Новини

Литовські вакації з яскравими враженнями й освітянськими новаціями

Архів
67 переглядів

Десяток дітей з Володимира у червні мали можливість відпочити у пришкільному таборі у Расейняйському окрузі Литви. Групу старших школярів віком від 11 до 13 років, батьки яких захищають Україну у лавах ЗСУ та тероборони, на ці вакації супроводжувала завучка НВК № 3 Оксана Кротач. По приїзді вона поділилася з нами литовськими враженнями і розповіла про освітянський досвід, який її вразив.

Володимирські школярі відпочивали у пришкільному таборі гімназії ім. Симона Станявічуса містечка Відукле, що біля Расейняя, і мешкали тут же при школі. Навчається у ній 500 дітей, хоча містечко налічує всього 2500 мешканців. Учнів довозять до закладу і повертають додому чотири шкільних автобуси. І хоч Україна та Литва мають однаковий бекграунд країни пострадянського простору, підходи до освіти і прийоми, які допомагають залучати дітей до культурного і громадського життя дещо різняться. Саме про ці цікаві моменти розповіла Оксана Кротач.

«Літо з книгою» і зустріч з дитячою письменницею

У Литві дбають про те, щоб змалечку привити дитині любов до книги. Шкільні канікули минають під гаслом «Літо з книгою». Така акція з популяризації читання діє не лише на території школи, де побували наші земляки, а й по всьому Расейняйському окрузі (а може, й у всій Литві).

Щоб зацікавити книгою і заохотити до читання, міська бібліотека встановлює приз для дитини, яка найкраще виконає всі читацькі завдання. Наприклад – прочитати книжку, назва якої складається з одного слова, або ту, в якій ідеться про історичні події, що відбувалися в Расеняї тощо. Якщо дитина вкладається з цим у певні терміни, то може претендувати на приз. А призи такі, що за них хотітиме поборотися кожен школяр: вторік це був електросамокат, а цього року переможець отримає сучасний ноутбук.

Місцева бібліотека, розповідає Оксана Кротач, вражає. Окрім традиційних книжкових залів, там є аж два комп’ютерних, а також музеї і галереї. Кімнату-музей іграшок – персонажів книжок створила місцева бібліотекарка, і зібрала доволі багато експозицію. Там і Піноккіо, і Чиполіно, й чимало інших. Можна почитати книжку, а потім погратися з її персонажами, або ж навпаки, відшукати історію про іграшку, яка сподобалася у музеї. Це захоплює дітей. Також на території бібліотеки є науковий музей, де зібрана історична література про місто Расейняй. Місцевий історик працює  там і розповідає відвідувачам про історію округу. Також у бібліотеці відбувають мистецькі виставки. На момент, там були володимирчани, в одній експозиції виставлялися роботи литовського художника, а в іншій – роботи українських дітей-переселенців.

У книгозбірні є й різні цікавинки. Наприклад, поп-ап книжки. Відкриваєш таку – і з неї піднімається об’ємне зображення. Діти особливо були в захваті від «Гаррі Поттера», на сторінках якого змогли побачити 3d-Гогвортс у всій красі.

Окремої оповіді варта і шкільна бібліотека (до речі, саме бібліотекарі школи займалися організацією табору). Окрім, власне, розмаїття навчальних та художніх книг, є сучасні ком’ютери, де діти можуть шукати інформацію, переглядати відео чи щось творити. Простір книгозбірні поділений на кілька різних локацій залежно від віку дітей. І там зовсім немає стандартних парт чи столів і стільців, натомість – кольорові пуфики, диванчики, крісла-мішки. Можна вмоститися, де душа забажає, і з задоволенням читати цікаву книжку. Бібліотека добре оснащена технікою, окрім комп’ютерів, є принтер, сканер і ксерокс.

