Новини

«Криміада» дивувала ліванськими відкриттями, приваблювала книгами

Володимирська, Громади, Лайфстайл
381 переглядів

Якщо хтось, може, й сумнівався у доцільності проведення під час війни фестивалю рідної мови, то після руйнування  ворожими бомбами поліграфічного комбінату у Харкові, такі думки змінилися кардинально. Російські загарбники учергове підтвердили, як бояться української книги, адже   інтелектуальною основою нації  є саме книга на материнській мові. Тому ініційована земляками, які проживають у столиці, та  підтримана міською владою «Криміада»  викликала жвавий  інтерес володимирців. 

«Глаголиця» від болгарського графіка і відзнаки для берегинь слова

Як і було обіцяно, відразу після відкриття фестивалю,  гості ознайомилися із серією робіт болгарського художника-графіка Івана Стоянова «Глаголиця», її надали і розмістили у фоє культурно-мистецького центру співробітники музею імені Омеляна Дверницького. Сам художник, який кілька років тому приїздив до Володимира, на пленер,  спілкувався з публікою  у режимі відеозв’язку. До речі, саме завдяки Івану Стоянову відтоді дружать наша та дитяча художня школа у його рідному місті Нова Загора. Із Софії привітала гостей і учасників фестивалю  наша землячка, перша секретарка посольства України у Болгарії  Ірина Козік. У режимі онлайн  вийшов на зв’язок, але уже з Києва, колишній Надзвичайний і Повноважний посол у цій же  країні, письменник і перекладач Віталій Москаленко, чиї дві книжки його  колеги привезли у подарунок для володимирських бібліотек.

Голова міжнародного громадського об’єднання “Волинське братство» , колишній народний депутат та міністр охорони здоров’я Сергій Шевчук та ідейний натхненник і один із організаторів «Криміади»  заслужений працівник культури України, дипломат, перекладач, науковець Микола Ярмолюк вручили  відзнаки за кращі публікації на підтримку рідної мови, літератури, культури та пропагування читання  журналісткам і письменницям Валентині Штинько, Віталіні Макарик та авторці цих рядків.

Не лише романи, а й щоденники  Дональда Туска

Читачі газети «Слово правди» та міських бібліотек ще кілька років тому мали нагоду ознайомитися і насолодитися читанням перекладених на українську мову романів польського класика Тадуеша Мостовича-Доленги  «Знахар» (за яким знято популярну кінострічку), «Професор Вільчур» та «Кар’єра Никодима Дизми”. Та це далеко не всі переклади уродженця нашого міста, талановитого перекладача світлої пам’яті Тараса Ярмолюка, який відійшов у кращий світ кілька місяців тому. Про творчість сина розповідав його батько. Надзвичайно цікавим, за словами Миколи Олександровича, є  Тарасів переклад болгарської дослідниці Светли Тошкової  «Із джерела вічної книги. Спроба економічного прочитання Біблії». Підбірку цитат для цієї монографії у перекладах  патріарха Філарета допомагав синові робити батько, оскільки незадовго перед тим написав наукову розвідку про українські переклади Біблії. Захоплюючий і сюжет перекладеного Тарасом історично-пригодницького роману «Місто духів».

– Тарас дуже обережно працював над перекладами, – розповідає пан Микола. – Брався не за кожен твір, відмовлявся, якщо у тексті багато лайки, вважав, що література має бути красивою. Його улюбленим письменником був Іван Нечуй-Левицький, перечитуючи його казав: «Тут знаходжу все!»   Вважав, що перекладачеві треба дуже добре знати і свою, і чужу мову, бо інакше не зможеш донести читачу відтінки та характерні особливості, часто тонкі, майже невловимі, але значущі. У «Знахарі» намагався зберегти мову старовірів з Вітебщини, де відбувається дія роману.

Молодий перекладач встиг завершити працю над книгою Дональда Туска «Щиро», що по суті є щоденником цього відомого польського дипломата й політика та водночас і свідченнями п’яти років історії Євросоюзу. Адже теперішній польський прем’єр-міністр протягом 2014 – 2019 років очолював Європейську Раду, зустрічався із керівниками різних держав. «Ця книжка важлива і для України», – переконаний політик Сергій Шевчук, адже там знайдемо і реалії внутрішньополітичного життя сучасної Польщі. Батько перекладача запевнив, що докладе усіх зусиль, аби видати цю останню працю Тараса.

