Андрій Дудік

Андрій Дудік

Неможливо читати без сліз прощальний лист, який написала до свого чоловіка, Героя Андрія Дудіка його дружина Даяна. У цей день йому мав би виповнитися 31 рік. Обіцяв, що приїде із фронту на свій День народження, щоб радісно із сім’єю його відсвяткувати. А натомість рідним довелося проводжати його в останню дорогу…

Молодою сім’єю Дудіків тішилися в Локачах – красиві, привітні, щасливі. Спокійний і врівноважений Андрій був чудовим чоловіком для Даяни і турботливим татусем для малої Софійки. Встиг освоїти багато спеціальностей і став майстром на всі руки, допомога якого була затребувана у селищі і не тільки. У вільний час чоловік дбай про свій дім, власноруч збудував на подвір’ї альтанку, щоб проводити у ній затишні сімейні вечори, змайстрував гойдалку для донечки…

Мусив подбати і про той дім, що зветься Україною: коли прийшла повномасштабна війна, Андрій одразу ж записався в тероборону. А 9 травня, якраз на Даянине 30-річчя, чоловіка покликали на фронт. З тривогою у серці проводжала вона Андрія на передову. Навіть з фронту він завжди вмів підбадьорити її, втішити, вселити віру у те, що все буде добре. Та через декілька тижнів у Локачі прийшла страшна звістка: Андрій Дудік загинув. У Героя залишилися дружина, донечка і батьки.

Коментарі
Історії полеглих захисників:
Чекає на наповнення.
Пам’ять про Героя:
Чекає на наповнення.
keyboard_arrow_up