На головну Господарюємо Кучеряві свині поселилися над річкою

Кучеряві свині поселилися над річкою

960

Біля крайньої хати, що стоїть над річкою в Устилузі, оселились цікаві й незвичні мешканці. Четверо кучерявих свиней із Закарпаття привіз на Волинь Руслан Цицьора, а оскільки вони потребують багато волі, умови для їхнього утримання обладнав на обійсті свого рідного дядька Сергія, будинок якого розташований на самісінькій околиці. Та найцікавіше те, що зазвичай клопітний догляд за домашніми тваринами із цими поросятами для родини перетворився в приємне заняття, більш схоже на розвагу, бо, як каже господар, розведення цієї породи не затратне і не важке.

«Угорська пухова мангалиця належить до рідкісних і екзотичних порід свиней м’ясо-сального напряму, виведена вона ще на початку 19 століття в Австро-Угорщині, подейкують, що за особистої участі ерцгерцога Йозефа у одному з тамтешніх монастирів. Єдина в Європі пухнаста порода свиней виникла завдяки схрещуванню домашньої середземноморської свині з карпатським вепром. Від звичайних свиней відрізняється не лише густим хутром, яке має два шари – підшерсток та довгі шерстяні кучері, а й невибагливістю в її утриманні. А головне – мангалиці не потребують вакцинації, біохімічних добавок і кормів, стимуляторів росту тощо. Це робить м’ясну продукцію із них екологічною, натуральною. До речі, з них найкращий хамон. Саме тому домашні тварини цієї породи стають все більш популярними у Європі й в Україні зокрема», – розповідає Руслан Цицьора, який свого часу неабияк зацікавився темою розведення мангалиць у домашньому господарстві.

Він шукав про них матеріали у інтернеті, розмовляв із власниками розплідників. Дізнався, що в радянські часи порода була практично винищена, але згодом її вдалось відродити. У одне з господарств на Закарпатті з Угорщини було завезено одночасно 300 голів цих свиней, звідти вони набули поширення у інші області України, добре освоїлись і на Волині. А ще років десять тому, до теперішньої війни, таких свинок, відпочиваючи в Карпатах, купували сибіряки й везли додому у звичайних боксах для перевезення котів чи собак. Мангалиці в Сибіру прижились добре, вони мешкають у вольєрах просто неба, витримують морози у -50 за Цельсієм і харчуються тим, що можна заготовити в лісі – горіхами, жолудями, кедровими шишками.

- реклама -

Перша спроба розведення цих свиней у Руслана виявилась невдалою – сусідські собаки перескочили невелику огорожу та загризли привезених поросят. Тоді він зрозумів, що обладнати територію треба так, щоб убезпечити тварин від зовнішніх впливів. Тепер це достатньо високий, густий паркан, за яким свиням безпечно. У одному віддаленому кутку вони обрали собі місце для відходів, а вся інша площа призначена для їхнього постійного перебування – там вони сплять під сосною, притулившись одне до одного, риють корінці, ховаються у землянках, купаються в неглибокому штучному ставку чи прогулюються по периметру. Словом, вільно собі живуть без хліва і режиму годування.

Двоюрідний брат Руслана – Олег (на головному знімку вони разом) зауважує про ще одну сторону вигоди від такого господарювання: територія їхнього подвір’я, де тепер облаштований вольєр – це фактично урвище, спуск до річки, де завжди росли чагарники та трави, які доводилось косити, розчищати, а нині їх випасають свині. Більше того, зілля, скошене на городі, теж можна кинути їм і вони його з’їдять.

«Я називаю це господарюванням для лінивих, адже годувати навмисне цих свиней не потрібно, головне, щоб питна вода завжди була. От зараз вони їдять сіно, очистки картоплі чи будь-яких інших овочів, можна кинути буряків, моркви, гарбузів, яблук.  Восени для них збирали в лісі жолуді, полюбляють вони й волоські горіхи, причому, їдять просто зі шкаралупами. Он неподалік дика груша росте, плоди з якої ні для чого не придатні, то й її струсили для свиней. Влітку просто косили їм люцерну, іншу траву. А різні корінці вони самі собі добудуть із землі», – коментує Руслан Цицьора.

А до розмови тим часом приєднується його дядько Сергій, який має цікавий план експерименту за участю цих тварин: «Я подумав, а що, як після збиранню врожаю з поля, запускати їх у переносну огорожу на окремі ділянки городу, де, скажімо, треба вибрати коріння бур’янів? Вони ж цією роботою справляються на відмінно, тож можуть стати помічниками у таких справах». А ще, зізнається чоловік, який звик тримати звичайних свиней у господарстві, все ніяк не може звикнути, що їх не треба навмисне годувати, тож інколи таки запарює їм висівки, щоб посмакували.

Про те, що свині цієї породи грамотні і навіть хитрі, говорять усі представники родини, які мають із ними справу. От кору дерев тварини полюбляють, але ні молодих насаджень на своїй території, ні огорожі не зачіпають. Утікати їм не цікаво – Руслан вже кілька разів перевіряв, випускаючи їх на інші пасовища: наїдяться і йдуть собі додому. Добре знають заклик господарів, йдуть тільки  на їхній голос. А ще миролюбні до інших, наприклад, добре вживаються з курми, які ходять поруч. Втім, можуть «показати зуби», якщо щось загрожуватиме їхній території чи потомству.

Зараз цьому свинячому сімейству 10 місяців. Від двох свинок господарі очікують приплоду. До речі, очікують у прямому значенні, бо ні ветеринарного втручання у процес народження малюків, ні жодної іншої допомоги свиноматка не потребує. Вона самостійно обере собі затишне місце, народить і підгодує поросят та лише згодом виведе їх до людей.

Поки що в устилузьких господарів на меті збільшення поголів’я тварин, м’яса із них вони ще не пробували, проте знають, що якість і жирність залежить від умов утримання, тому й створили для своєї міні-ферми найбільш наближене до природного середовище проживання. А поряд із господарюванням Руслан Цицьора поступово втілює й деякі інші ідеї, що у поєднанні із розведенням екзотичних свиней могло б стати серйозним кроком до розвитку зеленого туризму. Улітку він разом з однодумцями розчистив русло річки Студянки, завдяки чому трохи піднялась вода, тепер ініціює облаштування невеликого пляжу, щоб, як каже, місцеві діти мали де влітку оздоровлюватись. Мріє приручити диких косуль, які вже й так час від часу навідуються до обійстя, спостерігає за видами птахів, які облюбували цю місцину. І упевнений, що такий еко-куточок серед прекрасної природи, де можна й відпочити, і щось нове побачити, буде цікавим і місцевим мешканцям, і тим, хто приїжджає до Устилуга.

Планів, каже, багато і перші кроки в їх досягнення зроблені. Тож запрошує у гості за кілька місяців, а ми зрушеннями у цьому незвичному господарстві поділимося і з нашими читачами.

Юлія ПАШКОВА.

Поділитися
- реклама -

1 коментар

  1. Пані Юлія, звертаю вашу увагу на питання, на які ви не надали відповіді в цій статті.

    Здивувала романтизація описаного в статті. Вас не дивує те, що “господарі” без відповідної документації та дотримання санітарних норм зайнялись відповідним промислом в межах населеного пункту та в прямій близості до водойми (кілька метрів).

    Без будь-якогих дозвольних документів від влади ОТГ, громади чи природоохоронних органів огородили велику територію (див. “урвище, спуск до річки”).

    Надіюсь що через кілька місяців після того як ви знову навідаєтесь в гості до “господарів” то озвучите читачам інформацію про юридичний стан цього дійства.

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

9 − два =