На головну Новини Лижна чемпіонка і президентська стипендіатка

Лижна чемпіонка і президентська стипендіатка

248

Тільки-но зима сипоне трохи снігу, вервечкою звідусіль тягнуться черги автомобілів до популярних нині гірськолижних курортів. Задоволення від сніжних забав отримують усі, незалежно від того, чи уміють стояти на лижах, а чи просто спостерігають за тим, як віртуозно катаються інші. Але серед володимирчан є дівчинка, для якої лижі – не просто розвага, а щоденна важка праця над собою і, відповідно, результат докладених зусиль.

   Застати чемпіонку України з лижного спорту у своїй категорії Анну Клим’юк удома – завдання не з простих, вона тільки-но повернулась зі свого переможного чемпіонату, але вже за кілька днів знову відбуває на тренувальну базу, бо ж попереду ще Кубок України. Про спорт як стиль життя, досягнення та мрії говоримо із нею та її татом – Максимом Клим’юком, який у всьому підтримує свою талановиту донечку.

- реклама -

   Зараз Анюті 14 років, вона навчається у восьмому класі і вже два роки професійно займається лижним спортом.

А все почалось із сімейного відпочинку…

  «Наша родина завжди надавала перевагу активному відпочинку, хоча не так часто вдавалось кудись вибиратись усім разом, бо й діти різного віку, та й зайнятість постійна не дозволяла. Якщо ставав вибір між морем і горами, ми завжди схилялись до другого. Відтак, зимові канікули використовували для поїздок в Карпати. Ми з дружиною упевнено катаємось на лижах, до цього привчали й дітей: Аня стала на лижі в п’ятирічному віці, Яна – взагалі у три роки. Для того, аби все було безпечно і правильно, завжди наймав дівчатками інструкторів. Але не раз помічав, що Ані дуже подобається долучатись до гурту інших лижників, ніби змагаючись із ними», – розповідає тато Максим Клим’юк. Він зазначає, що завжди бачив: дівчинці притаманна сміливість і витривалість, спортивне заповзяття.

   Втім, Аня зазначає, що обрати лижний спорт пріоритетним навіть не думала, тим більше, що мала ще одну пристрасть – коней. Вона багато вправлялась у верховій їзді, досягала результатів у конкурі, що передбачає подолання перешкод на певному маршруті.

Лижницею стала волею випадку

  Традиційно підтримуючи котрісь зі спортивних змагань на День міста, Максим Клим’юк випадково у розмові про види спорту з гостями із обласного управління молоді та спорту обмовився, що донька впевнено долає лижні траси різної складності. Яким же було здивування усієї родини, коли через кілька місяців до нього зателефонували із дивною пропозицією – привезти Аню на змагання зі слалому – гірськолижного спуску з серією позначених воріт. Запевняли, що є така потреба, аби область була представлена хоч кількома учасниками, але саме лижі на Волині зовсім не популярні, тож відшукати таких спортсменів дуже важко. Неважливо, чи підніметься вона хоч якось у турнірній таблиці, аби участь була зарахованою, запевняли дівчинку. І вона погодилась.

   Разом з татом на декілька днів раніше Аня поїхала на Драгобрат, де мали проходити змагання, придивилась до трас, потренувалась, склала собі певні стратегії подолання маршрутів. А потім здивувала усіх і себе також, адже виборола бронзову медаль. Тепер розуміє, що тоді виграла аж ніяк не технікою, а безстрашністю і хорошою загальною фізпідготовкою. Але саме на цих змаганнях тренери побачили її потенціал і запропонували спробувати брати участь у зборах, аби попрацювати над технічними моментами. З того часу лижі увійшли у її життя саме як спорт, а не розвага.

Зміна спортивного профілю

  «Не встигли ми оговтатись від подій чемпіонату з гірськолижного спорту, як надійшла нова пропозиція – взяти участь у чемпіонаті з бігових видів лижного спорту. Погодитись на це було відвертою авантюрою, але ми це зробили!», – розповідають Аня та Максим Клим’юки. Тоді вони уперше побували на базі у карпатському селищі Сянки, яка вразила інфраструктурою, спеціальним обладнанням, трасами, як взимку пристосовані для лижних тренувань, а влітку – для занять на лижо-роллерах. Цікавим виявився і контингент команд, які там проводили спортивні збори, – окрім українських спортсменів тренувались поляки і навіть фіни.

   У цьому чемпіонаті Анюта знову виборола бронзову медаль. Тому перед нею раптом постав вибір. Потрібно було визначитись, чи продовжувати займатись звичним і вже улюбленим гірськолижним спортом, чи вдосконалювати майстерність у бігових видах. Спочатку, щоправда, тренери думали, що зможуть їй дозволити деякий час відвідувати то одні, то інші спортивні збори, але після ряду консультацій спеціалісти змушені були попросили дівчинку обрати щось одне. Вона, звісно ж, такого рішення прийняти самостійно ще не могла, тому на допомогу прийшла родинна рада.

