Випадкових людей у лісовій галузі немає, запевняють лісівники, адже залишаються тут працювати лише ті, хто справді любить ліс. Нерідко ця любов прищеплюється і дітям лісівників, котрі також обирають цей фах. Тому не дивно, що на ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» працюють цілими родинами, а інколи ці родини складаються просто на підприємстві, котре цього року відзначає своє 80-річчя. Робота лісівників часто непомітна пересічній людині, котра вважає, що ліс росте сам по собі, і навіть не замислюється, що над цим працює кілька поколінь фахівців лісової галузі. Тож привідкриємо завісу, аби познайомити наших читачів із тими, хто стоїть за збереженням і примноженням лісових насаджень Володимир-Волинського, Іваничівського, Турійського та Локачинського районів.

 «Батько молодих дерев»

- реклама -

Лісничий Павлівського лісництва Микола Конон уже понад 40 років працює на ДП «Володимир-Волинський ЛМГ». Прийшов  сюди на роботу в грудні 1978 року, після закінчення технікуму та строкової служби у війську. Три роки тому він був нагороджений почесним званням Заслуженого лісівника України, яку отримав з рук тодішнього президента Петра Порошенка. За всю історію підприємства він став третім працівником, який отримав найвищу нагороду у лісовій галузі.

«Змалечку любив ходити по гриби до лісу, що поруч із моїм рідним селом на Іваничівщині. Мав хороших наставників у цій сфері, тому і собі обрав лісничий фах. Кращої професії для себе не бачу, хоч на початках і було деяке розчарування через труднощі, з якими довелося стикнутись», – зізнається пан Микола.

Нині один із найдосвідченіших праціників лісгоспу має у своєму підпорядкуванні сім тисяч з половиною гектарів лісових насаджень, що знаходяться на території Володимир-Волинського та Іваничівського районів. Миколу Конана у лісгоспі називають «батьком молодих дерев».  Саме у Павлівському лісництві знаходиться базовий розсадник підприємства, де вирощується понад два мільйони сіянців, хоча у 60-х роках минулого століття його площа була у 14 разів більшою. Займаються у лісництві і висушуванням шишок, з яких потім отримують насіння, і вирощуванням декоративно-посадкового матеріалу у теплиці. А ще доглядають за власною пасікою із 15-ти бджолосімей, котрі збирають смачний і корисний мед із лісових квітів та трав.

«Приємно бачити зараз плоди своєї роботи – гектари стиглого лісу, котрі висаджував ще маленькими сіянцями», – зазначає Микола Петрович. За чотири десятки років йому довелось тисячі разів протоптувати лісові стежки, по яких може зорієнтуватись навіть із заплющеними очима. Нерідко до лісу брав з собою сина, якому також припала до душі ця робота, тож тепер Микола Миколайович Конон працює лісничим Микуличівського лісництва.

Знайшли свою долю на лісокомплесі

Інженер з електронного обліку деревини Ірина Головійчук родом із  Маневич. Шість років тому випускниця лісотехнічного університету прийшла працювати на підприємтво, де невдовзі зустріла свою долю. З майбутнім чоловіком Андрієм Головійчуком, який на той час працював майстром нижнього складу, познайомилась, коли прийшла з перевіркою на лісокомплекс. Молоді люди одразу сподобались один одному і за декілька місяців побрались. Зараз виховують 6-річного сина.

Ірина каже, що робота на одному підприємстві не заважає їм з чоловіком, котрий нині виконує обов’язки начальника лісокомплексу, а, навпаки, зближує, адже вони як ніхто розуміють одне одного та мають однакові погляди і інтереси. В її обов’язки як інженера з електронного обліку деревини входить контроль за маркуванням деревини, відвантаженням та внесенням даних до електронної бази. Ірина Головійчук має у своєму підпорядкуванні шість майстрів з електронного обліку, котрі маркують деревину і відправляють машини на реалізацію. Нині лісгосп заготовляє до шести тисяч метрів кубічних круглого лісу, третина з яких переробляється на різну готову продукцію – пиломатеріали, заготовки дубові та заготовки для європіддонів, котрі йдуть на експорт у країни Східної Європи.

Завдяки маркуванню деревини, котре проводиться одразу на місці лісозаготівлі, її подальше пересування можна відстежувати у загальнодоступній системі Ukrforest в інтернеті. Таким чином лісова галузь демонструє свою прозорість та доводить, що працюють вони цілком легально.

