Новини

Максим КЛИМ’ЮК: за 15 років на виробництві впевнився, що найважливішими є робочі місця для людей

Архів
75 переглядів

Максим Клим’юк відомий жителям міста як організатор та ініціатор безлічі заходів у молодіжній, творчій та соціальній сфері. Його проекти «Турбота взамін на любов» та «Битва талантів», підтримка донорства тривають не перший рік, а такі ініціативи як «Ми поруч» та «Здай кров» виникли  цьогоріч через нові карантинні виклики. Але сьогодні у розмові із ним – про професійну діяльність та депутатський досвід, які лягли в основу формування його точки зору на господарські процеси та розуміння необхідності економічного розвитку територій.

– Максиме, вас знають завдяки активній громадській діяльності. Але давайте поговоримо про основну вашу роботу та досвід, який вона дала.

– Уже 15 років я працюю на великому промисловому підприємстві, 14 з яких очолюю відділ постачання, який відповідає за забезпечення безперебійної роботи усього виробництва. Це відома в Україні й за кордоном меблева фабрика «БРВ-Україна», що розташована у Нововолинську, яка експортує продукцію у більше ніж 30 країн Європи та світу.

Особливістю роботи нашого відділу є те, що ми не маємо права на помилку, адже вона може призвести до зупинки котрогось із цехів чи й цілої фабрики. А таких речей допускати не можна. За час моєї роботи в країні і світі траплялись економічні кризи, наше підприємство їх переживало достойно, з найменшими втратами. Але у ті часи я засвоїв на все життя одну істину: найважливішими для людей є робочі місця, бо за кожним з них стоять сім’ї, діти, яких потрібно годувати і утримувати, які життєво потребують стабільного доходу родини і впевненості у завтрашньому дні.

– Проблема безробіття дійсно є надзвичайно актуальною. Але як практично її розв’язати?

– На жаль, у нас в місті, коли говоримо про робочі місця, то не про нові, а про те, щоб хоча б втримати те, що маємо. Нещодавній приклад – влада пропонує депутатам просто продати торговий центр «Роксолана» як нерентабельний. А це, задумайтесь лише, 23 підприємці, у більшості з яких є наймані працівники – тобто чотири десятки людей в одну мить залишаються без роботи, без засобів для існування. Нам вартувало великих зусиль, щоб втримати цей об’єкт від продажу, дякую тим підприємцям, які прийшли на сесію й допомогли нам захистити їх. Тому бачу два шляхи розв’язання проблеми: створення промислових підприємств на території міста шляхом залучення інвесторів та підтримка малого й середнього бізнесу, на якому нині тримається уся наша місцева економіка.

– Тема інвестицій останнім часом широко обговорюється, але чому так важко у місті розвивати реальне промислове виробництво?

– Якщо відверто, у місті за десятки років більше зруйнували, ніж створили, й так сталося, що люди, причетні до цього залишились при владі. А той, хто руйнує, творити не здатний. Крім того, змінилися часи. Сьогодні за інвестора потрібно боротися, а не чекати його, сидячи в кабінеті. Потрібно його шукати, мотивувати, пропонувати умови. Але припустімо, що інвестор і прийде в кабінет міського голови і з якихось, для мене абсолютно нелогічних причин не домовиться, вдруге він вже не звернеться. Він знайде місце за п’ятнадцять кілометрів звідси, наприклад у Нововолинську, і буде розвивати місто й створювати робочі місця. Конкретний приклад – будівництво «Епіцентру»: 40 робочих місць для нововолинців, можливість залучити людей, які приїжджають у будмаркет з інших міст і сіл, у якості покупців інших товарів і послуг, що надаються місцевим бізнесом. І це, зауважте, при тому, що планувалась ця інвестиція спочатку у нас, зважаючи на логістичні переваги, зручну транспортну розв’язку Володимира.

А ще – проста статистика: багато мешканців нашого міста їздять на роботу до Нововолинська. А скільки нововолинців приїжджають працювати до Володимир?…

– Вважаєте, наше місто привабливіше для інвестора? 

– Безперечно, адже в нас є все для цього, нема лише волі до реалізації планів. Особисто я чую про проект «Індустріальний парк» десять років, навіть приймаються якісь рішення, безрезультатні. Хоча, вважаю, передбачене чудове місце на виїзді з міста, а це значить, що тими ділянками з комунікаціями можна зацікавити інвестора. Сьогодні в світі іде боротьба за виробника, йому створюють найоптимальніші умови: звільняють від податків, кладуть комунікації, а в окремих країнах Східної Європи, ще й доплачували і кредитували, бо прорахували економічний ефект на роки вперед. Зокрема, так робила Словаччина, заманюючи до себе німецькі автогіганти. Інвесторам йдуть на поступки, бо знають, що інвестиція в майбутній добробут десятків сімей є довгостроковою, стабільною та прогнозованою

– А як щодо власних інвестицій?