Читальний зал радше схожий на вітальню заможного будинку. Сюди не лише приходять, щоб провести час із книжкою, а ще й влаштовують там різні заходи. Так на зустріч із вихованцями табору запросили доволі відому литовську дитячу письменницю Іґне Зарамбайте. Її книжка для дітей «Лист Еміля» вийшла взимку в українському перекладі, а нещодавно презентована і в аудіоформаті.

Книжкам і читанню загалом приділяють відчутно багато часу і в освітньому процесі, і в організації дозвілля, зауважує Оксана Кротач. І для українських гостей намагалися забезпечити доступність читання – відшукали кілька книжечок українською в іншій бібліотеці і на час таборування привезли у шкільну.

Джампери, стем-коридори і ночівля у школі

Школа ім. Симона Станявічуса має статус гімназії, але там є і підготовча група, в якій діти готуються до шкільного навчання, але, як і в садочку, удень сплять. Українським гостям виділили приміщення з ліжками, але діти вирішили, що їм цікавіше буде спати на матрацах на підлозі.

Відчувається, що школа має відчутну автономію, каже Оксана Кротач. Це відчутно навіть у роботі табору: оскільки видалася гарна погода, директорка змінила план таборування і виділила шкільні автобуси, щоб діти могли поїхати на Балтійське море. Керівництво школи не мусить кожен крок узгоджувати, а може вільно розпоряджатися наявними ресурсами.

Навчальний заклад пише багато проектів, виграє гранти і завдяки цьому осучаснює матеріальну базу. Так школярі мають джампери, на яких можуть пострибати під час спортивних занять чи у вільний час, спортивні машинки, в яких можна влаштувати перегони просто у спортзалі. Біля спортзалу функціонує душова. Відчутно, що адміністрація дбає про комфорт учнів.

«У коридорах навпроти класів стоять столики із двома кріслами. Я спершу думала, що вони призначені, аби діти могли  там щось пописати на перерві. А виявилося, коли учень почувається некомфортно на уроці і хоче усамітнися, щоб краще зосередитися на виконанні завдання, то може вийти в коридор і там працювати над ним, крізь відчинені двері чуючи все, що відбувається у класі», – розповідає Оксана Кротач. У кожному кабінеті є коробочка, поділена на відсіки. Сюди збирають телефони, щоб діти не відволікалися на них під час уроків. По завершенню занять віддають. І це звикле явище, батьки проти цього не протестують.

Починаючи із початкових класів, багато уваги приділяється STEAM-освіті. У коридорі на стінах прикріплені спеціальні панелі, а вздовж стіни стоять контейнери з конструктором LEGO, з якого дитина може на перерві складати фігурки, прикріплювати на стіну і щось творити – сама чи у співпраці з іншими.

 Територія школи потопає у зелені і квітах. Доглядати за нею допомагають і школярі: улітку всі вони мусять відробити практику, допомагаючи технічним працівникам наводити лад на подвір’ї чи в приміщеннях. Без цього, до речі, їх не переведуть до наступного класу. На території школи багато спортивних майданчиків – і волейбольний з амфітеатром для глядачів, і велике футбольне поле, і багато тренажерів, і скеля для скелелазіння.

Всередині приміщення дуже відрізняються від звичних нам у школах, найперше в оформленні кабінетів. У них немає шафок з папками, інформаційних стендів. Якщо хочуть на стінах розмістити відомості про щось, то замовляють фотошпалери, де нанесена ця інформація – чи то історична мапа округу, чи то портрет і вислови письменника або вченого. У кожній класній кімнаті є інтерактивна панель, на яку виводиться зображення, мультимедійна дошка. А ще кожен кабінет оснащений відеокамерами – як загального плану, так і портативними, з яких можна передавати зображенні того, як вчитель пише і зошиті. Завдяки цьому діти, які з певних причин мусили залишитися вдома, але почуваються достатньо добре, можуть долучатися на заняття онлайн і бачити й чути все те ж, що і їхні однокласники.

