Сьогодні у нашої газети день народження. «Слову правди» виповнюється 79 літ – якраз 4 жовтня 1939 року вийшов перший номер цього видання тоді ще під назвою «Червоний прапор». Як на людський вік це вже мала би бути поважна бабуся з солідним багажем життєвого досвіду. Останнього і газеті не бракує, але він не проступає сивиною на скронях, а рік за роком складається у все більший стос підшивок. Витягнеш з шафи якусь із них – і ніби така собі машина часу повертає на кілька десятків, а то й на більш як півсотні літ назад. Дихають вже пожовклі сторінки, хай і в унісон політиці тих чи інших періодів, подіями і настроями, якими жили тоді наші міста і села, позують з них передові доярки і механізатори, діти та внуки яких уже насміхаються з самого такого поняття як колгоспний лад, шумлять своїм буремно-патріотичним відлунням переломні 90-ті та схрещується словесна зброя на щитах новітніх революцій…
«Позавчора до редакції телефонувала жінка, яка розповіла, що ще «Червоний прапор» передплачувала», – дивується більш, ніж удвічі молодша від газети теперішня наша журналістка Тетяна Ізотова. Й інші колеги починають пригадувати старі газетні вирізки у сімейних альбомах, дбайливо збережені номери зі знімками родичів. Газета ж бо не загалом міста чи району, а й кожної родини зокрема. Були часи, коли вона з тиражем у чотирнадцять тисяч примірників таки справді приходила чотири рази на тиждень заледве не у кожен дім. А «Червоним прапором» називалась до 1962 року.
Часи міняються. І не лише на газетних шпальтах, а й у долі самої газети. Її обступили електронні (і не тільки) конкуренти. Кажуть, молодь нині періодики не читає, дехто навіть пророкує, що невдовзі у вік Інтернету газети зовсім зникнуть. Але пам’ятаєте, як у відомому кінофільмі, знятому кілька десятків років тому, не вельми позитивний герой стверджував, що невдовзі не буде ні кіно, ні газет, а все замінить телебачення. Виявилось, не замінило. Як з розвитком кіно не вмер попри всі пророцтва і театр. Отож і газети житимуть ще не один десяток літ. Принаймні ми у «Слові правди» вже думаємо, як відзначати круглу дату наступного року.
Хоч і думки про те, як вижити, теж не полишають. Бо і тепер роздержавленим, і раніше комунальним переважно доводиться розраховувати самим на себе. Ми так і не дочекалися обіцяної державної підтримки для учасників пілотного проекту реформування комунальних ЗМІ, у числі яких було і «Слово правди», але маємо за останній рік майже вдвічі більшу ціну на папір, який і в умовах війни є переважно російським, своєї такої стратегічної продукції у нашій державі майже не виробляється. Відчутно зросли і поштові тарифи.
Та не гоже ж про сумне у свято. І у свої 79 вважаємо, що газета залишається молодою. За віком її теперішніх працівників, за прагненням до змін, за своїм оновленим електронним ресурсом і ще за багатьма чинниками.
А з нагоди газетного Дня народження найперше хочеться підняти умовний келих з шампанським за теперішній наш колектив, яким на правах редактора дуже горджуся. Адже професійний рівень, хто б там що не казав, словоправдівських журналісток досить високий, і, що не маловажно, вони успадкували від попередників високий рівень відповідальності за газету. Бо у нас і відпустка – як виходить, і захворіти, боронь Боже, у газетний день, і якщо чиясь помилка – то вже прикрість для всіх…
У цей день маємо низько вклонитися світлій пам’яті тих наших колег, що вже за межею Вічності, але які вклали чимало сил і старань у цей багаторічний газетний літопис.
А ще чи не найголовніше – подякувати за вірність, довіру наших читачів, яка, дуже сподіваємося, залишиться ще зі «Словом правди» на багато літ.
З Днем народження тебе, Газето!
Антоніна МИХАЛЬЧУК.