Подружжя Ірини та Андрія Головійчуків в один голос кажуть, що нізащо не проміняли б роботу на лісовому підприємстві на якусь іншу, адже тут і колектив чудовий, що наче одна сім’я, та рівень заробітної плати досить високий у порівнянні із іншими організаціями нашого міста.

Підкорювач лісових доріг

Ніхто так не розуміється на техніці, любить її і береже, як водій Устилузького лісництва 59-річний Олександр Кішта. Він тут працює із січня 1985 року. За ці роки проїхав тисячі кілометрів на заповнених деревиною вантажівках. Каже, робота важка і далеко не усі молоді водії її витримують, адже нерідко доводиться проїжджати через розмиті дощами лісові дороги, де є загроза первернутись разом із машиною. «Бути водієм – то моє. З самого малечку крутив руля та проявляв інтерес до техніки», – зазначає пан Олександр.

Протягом 28-ми років Олександр Кішта їздив на справжньому раритеті –  вантажівці ЗІЛ-157. Каже, що довгий час більше таких не  зустрічав у нашому районі. Нерідко водії, коли бачили пана Олександра на ЗІЛі,  просили зробити знімок на пам’ять біля легендарного автомобіля. І хоч зараз він пересів уже на новіший ЗІЛ-131, його попередній вірний товариш і досі на  ходу. І це все завдяки дбайливому ставленню Олександра Семеновича.

На підприємстві кажуть, що коли їде Семенович, то відразу чути, бо він не «газує, а вигазовує», оскільки їде повільно та обережно. А по грунтових дорогах та бездоріжжю інакше не можна, додає водій. Перед кожним виїздом до лісу він ретельно перевіряє техніку, аби кожен гвинтик був на своєму місці. Так само прискіпливо оглядає і вже завантажений деревиною автомобіль, адже кругляк має бути надійно закріпленим, щоб не наражати на небезпеку інших водіїв на дорозі. Олександр Кішта хоча вже кілька років може відпочивати на пенсії, проте не уявляє себе без улюбленої роботи, тому, запевняє, працюватиме, доки дозволяє здоров’я.

 У лісі бував частіше, аніж у селі

До обійстя 78-річного ветерана лісової галузі Володимира Мацохи у Свійчеві регулярно приїздять його молоді колеги, незважючи на те, що колишній майстер лісу Микуличівського лісництва уже 15 років на заслуженому відпочинку. Він віддав роботі у лісі 45 років свого життя і досі повністю не відійшов від справ, адже  його досвід і знання цінні для молодого покоління лісівників.

Володимир Юрійович з юних літ працював разом із батьком у тодішньому ліспромгоспі помічником коваля. А після закінчення училища став працювати вальником лісу у Губинському лісництві. А далі були аж чотири роки служби у морському флоті. В одній із відпусток юнак одружився із дівчиною, яку вподобав іще до війська та, повернувшись до рідного села,  пішов працювати до Микуличівського лісництва. Спочатку вальником, а потім став майстром лісу (колись ця посада називалась «лісник»).

«У нашому лісництві не було такого лісу, де б я не різав дерев. У мене це виходило настільки добре, що запрошували і з інших лісництв, аби показав свою роботу їхнім вальникам. Ця робота подобалась мені, хоч була важка і небезпечна. Але наслідки роботи з пилкою і зараз даються взнаки, бо руки тоді добряче зірвав», – ділиться спогадами пан Володимир.

Той ліс, який садив сивочолий ветеран лісництва, вже зрізають та на їхньому місці висаджують молоді саджанці. Володимир і зараз не уявляє свого життя без лісового спокою та затишку – окрім поїздок до лісу з колегами, яким допомагає порадами, регулярно ходить сюди по гриби та ягоди. Разом із дідусем до лісу часто проситься і 11-річна правнучка Дарина . Вона обожнює цікаві розповіді дідуся, який більшість свого життя провів у лісі, та планує долучитись до шкільного лісництва.

У родині Володимира Мацьохи день працівника лісового господарства особливе свято,, бо у цей день приїздять вітати ветерана і колишні колеги, і члени його чималої родини, адже народили з дружиною троє дітей та мають уже шестеро внуків та дев’ятеро правнуків.

Лісівнича династія

Якщо за життя кожен чоловік повинен посадити дерево, то майстру лісу ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Петру Войтюку вдалось у кількасот разів перевиконати цей план. Він з точністю може вказати рік посадки майже кожного дерева у своєму рідному Стенжаричівському лісництві і пишається, що посаджені ним сосни уже досягли стиглості.