Різноманітні цікавинки, які можна перейняти для українських навчальних закладів, можна піддивитися безліч. Навіть на вході в школу є своє ноу-хау – конструкція з трьох щіток для взуття, скріплених у формі трикутника ворсом досередини. Дитина просто просовує туди ногу – і взуття з усіх боків чиститься від піску й болота. А відповідно, менше бруду наноситься у коридори.

А ще школа має дуже цікаву традицію – тричі на рік діти приходять туди… ночувати. Такі ночівлі зазвичай влаштовують на новорічні свята, під Геловін і обов’язково під час літнього табору. Для участі у цьому діти обов’язково мають принести письмовий дозвіл батьків.

«Відбувається  це так: після уроків учні ідуть додому, а на шосту вечора збираються у школі зі спальними мішками і ковдрами. До них  приходить вчитель фізкультури, який організовує різні веселі спортивні активності. Нам, наприклад, показували, як користуватися палицями для скандинавської ходьби, займатися на вуличних тренажерах. Діти каталися на спортивних машинках у спортзалі. У великому казані готувався плов. Далі був перегляд фільмів. Діти співали в караоке, гралися в піжмурки по всій школі. Це зближує і здружує дітей і дає їм відчуття самостійності. Прикметно, що над дітьми нема суворого наглядача, який регулює їхню поведінку. Діти самі собі обирають і організовують активності», – розповідає Оксана Кротач.

200-кілограмова книга і зустріч із мером

Програма табору була цікавою, насиченою і, окрім спільної ночівлі, включала чимало інших активностей. Відкриття провели на галявині у лісі, яка вразила облаштованістю – альтанки, лавки, скошена трава і виняткова чистота. «Вочевидь, це завдяки тому, що всюди є смітники. Пофарбовані в яскраві кольори, вони одразу привертають увагу. А позаяк вони закриті, звідти сміття не витягне ні пес, ні ворона, ні вітер. Тому в Литві всюди так чисто», – зауважує Оксана.

Щовечора, коли литовські діти поверталися додому, українські гості ходили на місцеве озеро купатися. Також були вражені надзвичайно доглянутою відпочинковою зоною – чудовий пляж з підстриженою травою, безліч тренажерів, вмонтовані в землю батути. А головне – пост рятувальників із надуваними кругами.

Володимирські школярі побували в музеї містечка Кражаї, який знайомить з історією Расейняйського округу і може похизуватися кількома цікавезними експонатами. Так діти могли погортати книгу масою 287 кілограмів, на металевих сторінках якої викладена історія Расейняя, або ж побачити мило ручної роботи вагою 32 кілограми. У Немакшайському музеї восьмиколісного транспорту милувалися приватною колекцією, в які експонуються іграшки, якими гралися попередні покоління литовців, познайомилися з артефактами з пожежної частини, які належать до різних країн та епох, а головне – побачили унікальний старовинний восьмиколісний автомобіль.

У цій поїздці діти мали можливість повчитися писати пером. Їх завели в школу, яка вже не діє як освітній заклад, але ще 20 років тому там навчалися діти, і в ній облаштовано музей, де стоять старовинні парти, є чорнило і пера, і діти можуть відчути, якою колись була шкільна наука. Також відвідували майстеркласи із виготовлення квітів, повітряних зміїв, браслетиків, розпису на камені. Щось було у програмі табору, щось діти – наші й литовські – організовували для однолітків самостійно. Мовний бар’єр долали легко: дорослі спілкувалися між собою російською, хоч використовувати цю мову не дуже приємно ні українцям, ні литовцям, а от діти балакали переважно англійською.

А ще наша делегація мала зустріч із мером Расейняйського округу, який висловив вдячність Володимирській міській владі, котра прийняла їхню пропозицію й організувала доїзд групи дітей у Литву. Наші школярі, вбрані в національний одяг, заспівали «Червону калину», подарували сувеніри і подякували за гостинність – адже литовці організували їм надзвичайно теплий прийом.

У дітей від цієї поїздки залишаться чудові спогади, а у дорослих – ще й цікавий досвід, який вони зможуть спробувати втілити вдома.

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up