На головну Новини «Мати Апостолів» стукає у серця

«Мати Апостолів» стукає у серця

60

  Такої пронизливої тиші глядацький зал культурно-мистецького центру давно не чув. Десятки очей пильно спостерігали за подіями, які розгортались на екрані, люди навіть подих затамували. «Ми прожили цей фільм», – скаже згодом Галина Михалюк з Овадного. Дякуватиме кіношній мамі Світлані Осипенко за цю картину мама загиблого Героя Катерина Свищ з Устилуга (фото). «Проплакав усі дві години», – зізнається бард Сергій Шишкін, а волонтер Костянтин Зінкевич підтвердить, що на собі відчував той самий, зображений у кінострічці, жах, коли дзвонили з окупованих територій і вимагали приїжджати забирати військових, звісно ж, за викуп, бо інакше їм не жити…Так у Володимирі-Волинському  відбувся показ кінофільму Зази Буадзе «Мати Апостолів».

- реклама -

  Професійне, висококласне українське кіно, створене державним коштом, чомусь так і не знаходить масового глядача. Тож група творців фільму вирішила самостійно просувати власний продукт, започаткувавши тур містами України. Почали з обласних центрів, а тепер черга дійшла і до невеликих міст. І це не просто показ, а й живе спілкування з помічницею продюсера картини Сніжаною Полянською та виконавицею однієї з ролей Світланою Осипенко.

  Але спочатку про сам фільм. Те, що він нікого не може залишити байдужим, зрозуміло іще з публікацій кінокритиків, погляди яких зустрічаються діаметрально протилежні. Але в тому й його унікальність і навіть якась універсальність – він для всіх і кожного. «Мати Апостолів» – присвята матерям, у яких діти загинули на війні.

 Сюжет на реальних подіях

  Надихнула авторів на створення сценарію світлина, яку розповсюдили у інтернеті після падіння збитого на непідконтрольних територіях вінницького літака – мати одного з льотчиків прихала на місце катастрофи, її, розгублену й згорьовану, і зазнімкували бойовики. Цей сюжет, коли вінничанка самостійно вирушає на пошуки сина у самісіньке лігво ополченців «ДНР», і став основою фільму. Крім того, у ньому є ще декілька сцен, заснованих на реальних подіях, – викрадення полоненого військового його батьками із лікарні, з-під охорони наглядачів, переховування солдата ЗСУ у родині старовірів, що жили відособлено від населеного пункту.

  Знімали більшість сцен біля Києва – там виявилось безліч закинутих, занедбаних сільських хатин та інших споруд, які відтворили понівечені вулиці та домівки на Донбасі. А майданчиком для зйомок сплюндрованих, випалених територій стали гранітні кар’єри нашого міста-партнера Коростеня. І може сірі терикони не зовсім відтворюють справжній вигляд вугільних копалень, та оця розмитість, нерізкі чорні та білі тони якнайточніше передають атмосферу усієї стрічки.

  «Фільм, у якому немає політики», – зазначили у описі автори кінострічки. «Фільм, у якому немає ненависті», – так і хочеться їх перефразувати. А й дійсно, попри невимовний біль материнської утрати, у ньому стільки любові, що її вистачає на всіх, хто переглядає стрічку.

   У центрі подій – науковиця, збиральниця народних пісень Софія (у виконанні акторки Наталії Половинки), яка у прямому ефірі бачить, як падає, палаючи,військово-транспортний літак, який веде її син Михайло. І оскільки уже несила чекати, доки військове керівництво надасть хоч якусь відповідь щодо екіпажу, жінка вирушає до населеного пункту, біля якого сталась аварія.

З переконанням, що сміливим Бог помагає, вона одного за другим з допомогою добрих людей розшукує хлопців, що були в літаку разом з сином, але ніхто з них не може сказати, що трапилось саме з ним. Тих, хто вижив, та тіло одного з льотчиків вона за сприяння розвідника Семена, що під прикриттям працює на Збройні сили України у штабі ополченців, переправляє додому. У всьому її підтримує місцевий мешканець Федір Мельник (у виконанні Богдана Бенюка), який на відміну від усього іншого оточення і українською розмовляє, і надає перевагу книгам над телебаченням, і, як видно з вимпела на стіні, уболіває за «Динамо», а не за «Шахтар».

 Материнська любов, що змінює світ

  Те, що жінка бачить на зруйнованій Донеччині, викликає моторошні відчуття: зруйновані цілі міста і села, замкнуті, підозрілі через постійний свій переляк люди, та розгул озброєних загонів, яких, втім, намагаються відтиснути від процесу збагачення російські найманці.

  Переломним моментом стає її зустріч із жінкою з хутора Леонівка – тезкою Сонею (героїня акторки Світлани Осипенко), рідною сестрою ватажка бойовиків Тимофія «Койота», у той час, коли та готує поминальний обід по своєму синові, молодому ополченцю Володимиру, якого поховала ось уже 40 днів тому.

