Першу крашанку зберігали як оберіг від пожежі. Вірили, що якщо перекинути її через вогонь, пожежа вщухне.
Шкаралупою свячених яєць підкурювали хвору людину чи тварину. Її давали курям, щоб краще неслися, і худобі, щоб була здорова.
Іван Франко писав, що в його рідному селі Нагуєвичі свячені яйця зберігають в теплому місці протягом кількох тижнів. Більшість пропадає, але трапляються такі, що в шкаралупі висихають і “творять так зване скло”. Цим “склом” лікують більма в худоби й людей: “треба тільки ножиком нашкребти того скла і цією мукою посипати око”.
Великодні яйця та паски клали на вулики в пасіках; на Юрія гладили худобу, щоб була гладка й здорова; вмивалися водою з крашанками – на красу й багатство.
Під впливом Австро-Угорщини в Західній Україні прижився образ великоднього зайця, який приносить крашанки. Там побутувала гра, коли діти шукають яйця, сховані ним або півнем.