  «Ми з дружиною розуміли, що гірськолижні тренування і змагання надзвичайно травматичні, а бігові – більш виснажливі. Схилились до другого виду, де все ж менша імовірність травмуватись», – каже Максим. Тим більше, що саме в Сянках знайшлись оптимальні умови для професійного зростання юної спортсменки.

Від участі у зборах до збірної України

     За короткий період часу Аня, яка спочатку просто брала участь в тренувальних  зборах по десять днів на місяць, вийшла на новий рівень підготовки – її включили до складу збірної України, а там заняття займають щомісяця майже три тижні. Ось уже рік, як вона більшість часу живе на базах, де щоденно займається спортом і готується до змагань, яких попереду дуже й дуже багато.

  «Ми займаємось на тренажерах у залі та на стадіоні, з командою працюють дуже хороші масажисти, за всі організаційні та підготовчі моменти відповідають конкретні спеціалісти, увесь процес налагоджений і продуманий. Спортсменам збалансовують дієту, раціон доповнюють необхідними вітамінами, за станом здоров’я уважно слідкують лікарі», – ділиться деталями щоденних навантажень дівчинка.

     Підготовка до змагань займає не лише зимові місяці, улітку Аня, як виявилось, бачить снігу більше, ніж ми зимою. Команду вивозять на тренування у гори Австрії, Італії чи Словакії, де сніжні покрови ніколи не тануть. На жаль, карантин завадив відвідати цьогоріч і Фінляндію, яка славиться лижними школами.

   А попри постійні тренування, їй потрібно ще й здобувати освіту. Тож Аня дуже вдячна своїм учителям із ЗОШ №1, завдяки їхній допомозі вона може навчатись дистанційно, здавати тематичні та підсумкові роботи у ті тижні, коли приїздить додому. «Розуміння від вчителів і керівництва школи – це теж своєрідний внесок у перемоги Анюти», – вважає її тато Максим. 

Три по три золоті медалі

  Дев’ять медалей із позначкою «1» уже в колекції Анни Клим’юк. Це результат трьох змагань, у яких зазвичай проводять три забіги – спринт, класичний та ковзанярський. На останніх змаганнях минулого тижня вона три дні поспіль долала двокілометрову трасу.

    За рік постійних тренувань, каже Максим, у неї стався значний ріст спортивної майстерності. Цьому сприяють заняття під наглядом професійних тренерів, які, окрім загальної підготовки, дають дітям правильне емоційне налаштування. Нещодавня перемога у чемпіонаті України за собою принесла ще одну гарну новину – дівчинка отримуватиме президентську стипендію протягом усього року.

  А зовсім скоро відбудуться змагання на Кубок України, вони більш відкриті, тож Аня зможе позмагатись із новими суперниками. Поруч із нею живе та тренується іще одна волинянка, багато юних спортсменів збірної – вихованці Сумської лижної школи. Є кияни, представники інших областей.

   На сьогодні уже ні батьки, ні донечка не сумніваються у тім, що свого часу зробили правильний вибір на користь бігових лиж – саме цей вид спорту розвинутий у нашій державі, а його представники зазвичай борються за призові місця на змаганнях Європейського чи світового рівнів. Втім, гірськолижні спуски та кінний спорт досі залишаються її захопленням, своєрідним відпочинком. Тільки вже, зітхає Максим, сімейні виїзди на лижі їй стали «замалими і затісними»…

Тато завжди поруч

  На відео змагань, коли оператори беруть у кадр Аню, або зйомки ведуться з квадрокоптера, добре видно поруч із дівчинкою іще одну фігуру. Тато Максим супроводжує донечку під час усіх змагань, бо, каже, не може бути вдома, знаючи, що Анюта там сама веде боротьбу на лижній трасі. «Мене за це сварять тренери, але я стартую із нею і біжу, скільки можу, поблизу траси, підбадьорюю і мотивую Аню. Знаю, що вона має власну стратегію, сама відчуває, як краще, але мушу бути з нею», – говорить Максим.

   Аня жартівливо сердиться не це: «Якби він не відволікав мене, може, я швидше б їхала». Тим не менше, їй приємно, що він завжди поруч під час забігу, і коли вона фінішує знесилена й схиляється, щоб відновити дихальний ритм, саме його руки накидають їй на плечі куртку, аби не застудилась.

Спортивні мрії Анни Климюк

  Вона ще зовсім юна, але наполеглива і смілива. Її не лякають важкі щоденні навантаження, конкуренція на змаганнях, життя на тренувальних базах без рідних, далеко від дому. Бо має наразі ціль, до якої упевнено іде. Дівчинка достойно представляє на всеукраїнських змаганнях місто і область, але прагне так само заповзято відстоювати честь держави на міжнародній арені. І хоч добре розуміє, що до цього веде довгий і важкий шлях, вона готова тренуватись, працювати над собою. Тож бажаємо їй швидких лиж, рівних трас, яскравих перемог і здійснення усіх її юних мрій.

Юлія ПАШКОВА

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

десять − 2 =