    Сцени з цими двома жінками неможливо дивитись без сліз. Дві матері, дві Софії, дві неосяжні жіночі мудрості, виплекані з любові, на яку здатне лише материнське серце… Одна справляє тризну за своїм сином, переховуючи у той самий час в хліві одного з членів екіпажу збитого літака – радиста Дмитра. Інша безстрашно кидається у самісіньке пекло у пошуках свого сина, але спиняється, щоб помолитись за упокій душі загиблого, що воював на іншій стороні. Вони просто сидять по різні боки столу, ліплять пиріжки і розмовляють про своїх дітей. Без злості, без жодних взаємних звинувачень, майже без емоцій, яких не лишилось у їхніх спустошених душах.

«Невідомо, що краще: знати, що загинув, чи не знати нічого», – стомлено говорить Соня і як полегшення приймає смерть від офіцера ФСБ «Орка» за те, що врятувала льотчика. А Софія ж у той же день дізнається, що її Михайла біля місця падіння літака похоронив чоловік Соні Ілля, по-людськи, навіть саморобний хрест на могилі поставив. Вона приходить туди, довго лежить на могилі сина, а тоді набирає землі і пішки через блок-пости вертається на вільну територію.

Про ролі і долі

   Коли на екрані пішли титри, зал встав і зазвучав оплесками. А акторка Світлана Осипенко після спілкування з глядачами приділила увагу нашій газеті, аби розповісти деталі зйомок та поділитись враженнями від всеукраїнського туру. Вона розповіла, що сама вперше фільм побачила у Вінниці, звідки, власне, тур і розпочався. На цей показ приходив і штурман літака, який по-справжньому вибрався з окупованих територій після падіння борта, що став прототипом для сюжету картини.

«Коли я прочитала сценарій, зраділа чисто по-акторськи, бо бачила, що це такий собі професійний виклик, цікава роль, навіть більш драматична і суперечлива, ніж роль головної героїні. Але коли уже поїхала в тур містами України, де можу спостерігати реакцію людей, бачити їхні очі, чути і читати відгуки, до мене прийшло усвідомлення, що, мабуть, моя місія у цьому фільмі не тільки акторська, а якась набагато більша, важливіша», – каже Світлана Осипенко. Вона розповідає, що насолоджувалась кожним днем зйомок, які тривали недовго –лише два місяці, під час знімального процесу захоплювалась партнерами, які відігравали на всі 100 відсотків. Радше, це була взаємодія, спільне включення в ролі, коли актори не прочитують текст, а підсилюють одне одного емоційно і професійно. Коли знімали сцени із Олександром Пожарським (командир «Койот»), пригадує Світлана, була ніч, напруга стояла така, що, здавалось, повітря бринить, а він своїми емоціями, справжніми сльозами так втягнув усіх у гру, що вони ніби окреме життя на майданчику прожили.

   Щодо своєї ролі, то, ділиться секретами акторка, вона принесла на знімальний майданчик готовий образ, власне прочитання своєї героїні, яка зовсім на неї не схожа. Мабуть тому більшість глядачів не можуть співвіднести її із Сонею, лише дивуються: це справді ви? А партнер Світлани Осипенко, який грав роль радиста Дмитра, навіть запитав одного разу, чи не втратила жінка когось із близьких на війні, бо з таким болем переживає роль. А ще її часто запитують, як могла вона взагалі згодитись грати героїню «з тої сторони». Втім, вважає акторка, її роль точно не негативна, бо вона правдива, як і саме людське життя: можна десь помилитись, але потім до тебе прийде прозріння і випаде нагода виправити помилки.

  От кого довго мучили докори сумління, так це Станіслава Щокіна, якому випало грати ФСБ-шника «Орка» – актор довго вагався, перш ніж згодитись на роль найбільшого злочинця у стрічці. Бо навіть у командира ополченців «Койота» було багато позитивних людських якостей, а йому ж слід було зобразити на екрані бездушного, пихатого і зажерливого «сірого кардинала», який нікого не пошкодує.

«Зате картина вийшла правдива. І така, що змінює життя, змінює людські долі,  погляди багатьох людей на цю війну», – підсумовує Світлана Осипенко і просить не засмучуватись тих, хто не знав про кінопоказ чи з якихось причин не зміг його відвідати у своєму місті. Незабаром на телебаченні вийде повна версія фільму «Мати Апостолів» – серіал із чотирьох епізодів, де будуть включені навіть ті сцени, які не вмістились у дві години стрічки, що нині в прокаті.

Опісля телепрем’єри, фільм можна буде віднайти й у вільному доступі в інтернеті. А поки що його «на своїх плечах» несуть у маси небайдужі люди, митці та продюсери, які вбачають у собі сили таким чином протистояти російській пропаганді та достукатись до людських сердець за посередництвом кіномистецтва.

Юлія ПАШКОВА

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

2 × 4 =