Смакуючи слово у глибинах мовного дивоцвіту

Сам Микола Ярмолюк ще зі студентської лави працював перекладачем для туристів, різних делегацій, він перекладав усіх українських президентів, має великий досвід синхронного перекладу під час різноманітних міжнародних  зустрічей  і форумів. Працював в українських консульствах й амбасадах у Польщі, Болгарії,  Македонії. Викладав слов’янські мови студентам, разом із колегами з Львівського університету видав кілька підручників з польської для школярів та дорослих. Коли після завершення дипломатичної служби вийшов на пенсію, каже, згадав про художній переклад, де, вважає, можна користуватися словом на власний смак і розсуд. Тож розповів про роботу над детективним романом «Чорний манускрипт», епізоди  якого перегукуються із  подіями сучасної українсько-російської війни. Виявляється, «визволителі» зовсім не змінилися й через кілька поколінь – у 2022 році у Бучі й Ірпені жорстоко вбивали людей та паскудили точно так, як їхні діди-прадіди у розкішних замках Західної Прусії у січні 1945-го.

Про особливості своєї професії розповів  колишній ковельчанин, а тепер досвідчений дипломат і перекладач Ігор Родюк. Згадав і кілька кумедних випадків з перекладацької біографії. Називаючи себе ремісником, делікатно визнав, що завдяки інтелігентній настирливості свого товариша Миколи Ярмолюка  переклав два детективи. Відповідаючи на запитання, що найважливіше у його професії, порадив, завжди пам’ятати, що при вивченні мов найважливішими є допитливість, дбайливість, шанобливість до них.

– Дивуюся, коли кажуть: вільно володію мовою. Як можна володіти живим єством, що перебуває у постійному розвитку? Мова – це вільний птах. Мовою потрібно жити, пропускати крізь себе, допитливо поринаючи у глибини мовного дивоцвіту, відщукувати її перлини.  Як не дозволяємо принижувати свою особистість, давайте  поважатимемо і мову, адже вона – голос нашої душі.  Крім того, Ігор Родюк наголосив, що словом можна спопелити як окрему людину, так і державу. Тому закликав ставитися до мови відповідально, як до зброї,  без істерії та із знанням історії.  Саме так ставився до мов, за словами пана Родюка, Агатангел Кримський, котрий писав, що українська мова щемила серце аж до сльози.

Ліванськими стежками Агатангела Кримського разом із послом України

Абсолютно недарма дехто з володимирців прийшов на фестиваль, аби почути саме Ігоря Осташа. Харизматичний дипломат і письменник справді заінтригував з перших хвилин. За шість років служби послом України він зміг не лише налагодити взаємини між двома країнами, а й повернути Україні й Лівану українського вченого, дослідника, поета, перекладача Агатангела  Кримського, якого там довгий час вважали руським совєтським науковцем.

– Цей унікальний чоловік залишив величезну духовну спадщину – написав для персів історію Персії, для турків – історію Туреччини, для арабів – історію арабськтх світу та його нової літератури, –  розповідає Ігор Осташ, який особисто дослідив місця у Лівані, де наприкінці дев’ятнадцятого століття два роки проживав Агатангел Кримський і який так полюбив Ліван, що хотів вважати його другою батьківщиною. Український дипломат сприяв виданню арабською мовою його збірок  «Бейрутські оповідання» та «Пальмове гілля», створенню музею Кримського у місті Дгур Шуейрі. Від нього про видатного українця почув ліванський скульптор, випускник Київської академії мистецтв П’єр Карам, який створив погруддя Агатангела, що вперше експонувалося у Шуейрі, місті, де бував молодий науковець.

Саме у Кримського прочитав дипломат про Євангеліє, видане арабською мовою для антіохійського патріарха Афанасія коштом гетьмана Івана Мазепи для богослужбового вжитку православних сірійців. Виявляється, перша Біблія  арабською мовою  надрукована у 1708 році у місті Алеппо, Мазепа дав на це триста золотих і ще стільки ж – на підтримку православної антіохійської церкви.  Закономірно, що в Україні не залишилося жодного примірника цієї книги, адже царські сатрапи стирали навіть найменші згадки про гетьмана, який мріяв про незалежну Україну. Але Ігорю Осташу пощастило знайти цей раритет  в одному з ліванських монастирів, у майстерні з реставрації стародруків. Унікальна книга перевидана завдяки  зусиллям українців та ліванців.