Майстер лісу Стенжаричівського лісництва Петро Войтюк розповідає, що працює у лісі усе життя, адже прийшов на роботу до Турійського лісгоспу у 1977 році одразу після закінчення школи. Через чотири роки перевівся  на роботу до Володимир-Волинського лісгоспу та заочно закінчив лісовий технікум. Любов до лісу йому передалась від дідуся лісника, а зараз по стопах Петра пішов і його син Дмитро. Юнак працює у лісництві лісорубом та здобуває освіту у Львівському лісотехнічному університеті.

Основна функція майстра лісу – охорона лісових масивів від самовільних рубок, сінокосіння, випасання худоби, порушень правил пожежної безпеки та різних розкрадань. Тому Петро Войтюк, який мешкає у селі Блаженик Турійського району, уже з самого ранку здійснює об’їзд лісу на своєму мопеді або велосипеді. Найважче доводиться у пожежонебезпечний період, коли у лісі виникають небезпечні загоряння, нерідко через необережне поводження із вогнем тих, хто тут відпочиває. На щастя, у цьому році вогонь, який виникав у навколишніх полях, до лісу не доходив, зазначає лісівник.

«Робота майстра лісу не вкладається у звичний робочий графік «з 9-ї до 18-ї», адже нерідко доводиться працювати і по ночах, і у вихідні та свята. А із початком мисливського сезону лісівники постійно беруть участь у рейдах. Круглорічно працівники лісу мають виконувати чимало клопіткої роботи – навесні висадити молоді саджанці, далі провести догляд, прочистку чи освітлювання, контролювати лісозаготівельні роботи, займатись заготівлею насіння, підкормкою тварин», – розповідає пан Петро.

Одним із найбільш улюблених куточків майстра лісу у Стенжаричівському лісництві є рекреаційна зона «Капітулка», котру лісівники збудували два роки тому. Тут часто спиняються подорожні та приїздять на відпочинок цілими родинами. Якщо пройти трохи далі углиб лісу, то можна побачити височенні сосни, які 40 років тому посадив Петро Войтюк. Ця деревина уже повнодеревна і її можна частково заготовляти, натомість поруч зростають молоді хвойні дерева та дуби. Петро Олександрович із жалем зазначає, що уже навряд чи дочекається, коли і ці дерева стануть стиглими, адже для того, щоб виростити ліс, потрібне не одне покоління лісівників.

Мріяв стати лікарем, а лікує натомість «легені планети»

Іще десять років тому головний лісничий лісомисливського господарства Микола Іваницький нічого не знав про Володимир-Волинський та тутешні ліси, а нині навіть місцевим жителям може розповісти про цікаві місця та села, де вони ніколи не бували. Адже за роки своєї  роботи устиг протоптати не одну лісову стежину.

Уродженець Сарненського району, що на Рівненщині, після закінчення Національного університету  біоресурсів та природокористування України одразу ж відправив своє резюме до Волинського обласного управління. Після співбесіди молодого спеціаліста узяло до себе Устилузьке лісництво на посаду помічника лісничого. Пройшовши шлях від помічника до провідного інженера лісового господарства, у липні цього року Миколу Іваницького призначили головним лісничим.

Нині на його плечах ведення лісового господарства усього державного підприємства – посадка, заготівля насіння, вирощування посадкового матеріалу, охорона і захист лісу від хвороб, пожеж тощо.

«Сильною стороною Володимир-Волинського ЛМГ є злагоджений колектив фахівців своєї справи, який налічує понад півтори сотні працівників. Причому працюють у нас як молоді спеціалісти, так і більш старші та досвідчені, у яких може повчитись нове покоління. На своєму місці і керівник підприємства Володимир Філюк, якому вдалось згуртувати цей колектив та налагодити ефективну роботу», – зазначає Микола Іваницький.

Головний лісничий зізнається, що з дитинства мріяв стати лікарем і частково цю мрію вдалось здійснити, адже працівники лісового господарства теж свого роду лікарі, котрі лікують «легені планети». Зараз Микола Іваницький анітрохи не шкодує про обраний фах, адже всім серцем полюбив цю справу. Навіть коли подорожує Україною чи Європою, у першу чергу звертає на ліси на узбіччях доріг – які лісові культури тут ростуть, як за ними доглядають і порівнює з лісовими насадженнями свого лісгоспу.

«Що мене дуже здивувало закордоном, що не можна спинитись біля будь-якого лісу і піти туди погуляти, адже більшість перебувають у  приватній власності. Тому нам варто ще більше берегти і цінувати те природне багатство, доступ до якого мають усі громадяни України», – зазначає пан Микола.

Тетяна ІЗОТОВА.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

1 + 1 =