На головну Війна «Лікарі» старовинних ікон

«Лікарі» старовинних ікон

115

У місцевому історичному музеї ім. О. Дверницького працювала команда реставраторів зі Львова, яка обстежувала зразки творів сакрального мистецтва. Ці спеціалісти у білих халатах, як і лікарі, мають важливу місію – рятувати та лікувати, тільки от не пацієнтів, а цінні музейні пам’ятки.

За останні 15 років (саме стільки ці реставратори співпрацюють з нашим давньосховищем) вони уже відновили близько пів сотні унікальних експонатів ХVI-ХХ століть, які зберігаються у фондах музею, тож уже незабаром реставрація усієї цінної колекції буде завершена. Тепер музейники своїм головним завданням вбачають представлення цих пам’яток старовини та зразків іконопису Волині на загал, а для цього їм потрібне окреме приміщення, адже в музеї вільної площі немає.

- реклама -

Пам’ятку консервують у музеї, а реставрують у лабораторії

Обстежувати унікальні витвори володимирського давньосховища приїхали фахівці львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України у складі дев’яти осіб на чолі з керівником Тарасом Отковичем – художником-реставратором станкового темперного живопису.

«Ми спеціалізуємося на темперному та олійному живописі, іконописі та поліхромній дерев’яній скульптурі. Співпрацюємо з музеями західної України, що належать до сфери управління Міністерства культури, яке й фінансує усі проведені роботи. У кожен з музеїв приїздимо раз в один-два роки, щоб перевірити стан пам’яток та обрати, які надалі реставруватимемо в лабораторних умовах на базі нашого центру»,- розповідає Тарас Мирославович.

Цього року спеціалісти Львівської філії реставраційного центру (трудиться там понад 20 осіб, з них – 15 реставратори) подібних поїздок до давньосховищ ще не проводили. Лише зараз у рамках спеціальної програми Мінкульту завітали на Рівненщину та Волинь, щоб провести обстеження місцевих музеїв. Побували реставратори в історико-культурному заповіднику міста Дубно, у Луцьку – в музеї волинської ікони та обласному краєзнавчому, у Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського. Усюди цікавилися наскільки давньосховища готові до евакуації, у якому вигляді зберігаються музейні предмети, які з початком війни були забрані з експозицій, запаковані та перенесені у фондові або підвальні приміщення. Також паралельно оглянули колекції та обрали експонати для подальшої реставрації.

«Ми апелюємо двома важливими поняттями, які варто розрізняти: консервація та реставрація. Консервація здебільшого проводиться безпосередньо у стінах музею – це комплекс заходів, які здійснюються для забезпечення цілісності експонатів, щоб пам’ятки могли ще деякий час зберігатися, а також безпечно транспортуватися у реставраційний центр. Там відповідно відбудеться реставрація, тобто відновлення втрачених або пошкоджених елементів музейних предметів, очищення від забруднень чи фарби, яку нанесли художники на оригінальне зображення. Іншими словами, ми повертаємо  виріб до того вигляду, яким його створив автор. Цей складний клопіткий процес може займати від кількох місяців до року та здійснюється лише в лабораторних умовах», – пояснює Тарас Откович.

Працюють реставратори над  відновленням унікальних експонатів, які створені кілька століть тому і кожен з яких має свою неповторну історію. Якщо говорити про сакральне мистецтво, то однією з найдавніших та найцінніших пам’яток, що зберігаються у володимирському музеї є ікона першої половини XVI століття «Спас  Нерукотоворий», яку фахівці центру узялися реставрувати однією з перших у цій колекції. Вона не зазнала значних пошкоджень часом, однак у XІX столітті на оригінальне зображення Спасителя була нанесена яскравіша фарба, таким чином обриси стали виразнішими та чіткішими, але робота перестала бути автентичною. Знявши верхній шар фарби, спеціалісти повністю відновили цю унікальну пам’ятку.

Серед робіт, над якими працювали реставратори нещодавно і які запам’яталися Тарасові Мирославовичу найбільше, – 300-річний Богородчанський іконостас авторства Йова Кондзелевича, що зберігається у національному музеї А. Шептицькогоу Львові, іконостас церкви Святої Трійці (місто Жовква), яка внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Ще одна унікальна річ, яку реставрували останнім часом,- ікона, написана німецьким художником XVI століття Лукасом Кранахом. Це єдина робота цього автора в Україні, побачити її можна у художньому музеї в замку Любарта.

