На головну Молодіжка Коли Лесі було 17

Коли Лесі було 17

79

Коли Лесі Українці було 17, вона поїхала з Колодяжного через Ковель на відпочинок-лікування до Одеси – поїздом, «залізним велетом», майже через усю країну. Її враження від поїздки вилилися у збірку поезій «Подорож до моря». Через 133 роки акторки молодіжної студії «Догори дригом!» луцького театру «Гармидер» разом з режисеркою Русланою  Порицькою створили документально-поетичну виставу-перформенс «Я – Леся», в які спробували уявити, якою була 17-річна Леся Українка. Пізнати її, зрозуміти. Зрештою, подружитися з нею.

«Я – Леся» – це спроба переосмислення постаті видатної української письменниці, «оживлення» в очах підлітків, які вивчають її творчість, намагання наблизитися до неї і за шаблонними фразами зі шкільних підручників про «слабосилу, хвору жінку» побачити юну дівчину, яка прагнула жити і радіти життю, дружити і веселитися, мандрувала і ділилася враженнями з подорожей, писала ніжні вірші про любов, обожнювала музику, мала смак до мистецтва, прагнула особистої волі, свободи від батьківських обмежень і лікарських приписів, може, навіть, трохи бунтувала.

- реклама -

Створюючи цю виставу, режисерка Руслана Порицька та акторки консультувалися зі знавчинею життя і творчості Лесі Українки, доценткою кафедри української літератури ВНУ імені Лесі Українки ОленоюМаланій, а також ділилися власними думками. Тож у тексті звучать поезії і уривки з листів зовсім юної Лесі, спогади про неї, 17-річну, її друзів у сучасників, а також рефлексії самих акторок, кожна з яких намагалася ніби «приміряти» на себе образ письменниці і зрозуміти, в чому вона – така ж, як Леся (або в чому Леся Українка у свої 17-ть  була надзвичайно схожою на її сучасних однолітків).

Творці вистави також багато уваги приділили звуковому супроводу, пластиці, візуальними деталям. Стукіт потяга, що лине до моря, ламані рухи, мов крізь завісу болю, рукавичка на лівій руці, що приховувала шрами, скриньки з листами, спідниці-трансформери, які поєднуються в одну суцільну морську хвилю – все це промовляло без слів, підсилюючи враження від сценічного дійства.

Вистава «Я-Леся» видалася динамічною і водночас ніжною, веселою і драйвовою – і ніжною, зворушливо. Мабуть, такою мінливою і глибокою, якою була та Леся, яка її надихнула. Акторки не грали ролі поетеси. Але, здавалося, відчули сам її дух і змогли передати глядачам. Так, що аж здавалося, ніби 17-річна Леся Українка була на сцені з ними, своїми молодшими на сто літ подругами.

Після вистави, на обговоренні, я поділилася цими відчуттями з акторками. Дівчата зізналися: весь час, доки тривали репетиції, їх не покидало відчуття незримої присутності ще когось: самі собою відчинялися двері, падали предмети. Тож вони жартували, що це Леся з ними. Продюсерка проекту «Я Леся», який реалізовувався за підтримки Українського інституту книги, Елла Яцута зізналася, що, готуючи проектні документи, у кількості акторок постійно робила помилку, вказуючи, що їх не шість, а сім.

А згодом я зауважила: хоча на обговоренні були присутніми багато людей, дехто навіть стояв під стіною, один зі стільців у колі весь час лишався незайнятим. Так, ніби на ньому вже сидів хтось – незримий.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 + 6 =