку зараз – до Дня міста, а знайомство публіки з новим твором автора (якого поки що не називаю), сподіваюся, відбудеться найближчими тижнями. На широкий загал  представлю не лише унікальні зразки зброї, а й загалом  колекцію старожитностей, вікові рамки якої охоплюють досить великий проміжок часу – від дохристиянського періоду до ХІХ століття. Ознайомившись з екземплярами цієї колекції, академік Святослав Терський, який приїздив до нашого міста з нагоди 120- річчя від дня народження Олександра Цинкаловського, навіть просив дозволу її описати, адже це зібрання становить немалу наукову цінність.

Виставки наявних у мене артефактів я організовував нечасто. Перша відбулася теж у День міста – у 2005 році, коли під час «Володимирського узвозу» на невеличкому столику виклав кілька предметів старовини. Через два роки вже у галереї культурно-мистецького центру представив публіці ширшу колекцію старожитностей. Третя виставка була тематичною та організовувалася до свята Покрови, Дня українського козацтва та Дня захисників і захисниць України – тоді експонувалися зразки старовинної зброї. Зараз готуємо четверту за рахунком виставку – благодійну.

– Які з представлених експонатів ви б могли виокремити як найбільш цікаві?

– Колекція старожитностей, яку презентуватимемо, налічує близько тисячі експонатів. Цікавими є дохристиянські обереги, покритий сріблом кам’яний хрест часів Візантійської імперії – не багато таких збереглося до наших днів, змійовики (медальйони), фібули (металеві застібки), бутеролі (наконечники футлярів для ножа або меча), різноманітні шеврони, ґудзики,  гребінь. Усі вони унікальні та, що дуже важливо, знайдені на Волині. Якісь мені дісталися у подарунок, деякі купив, а частину віддали місцеві «шукачі скарбів».

  – А звідки у вас захоплення старовинними речами?

– Наша родина завжди обробляла город. На місці, де стояла батьківська хата, схоже, колись було сміттєзвалище, тож нерідко під час земляних робіт вдавалося знайти цікаві предмети ХIV-XIX століть. Щоб виростити розсаду помідорів,  перцю, капусти перед пікіруванням потрібно було просіяти через сітку землю, тож нерідко за цією справою, вдавалося знайти виделки, пляшечки, ґудзики. Прагнення збирати артефакти мене тоді так захопило, що не відпускає й донині. Колись вдалося зібрати п’ять ящиків найрізноманітніших скляних пляшечок, але коли я передав їх на виставку, колекція дивним чином зникла – так  втратив свої зібрання й отримав цінний урок. Відтоді не даю своїх надбань для експозицій у музеї інших міст.

  – Попри той гіркий досвід, все ж ви охоче позичаєте деякі екземпляри з колекцій, приміром, гармату як атрибут для патріотичних виступів духового оркестру «Арсен».

– Дійсно, коли цей колектив з патріотичними композиціями їде виступати у Вовчак чи Новий Загорів, то позичає козацьку гармату ХVІ століття. Тільки от це не артефакт, а виготовлена мною за відповідними кресленнями зброя, яка стріляє не справжніми ядрами, а видає характерні звуки завдяки петардам. Все ж це додає колоритності виступам, а молодь та підлітки можуть наочно побачити приклад озброєння, яким долала ворогів козацька артилерія.

– Колись ви ділилися амбітними планами про створення приватного музею, які кроки уже зроблено?

– Над реалізацією задуму про створення музею  не припиняю працювати. Мав кілька пропозицій для його облаштування, деякі обговорював з місцевою владою, та життя вносить свої корективи, тож не поспішаю з прийняттям рішень. До війни займався класифікацією артефактів, укладанням каталогу. Останніми роками дещо звузив коло предметів старовини, які збиратиму надалі для колекцій, вирішив відбирати лише ті, які датуються не пізніше XVІІІ століттям, бо хочу зберегти їх для нащадків, адже це частина нашої місцевої історії.

-А чи підраховували кількість уже зібраних старожитностей?

– Скажу так: щоб заснувати музей, потрібно мати певну кількість експонатів. У мене  їх у кількісному співвідношенні, напевно, стільки ж як в місцевому історичному музеї.

– Ого! А де ж ви їх усі зберігаєте?

– Цього я вам сказати не можу (Сміється).

– Які серед предметів старовини особливо цінні для вас?

– Кожен по-своєму дорогий, але я не маю таких, над якими «чахну». Є речі, які дуже цікаві своєю історією. До прикладу, у мене збереглася ікона, з якою до вінчання йшла бабуся по татовій лінії. Це мальований на дерев’яній дошці образ Богоматері з латунним чеканом. А якось стару швейну машинку мені до колекції подарував відомий український виконавець Віталій Козловський. Її з Холмщини колись човном переправили через Буг, аби тутешні жителі могли  на ній шити одяг і цією справою заробляти собі на життя.

– Неодноразово ви готували подарунки рідному місту до річниці з дня заснування. Чи мали якісь задуми до цьогорічного свята?

–  Дійсно, за час, коли був заступником міського голови, доводилося у складі делегацій часто бувати за кордоном, відвідувати міста-партнери. Тож надихався їхніми панорамами і запозичив декілька ідей, які згодом намагався втілювати. Перший подарунок  зробив храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Якось до різдвяних свят змайстрував красиву велику шопку з підсвіткою, яку спершу встановив на власному подвір’ї, а  наступного року передав церкві. У 2013 році з допомогою Сергія Микити та Вадима Зайця виготовили срібний колар – це ювелірний виріб, давній символ влади, який під час деяких заходів одягає на шию управитель міста, що мало магдебурзьке право. Далі були власноруч виготовлені та встановлені вказівники до пам’яток архітектури, а згодом дарунком став ретровелосипед, що розміщений на вході до парку «Слов’янського».

Деякий час я працював над втіленням ще однієї цікавої ідеї і роботи підходили до завершення, та все зупинилося, коли в Україну прийшла повномасштабна війна. З перших днів я  у лавах ЗСУ. Переконаний, що після перемоги закінчу усі розпочаті справи й презентую місту ще не одну новинку.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up