Комплексний підхід до збереження пам’яток

В одному з приміщень музею мали нагоду  на власні очі побачити, як реставратори займаються порятунком відібраних ними зразків сакрального мистецтва. На кількох столах тут викладені великі ікони, які, як пояснюють співробітники музею, імовірно, раніше знаходилися у церквах нашого району, а надходити у давньосховища почали з 1984 року. Над збереженням їхньої цілісності трудяться люди в білих халатах.

Пильно оглядає кожен експонат Богдан Андріїшин – молодший науковий співробітник, ентомолог. У колективі він працює з січня та займається виготовленням і дослідженням шкідливого впливу комах на музейні пам’ятки.

В його обов’язки входить огляд приміщень давньосховища та колекцій старожитностей з метою виявлення комах або їхніх личинок, які становлять загрозу експонатам. І розпочинає він з вимірювання рівня вологості і температури повітря у приміщенні, адже ці чинники впливають на поселення комах, а тоді оглядає пам’ятки, які консервують або реставрують. З допомогою спеціального приладу визначає вологовміст деревини, а тоді придивляється до пошкоджень, якщо вони є.

«Ось бачите – тут деревина має дрібні отвори. Такі лишає жук шашель, – показує спеціаліст на одному з витворів. – На вигляд ці отвори дуже давні і жодних слідів життєдіяльності комах тут немає. Хоч наразі важко сказати, коли саме деревина пошкоджена, але цей факт обов’язково маємо вказати при описі пам’ятки. Буває, у музеях на старожитностях знаходимо сухі фрагменти жуків чи навіть живі особини. Забираємо їх для подальшого дослідження під мікроскопом, а працівникам установи даємо рекомендації щодо профілактичних заходів, які потрібно вжити, щоб мінімізувати негативний вплив комах на експонати».

Над однією з ікон, де на зображенні видулася фарба, що могла ось-ось осипатися, трудилася Ольга Зінчук, художниця-реставраторка темперного і олійного живопису.

«Беручись до роботи, ми з колегами, перш за все, проводимо візуальний огляд витвору, щоб вирішити, чи може він перебувати у вертикальному положенні, – розповідає пані Ольга. – Ікону, над якою я працюю, потрібно було обов’язково покласти, бо помітне здуття і лущення фарби, а також можливі подальші руйнування. Щоб цього не сталося, фарбу слід закріпити, адже за такий короткий проміжок часу експонат неможливо відреставрувати, тож мусимо «залікувати»».

Фахівчиня розповідає, що залежно від стану пам’ятки на це може знадобитися від 20 хвилин до кількох годин. У роботі використовують мінімум інструментів – звичайні шпателі та спеціальний прилад (механічний шпатель), а також клей, антисептик, фарби.

Реставратори кажуть, що їх переповнюють особливі відчуття, коли працюють з давніми і, так би мовити, намоленими іконами, бо відчувають, що святині буквально випромінюють світло.

Кожен з таких експонатів ці фахівці супроводжують документи з описом проведеного «відновлення», а також фотоілюстраціями (їх робить фотограф, яких приїздить у складі команди). Це необхідні дані для майбутніх поколінь, аби вони знали, які втручання проводилися. 

За цей візит реставратори працювали з 13 пам’ятками сакрального мистецтва. Деякі з них оглянули після реставрації, дещо підправивши, а частину консервували та рекомендують до детальнішого відновлення у лабораторних умовах. Після усіх обов’язкових погоджень і процедур, відібрані ікони можуть привезти на реставрацію уже через рік.

Цю багату та цінну музейну колекцію сакрального мистецтва, на жаль, не бачать відвідувачі, адже вона не експонується. Як пояснює директор музею Володимир Стемковський, у давньосховищі немає вільної площі.    Реставратори і музейники занепокоєні подальшою долею цих пам’яток і прагнуть, аби вони зберігалися в належних умовах, а також експонувалися на широкий загал.

Експозиційний відділ історичного музею міг би розміститися у вежі Домініканського монастиря, де з 1922 до 1939 року знаходилося давньосховище. Ця пам’ятка національного значення повинна мати відповідне цільове призначення, а представлення там збірки унікальних ікон та інших цінних експонатів могло би привабити туристів та поціновувачів мистецтва і стати ще однією родзинкою нашого древнього міста.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

11 − одинадцять =