Гарних, порядних дітей виростив житель села Хорів Петро Гальчун. Тішився онукам. Дбав про свою родину. Із невичерпною любов’ю і незміримим болем розповідає про Героя його донька Олеся:

«Таточко мій був найдобрішою людиною в цілому світі. Ніколи нікого не образив, ніколи нікому не відмовив у допомозі, нічого нікому не жалів. Татові було лише 51 рік, все життя прожив у рідному Хорові. Працював, господарював, їздив на роботу в Польщу. Старався для своєї сім’ї, для дружини та доньок, пізніше і для улюблених внуків. Тато надзвичайно сильно любив своїх двох внучок-двійняток та меншого за віком онучка. Для них ніколи нічого не шкодував і старався, щоб у них все було. Також прищеплював любов до всього українського, можу сказати відверто – був справжнім українцем.

Від відповідальності та від повістки не ховався, гордо йшов виганяти нечисть російську з нашої землі, щиро вірив , що зможе щось змінити, казав: «Я йду туди, щоб москалі не прийшли сюди до вас». Тато не хотів бути героєм,але й осторонь сидіти не міг, казав: «Хлопці двадцятирічні йдуть,  що ж вони вміють і знають? А я ж таки служив».

До останнього не могла повірити, що загинув мій таточко, навіть побачивши, навіть доторкнувшись… Досі не вірю, що тато більше не подзвонить, не напише, не прийде. Уявити не можу, як ми без нього будемо жити,адже куди не глянь до всього приклав свою руку тато, те сам зробив, те ремонтував,а те купив для нас. Люблю його і буду любити скільки буду жити на цьому світі».

Петро Гальчун загинув проводячи зачистку від російських окупантів визволеного південного українського села.