Новини

(Не) відомі українки: Лариса Крушельницька – археологиня з давнього роду

Історія, Культура, Особистості
210 переглядів

В історію української археології ім’я Лариси Крушельницької вписане золотими літерами. Кажуть, вона – єдина у світі археологиня, яка організувала й успішно провела понад пів сотні експедицій, відкрила світовій науці і ґрунтовно дослідила більше 60 пам’яток минулого, стала першою вченою, яка почала розкопки Українських Карпат. А поза тим, як і більшість представників і представниць нашої інтелігенції, зазнала утисків і переслідувань. Якою була жінка, яка відкрила Чорноліську культуру і залишила важливі спогади про драматичну долю галицьких інтелектуалів?

Спадкоємиця давнього роду працювала на алюмінієвому заводі

Лариса Крушельницька народилася у 1928 році у Стрию в дуже поважній родині. Мама, Галина Левицька, – відома піаністка, професорка Музичного інституту ім. Лисенка та Львівської державної консерваторії, тато, Іван Крушельницький, – поет, мистецтвознавець, а сам їхній шляхетський рід сягає аж до XIV століття. Лариса ж не пішла слідами батьків, а обрала власний шлях – в археологію.

Але це було пізніше. Спочатку – Львів 1930-х років, який належить до Речі Посполитої. Лариса ще дитина і не відчуває цього надто сильно, а от її батьки вже потерпають від польської дефензиви, що переслідує інакодумців. Зваблені романтичними ідеями, що транслюються з-поза іншого боку Збруча, Крушельницькі великою родиною вирушають до Харкова, де -щиро вірять! – зможуть розбудувати Україну. Натомість на них чекають заслання і розстріли: Ларисиного батька НКВДсти вбили у 1934 році в Києві, а три роки по тому розстріляли й діда, Антіна Крушельницького, який у свій час був міністром освіти УНР. Ларисі дивом вдалося врятуватися і повернутися до Львова.

Згодом вона напише щемливі і болючі мемуари про цей період «Рубали ліс. Спогади галичанки». Але це буде значно пізніше. А поки в неї попереду нові випробування.

1943 рік, Львів ще окупований нацистами. Лариса з мамою їде на захід – спершу до Відня, потім до Штутгарта. Тут юнці вдається розпочати навчання як «гостьовій студентці» в академії мистецтв. Але ненадовго: адміністрація закладу, дізнавшись, що вона українка, виганяє Ларису. Дівчина змушена влаштуватися на алюмінієвий завод у місті Зінген. Робота важка, а часами й небезпечна: коли починаються авіанальоти союзників, Ларису заставляють чергувати на даху заводу, гасити запалювальні бомби, які на нього падають.

З реставраторки – в археологиню

Після закінчення Другої світової Лариса Крушельницька повернулася до Львова. Ніби й удома – а жити не легше, місто «почервоніло», совєтські органи безпеки пильно стежать за кожним кроком. Утім, юнка не опускає рук: влаштовується художницею-реставраторкою у Музей українського мистецтва, а тим часом екстернатом завершує… середню школу: за роки поневірянь їй не вдалося формально здобути освіти.

Далі – заочне навчання на історичному факультеті й робота художницею-реставраторкою в Інституті археології. Кажуть, влаштуватися талановитій дівчині туди їй допоміг відомий фотохудожник і краєзнавець Юліан Дорош – її далекий родич. Робочий кабінет Лариси розміщений у колишньому палаці Потоцьких на вулиці Коперніка, серед артефактів давнини. Хіба ж в такому середовищі можна було встояти перед чаром таємниць минулого? Отак поступово художниця, яка повертає до життя археологічні знахідки, стала науковицею, яка відшуковує їх, збирає, інтерпретує і розповідає світу про людей, які жили на території України багато століть тому.

Рятувала те, що могло «піти під воду», і відкрила Чорноліську культуру Середнього Придністров’я

Про діяльність Лариси Крушельницької-археологині розповідати можна було б  довго: вона більше 50 разів виїжджала в експедиції, часто як керівниця групи студентів. І хоч і нарікала, що подекуди за бюрократичною писаниною втрачався час, який можна було б використати на дослідження, а через наклепи, які були звичною справою у совєтському науковому середовищі, урізалося фінансування, та вона зуміла втілити дуже багато. І серед найважливіших здобутків – порятунок пам’яток, які мали б піти під воду.

На початку 1970-х років влада береться за будівництво у Чернівецькій області Могилів-Подільської (нині – Дністровська) ГЕС. А це означає затоплення великої території – сотні сіл підуть під воду, а за ними – й абсолютно недосліджені пам’ятки, які ховаються у землі. Тож Лариса Крушельницька організовує експедиції до села Непоротів і впродовж семи сезонів вивчає залишки чотирьох поселень, двох могильників і двох городищ на площі у сім гектарів. Це дослідження лягло в основу фундаментальної праці Лариси Крушельницької «Чорноліська культура», про існування якої на Середньому Придністров’ї доти й не підозрювали.

Коли ці дослідження вимушено згорнули, науковиця однією з перших розпочала археологічні експедиції у Карпатах. Вона виїжджала на Гуцульщину і Сколівщину, і в своїх мандрівках виснувала гіпотезу про те, що гірські перевали відігравали важливу роль у торгово-вимінних шляхах часів ранньої бронзи – цебто Карпати ніколи не були непрохідним бар’єром між різними племенами, а навпаки – одним із каналів тогочасної комунікації. Для тогочасної науки це було справді важливим відкриттям.

Бібліотекарка і хранителька наукового спадку

 Коли Україна здобула Незалежність, видатній вченій запропонували очолити Національну бібліотеку імені Василя Стефаника (до речі, статус наукової вона отримала саме завдяки цій директорці). У цій посаді ховалося набагато більше викликів, ніж могло б здаватися на перший погляд. Розуміючи, які цінні речі є у її фондах та відчуваючи вразливість молодої держави, за кордоном не бракувало охочих відібрати їх.

Тож Ларисі Крушельницькій довелося чимало повоювати – не лише на місцевому, а й на міжнародному рівнях. Але саме завдяки їй у колекції бібліотеки вдалося зберегти раритетні фонди Осолінських – чи, власне, те, що лишилося від них, оскільки безцінну колекцію грабували  і нацисти, і совєти. Та Лариса Крушельницька відстояла решту.

У період роботи в бібліотеці вона також писала цікаві і часом навіть викривальні статті про археологічні знахідки на території України та їхню долю. Ділилася важливими спогадами про те, як совєтський тоталітарний режим руйнував людські долі.

Жінка, яка досліджувала й писала історію України, та що там – сама була частиною історії, відійшла у Вічність у 2017 році. Її досі тепло згадують ті, з ким перетиналися її життєві дороги.

Віталіна МАКАРИК

Коментарі
Теги: археологиня, Крушельницька, реставраторка
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up