Новини
Сьогодні
23.04.2024
22.04.2024

Квіти пам’яті для Героя Олександра Свися

Війна
199 переглядів

Олександру Свисю 19 жовтня виповнився б 41 рік. Але, на жаль, ворожа куля  обвірвала його життя. Сталося це 23 липня у Пологівському районі Запорізької області.

Саша був учнем Льотничівської школи. Моїм учнем. Коли він пішов на фронт, часто зустрічалася із його мамою Галиною Олексіївною. Вона мені розповідала, як він захищає рідну землю. Через неї передавала йому вітання, а він –  мені. Та сталося непоправне.

Я побачилася з Галиною Олексіївною після похорону. Уперше вона змогла відкрити свою зболену душу, поринувши у спогади. Вона пригадала, що коли Саші було п’ять років і він ходив у садочок № 6, на День перемоги вихователька задала вивчити вірша, щоб розказав на лінійці. Цей вірш називався «Квіти пам’яті»:

Квіти – на граніті, на броні.
Сонце усміхається мені.
Поруч з ветеранами стою,
Наче клятву мужності даю.
Ветерани в світлій сивині,
А на грудях сяють ордени.
Пам’ять серця… Пам’ять сивини…
Пам’ять тих, що не прийшли з війни.
Пам’ять – наче квіти на броні.
Сонце усміхається мені.

Сашина мама дістала із пакета пожовклий від часу листочок із цими рядочками. І промовила: «Це ж він сказав ще в дитинстві ті слова, які стали такими актуальними сьогодні. Це ж він сказав про себе. Чому я їх зберегла? Це, мабуть, був знак долі, який ніхто не міг тоді розгадати».

Саша був доброю і щирою дитиною. У Льотничівській школі його пам’ятають як старанного учня, душу колективу. Коли навчався в ПТУ № 23, і там його також любили і поважали.

Своє трудове життя почав на хлібозаводі, був пекарем. Пропрацював там 22 роки. Хлібозавод став для нього другою домівкою, а колектив – другою родиною. Мав багато нагород, подяк. Його любили і шанували за добросовісне ставлення до своєї праці.

Згодом перейшов на «Гербор-холдинг»,  – і це  підприємство стало останнім місце праці. 22 вересня 2022 року Сашу мобілізували. З фронту дзвонив, коротко розповідав, що опанував медичну справу, на полігоні виконує всі нормативи, все, що потрібно знати, освоїв. І повторював: «Моє місце тут. А 18-20-річні хлопці нехай ще підростуть і змужніють вдома».

Упродовж п’яти тижнів Саша навчався у Німеччині спеціальності оператора-навідника. 5 квітня повернувся в Україну. Його відпустили на декілька днів додому. У Володимирі зійшов з автобуса біля хлібозаводу і пішки, з рюкзаком за плечима, ішов вулицями. Він дуже сумував за друзями. Потім з тортом і солодощами провідав свої колективи – «хлібозаводівський» та «герборівський». Через кілька днів  знову повернувся на фронт, де воював під позивним «Сова».

…75 днів тіло солдата лежало під палючим південним сонцем. А вдома знемагала від болю за сином мати і вся родина. І нарешті Олександр повернувся додому – «на щиті». Його зі сльозами і квітами зустрічали односельчани. Всі учні школи і вчителі вишикувалися у живий коридор, стали на коліна, вистелили дорогу живими квітами.

З усіма почестями провели з дому і відспівали у Свято-Юріївській церкві у Володимирі. А поховали Сашу на цвинтарі у Овлочині, де спочиває уся їхня родина. В цьому селі його мешканці вийшли назустріч похоронній процесії, дорогу до кладовища встелили квітами, ставали на коліна. Наш учень Саша, син своїх батьків Олександр приєднався до пантеону Героїв, які віддали життя за волю і незалежність рідної землі.

На День народження Олександру я хочу присвятити  йому вірша, хоч його, на жаль, сам він уже не прочимтає:

У степу на вітрах
Син убитий лежить.
Чорний ворон над ним сумно кряче.
На колінах в сльозах
Сива мати стоїть
І за сином своїм гірко плаче.
Сину, сину ти мій,
Що робити мені,
Звідки буду тебе виглядати?
Доки буде на фронті
Ненависна орда
Наших дочок й синів убивати?
Хай Волинь пам’ятає
Всіх Героїв своїх,
Що з життям попрощались так рано.
А у серці батьків
І усіх волинян
У душі незагойная рана.

Сашина мама розповіла, що усі найважливіші події його життя сталися у жовтні. Народився, одружився, став батьком. І в жовтні його похоронили…

Галина Олексіївна попросила через газету подякувати всім, хто допоміг в організації похорону, прийшов провести в останню дорогу її сина. Зокрема, голові Зимнівської громади В’ячеславу Католику, старості села Льотниче Таїсії Подзізей, колективу Льотничівської школи – учням і вчителям, старості села Овлочин Ніні Став’ярській, всі односельчанам сіл Льотниче та Овлочин, сусідам, Сашиним однокласниками, колективам хлібозаводу та «Гербору», Василю і Борису Поліщукам, колективу ліцею № 3, військової частини, хористам і священнику церкви Святого Юрія. І побажати, нехай Господь дарує всім здоров’я та довгі і щасливі літа у мирній країні.

Вечірні сутінки опустилися над селом. Я провела Галину Олексіївну на дорогу і довго дивилася на її схилену від горя постать. А поряд виринув образ Саші-учня, Саші-юнака, Саші-дорослого чоловіка – воїна, Героя.

Лідія КОЗАК, вчителька-пенсіонерка

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up