Університет третього віку у Ковелі розпочав свою роботу ще дев’ятнадцять років тому і став подібним центром для людей поважного віку першим в Україні. А такому ж закладу у Нововолинську, який має назву Університет вільного часу, не виповнилося й року. Тому й вирішили зустрітися з колегами у місті залізничників, аби поспілкуватися, запозичити досвід і разом з тим ближче ознайомитися з Ковелем. До речі, у Університеті вільного часу Нововолинська серед слухачів є чимало вимушено переселених осіб, отож для них кожна екскурсія цікава.
Ковельчани радо зустріли гостей у спеціально виділеному владою міста для ветеранських громадських організацій світлому й просторому приміщенні. Директор тамтешнього терцентру, а саме при ньому функціонує Університет третього віку, Світлана Смітюх зазначила, що досвід роботи з людьми поважного віку запозичили у поляків. З кожним роком число слухачів збільшувалося і тепер їх тут 127, які займаються у шести факультетах. Особливо подобається мистецький, при якому уже кільканадцять років тому створили театр «Осіннє золото», куратор якого обдарована особистість, залюблена у культосвітню справу Марія Батраченко. Тішить своїм співом хор «Райдуга», окремі виконавці. До речі, пісенний подарунок вони підготували і нам.
При Університеті створені соціально-правовий, краєзнавчий, факультети, факультети комунікаційних та комп’ютерних технологій, основ медицини. До навчань, за словами проректора Тетяни Курбай, залучають спеціалістів різних профілів, підписують меморандуми про співпрацю. Життя тут цікаве, насичене, пенсіонери міста відчувають себе затребуваними і разом з тим стають прикладом активності для молоді.
Спілкування продовжилося за чашками кави та чаю, солодощами. А затим всі разом пішли до історичного музею, екскурсію у якому провела директорка Маргарита Матвійчук. До сліз вразила уже перша експозиція «Україна незламна». Просто при вході на відвідувачів з портрета у чорній стрічці дивиться юнак. Це Юрій Лобанов – перший загиблий з Ковеля у великомасштабній війні. Йому – єдиній дитині у сім’ї – було лише 24 роки, але за коротке життя встиг проявити себе блискучим учнем у школі, сумлінним ліцеїстом, відповідальним студентом Одеської військової академії. Його життя обірвалося поблизу міста Токмак Запорізької області. Тоді молодий командир групи спеціального призначення врятував життя восьми побратимів. А через півроку на війні трагічно загинув і його тато. Всього за два роки великомасштабної війни 87 жителів громади полягли за волю і незалежність України.
Цікавою є історія Ковеля і Маргариті Матвійчук за короткий час вдалося зупинитися на головних його віхах. Вона продовжила знайомити нас з містом, ведучи парком імені Лесі Українки, де при вході височіє величний пам’ятник славній землячці. Нововолинці взяли участь у вшануванні пам’яті ще одного генія України – Тараса Шевченка. З нагоди 210-річчя від дня його народження до підніжжя пам’ятника Кобзареві, а у Ковелі він, до речі, найвищий у світі і сягає висотою семи метрів, ми поклали букети квітів.
Завершилася ця пізнавальна поїздка ще однією екскурсією – у музей Лесі Українки у Колодяжному. І хоча багато найцінніших експонатів у зв’язку з війною вивезли на збереження, та екскурсоводка Ольга Антонюк зуміла так заволодіти аудиторією, що у залах панувала цілковита тиша. Тих, хто вперше побував тут, найбільше вразила діорама «Лісова пісня», створена художником О. Данном і відкрита у 1991 році. Була у нас можливість побачити білий і сірий будиночки Косачів, водне плесо, розташоване неподалік. Поверталися, почерпнувши немало корисної інформації та, як кажуть, відпочивши серцем і душею.
Валентина ПЕТРОЩУК.