Розповідав Ігор Осташ і про першого українського дослідника Лівану Василя Григоровича-Барського. Цікаво було ознайомитися із фрагментами документального фільму «Український Ліван». Однойменна книга Ігоря Осташа, виторг від якої автор спрямовує на закупівлю дронів,  –  чудова розповідь про багатовічну  історію українсько-ліванських взаємин. А починаються вони  ще від святої Варвари з Баальбеку, чиї мощі привезені до Києва на початку дванадцятого століття дружиною князя Святополка  Ізяславовича, родичкою  візантійського імператора. Ці мощі зберігаються у Володимирському соборі Києва.

 Книжки та жовті півонії від заслуженої журналістки, поетеси та авторки «Нареченої гетьманича»

Знана у краю заслужена журналістка України Валентина Штинько розповіла про свою літературну творчість. Особливо цікавою була історія створення книжки «Наречена гетьманича».  Голова «Волинського братства» Сергій Шевчук, як виявилося, також був знайомий із пані Галиною Мельник-Калужинською, уродженкою села Тростянка під Устилугом. Зворушлива історія кохання волинянки та гетьмана Данила Скоропадського, на жаль, закінчилася трагічно. Та попри усі життєві перипетії й інтриги,  жінка зберегла свої почуття і присвятила себе увічненню пам’яті гетьманича.

Кілька дитячих книжок видала пані Валентина у співдружності зі своєю тезкою, талановитою художницею Валентиною Михальською. Веселі й барвисті вони привабили учасників фестивалю. А ще Валентина Штинько, яку читачі газети «Волинь» знають не лише як талановиту публіцистку, а і як ведучу квітникарської сторінки,  вразила  публіку ще від ранку, бо привезла на свято букет з чудовими жовтими півоніями зі свого локачинського саду.

Єдиний в Україні музей академіка Кримського у педколеджі

Були на фестивалі і запитання та несподівані зустрічі. Зокрема, директора музичної школи Романа Віслобокова цікавило, як ставляться мовознавці-перекладачі до діалектів. Кандидат історичних наук із педколеджу доцент Микола Нагірний згадав, що був студентом Миколи Ярмолюка у Львівському університеті. Тому цікавився, чи співпрацює той зараз з колегами з кафедри слов’яністики. А ще запитував думку про стосунки між балканськими народами, зокрема про македонців і болгар, оскільки пан Микола  працював у цих країнах.

Окрасою  фестивалю стала музика ансамблю «Секвенція» музичної школи, а також вірші українських поетів, які декламували володимирські ліцеїсти.

Багато хто з публіки повертався додому з придбаними на фестивалі книгами. Не з порожніми руками залишилися і поважні гості. Та, за їхніми словами, найбільше враження справив сам фестиваль, зацікавленість містян, їхня повага до рідного слова. І, звичайно, відвідання  музею Агатангела Кримського у педколеджі, що носить ім’я академіка, екскурсія, проведена викладачкою Галиною Шостак ,та спілкування із директором Миколою Савельєвим. Адже такий  музей – єдиний в Україні!  Навіть у Звенигородці, під Києвом, де Агатангел Кримський прожив найдовше, його будинок поки що залишається занедбаним.

Закриваючи «Криміаду»  і голова «Волинського братства» Сергій Шевчук,  і  головний натхненник організації фестивалю Микола Ярмолюк,  і заступники міського голови Ярослав  Матвійчук та Андрій Гудим висловили впевненість у продовженні  співпраці. Адже нині так  важливо цінувати рідну мову, вивчати її у всій повноті й багатогранності, заохочувати дітей та молодь до читання. Для того, аби  наша країна стала гідним членом світової спільноти, маємо пізнавати й мови інших народів, в цьому ще раз переконалися учасники та гості «Криміади». Отож  наразі  розглядаються начерки  і перспективи  «Криміади-2025» з тим, щоб масштабувати проєкт і популяризувати постать  видатного українця Агатангела Кримського.      

   Ірина НАДЮКОВА

Коментарі
Теги: "Володимир, "Криміада", фестиваль рідної мови
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up