Він був прикладом і натхненням і для тих, хто знав його особисто, і для тих, хто просто підписався на сторінку воїна, де той ділився своїми міркуваннями і збадьорливими історіями. Не по роках зрілий, глибокий, начитаний юнак, Андрій Кицюк завжди мав чітку громадянську позицію. Ще навчаючись у Нововолинському коледжі, згадують його однокурсники, казав, що хоче стати воїном і захищати Україну. Завжди позитивний і життєлюбний, з прекрасним почуттям гумору, він мав дивовижну здатність піднімати бойовий дух і надихав на боротьбу.

Навіть після поранень Андрій повертався на фронт – до побратимів, до зброї. Нищити рашистів, гнати їх геть із рідної землі. “Причина проста: бо хлопці з Волині не здаються!”, – пояснював він. Друзі розповідають, як планували з ним відсвяткувати Перемогу. На жаль, не судилося.

Житель Нововолинська, старший солдат Андрій Кицюк, загинув на Харківщині, боронячи українську землю від ворога. Було Герою 28 років.