– Зважаючи, на ті виклики, що стоять перед Україною та світом, ми не можемо жити в полоні ілюзій. Наше місто – частина держави. І тому маємо розуміти, що у період економічної кризи, світової пандемії, карантинів, війни та, й врешті, величезної конкуренції за великі промислові інвестиції, знайти їх ззовні не так і легко.

Тому маю з цього приводу чітку і однозначну позицію: власні інвестиції вкрай необхідні! І в цьому теж має бути стратегія дій, рівні умови для всіх, підтримка інвестора, своєрідне кураторство, починаючи з консультацій, виготовлення дозвільних документів і аж до відкриття фірми чи підприємства.

Знову ж таки, до конкретного прикладу: влада хотіла продати приміщення так званої «червоної школи». Але хіба не краще відремонтувати його і, скажімо, віддати в оренду ряду молодих підприємців, які провадять свою діяльність у сфері розвитку дитячої творчості, ІТ-технологій, створити щось на зразок коворінг-центру, який би узяв на себе роль міського суспільного простору. Або це міг би бути чудовий центр творчості, не обов’язково прибутковий, аби не збитковий, але він би давав зайнятість і дітям, і молоді, вони б лишались у місті й могли себе в чомусь реалізувати.

– Ви двічі були депутатом міськради. Чи стане цей досвід у нагоді після перемоги на виборах?

– Звичайно, у мене є розуміння бюджетних процесів, завдяки роботі у земельній та майновій комісії сформовані чіткі уявлення про ці сфери міського господарювання, останні роки найбільше уваги  приділяв сучасним розробкам у галузі житлово-комунального господарства, які варто впроваджувати на теренах міста, маю тверду позицію щодо необхідності належного транспортного сполучення з селами, які увійдуть до ОТГ, та осучаснення пасажирських перевезень у місті.

Крім того, завдяки депутатській роботі чітко усвідомлюю кадрову ситуацію, яка склалась у виконкомі, знаю, хто чого вартий. Чинний мер традиційно лякає підлеглих, мовляв, при зміні влади всі втратять посади. Хочу сказати, що будь-який нормальний керівник ніколи не «рубає з плеча». По-перше, у нас насправді багато професіоналів, з якими можна працювати на розвиток міста. А з іншого боку, упевнений, щоб створити професійну команду, кадрові рішення слід приймати виважено й відповідально, залишаючи амбіційні і особисті моменти.

Думаю також, що в разі гострої необхідності і виходячи з потреб міста та його жителів слід шукати та запрошувати фахівців. Уявляєте, зовсім нещодавно мер майже мільйонного Львова Садовий приїхав до 50-тисячного Ковеля, щоб запросити на роботу головного лікаря Олега Самчука. Бо він, це всім відомо, зробив революцію в медицині України. Я з колегами був у Ковельській лікарні, бачив, що Олег Самчук і, головне, влада міста змогли зробити для того, щоб люди відчували себе захищеними. Ви уявляєте чинного мера нашого міста, який їде шукати лікаря для ТМО? Я ні.

 – Ви часто зустрічались із представниками влади інших міст. Які уроки винесли з цих поїздок?

– Разом з колегами,  відвідав десятки міст та містечок України, які уже створили та продовжуючи створювати сучасні, економічно вигідні, енергоефективні та високотехнологічні умови для проживання людей. Ми бачили, як це працює. Тому навіть у сфері ЖКГ, яка дісталася нам у спадок від СРСР і про яку нам, як про найпроблемнішу, найзбитковішу та дотаційну уже 30 років говорить мер, можна і потрібно було ще вчора робити сміливі та виважені кроки назустріч людям, а не займатися викачування грошей з платників податків і роздавати мільйонні дотації “пригодованим” директорам і членам родини з бюджету міста.

Люди у ХХІ столітті в країні, що обрала свій курс на Європу, повинні нарешті відчути, що влада має працювати для них. У сфері ЖКГ повинні діяти конкретні, чіткі правила підтримки ініціатив людей, викликів часу та логічних рішень через програми мікрокредитування, погашення відсотків за кредити – повне чи часткове, організацію роботи револьверного фонду, що полягає у наданні «дешевих» поворотних позик для потреб учасників фонду, а повернені кошти далі використовуються для фінансування інших учасників. Та ще є багато чого іншого, що працює там, де люди наважилися на зміни.

– Охарактеризуйте свою команду.

– Чесна, відважна, принципова. Професійна у багатьох галузях: освітяни, медики, підприємці, виробничники, голови ОСББ, військові, яким довіряють тисячі володимирчан. .

Звичайно, я розумію, що молодість без досвіду нічого не варта, має бути у всьому баланс, в цім ми вже переконались на прикладі країни. Тому в команді «Громадянської позиції» наймолодшому представнику 27, а найстаршому – 67 років. Але думаю, в паспорт людині не варто заглядати, а слід її оцінювати по професійних і людських якостях.

Головне, що усі ці люди – мешканці нашого міста, всі живуть його життям, його проблемами, негараздами та успіхами. Усі за нього щиро вболівають, бо тут виховують та ростять свої дітей і онуків. І їм не байдуже яким Володимир буде завтра!

Розмовляла Юлія ПАШКОВА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up