Редакції «Слова правди» нещодавно довелося виконати роль посередника і передати гуманітарну допомогу, яку на Волинь привіз президент міжнародної асоціації журналістів «Четверта влада» Генріх Костельний. До кількох пакунків із засобами медичного захисту і особистої гігієни був докладений і стосик газет з промовистою назвою – «Ми з України!». Такий спеціальний випуск підготувала Національна спілка журналістів України разом із Спілкою журналістів Литви.
«Серед страшних повідомлень, що надходять з України, приходять і новини про бомбардування телевізійних веж та будівель редакцій, про смертельно небезпечну роботу журналістів, пише литовський репортер Домас Шнюкас, зазначаючи, що це нагадує йому січень 1991 року, «коли той самий Кремль, тоді званий совєтським, намагався заглушити голос Литви. Картини тих днів, страждання, уроки були страшними, але нині їх можна описати одним словом Перемога – це гордість національної журналістики».
«Москва 32 роки тому не хотіла давати свободу Литві, як і нині – Україні. Коли політична демагогія, погрози та пропаганда не допомогли, направили армію». І одним із найважливіших нервів Литви, який першими підірвали солдати, стали Будинок преси і друкарня…
«Хоч би якими не були імперські апетити росії та її пропаганди, Україна переможе, а її журналістика впише золоті сторінки в історію, якою пишатиметься» – роблять оптимістичний висновок литовські колеги
Вже ніхто не сумнівається, що так воно і буде, а запорукою цього буде наша народна єдність, і журналістська зокрема.
З початком війни усім стало важко. Найперше морально, коли жахливі події, що не піддавалися здоровому глузду, сіяли біль, від якого розросталася лють до ворогів. А згодом і матеріально засобам масової інформації виживати стало трудно. Особливо друкованим, коли ринок реклами фактично зупинився, місцевій владі стало не до висвітлення своєї діяльності, багато людей залишили місто. Звичайно, всі ті труднощі ніщо, якщо слухаєш редактора іванківської газети Павла Смовжа, який пережив окупацію і погром редакції, коли Тетяна Чернишова з Богодухова на Харківщині вперто бореться за свій «Маяк» і видає його у кілька сотень, роздрукованим на принтері, бо ні пошта, ні друкарня не працюють через обстріли, і лише кілька тижнів тому відновлює повноцінний випуск. Коли розгромлені «Обрії Ізюмщини», а редактор новотроїцької газети Валерій Горобець пише, що журналістам нема за що купити продуктів, і на його прохання, як майже всі колективи з нашої Національної асоціації українських медіа, ми шлемо і свій переказ.
І хоч на наших теренах не ведуться бойові дії, але журналістську солідарність відчула на собі і наша газета. Нам би було куди фінансово сутужніше, якби за посередництвом “Української асоціації медіа бізнесу” у рамках проекту «Екстрена фінансова підтримка українським ЗМІ» ми не виграли грант і не отримали безповоротну фінансову допомогу від International Media Suppor, якби на оцінили наш внесок у висвітлення боротьби за перемогу у Тернопільському пресклубі і не надали грантового сприяння.
Така допомога не просто радує, вона навіть зворушує до сліз. Бо ніколи наша газета не відчувала суттєвої сторонньої допомоги. Ми ніколи не розкошували, але виживали і завжди старалися, щоб «Слово правди» йшло до читача , насиченим цікавою і різноманітною інформацією.
6 червня – День журналіста. І хоч нині не до святкувань, хочу подякувати нашим читачам, які, попри все, залишаються з газетою, колишнім працівникам, які завжди залишаються своїми, а особливо – теперішньому своєму колективу, яким не числом, а вмінням творить газету, наповнює сайт, на такому рівні, який (даруйте за нескромість), тримає мало хто з регіональних видань.
А серед героїв наших публікацій в останні місяці переважають люди, які, хто чим може, стараються наблизити нашу перемогу. І таких виявилося дуже багато. Отож разом ми обов’яково переможемо! Отоді і відсвяткуємо.
