Новини

«Мій прадід дійшов до Берліна, а я дійду до москви» – Цій обіцянці Павла Гасичака не вдалося здійснитися

Новини
852 переглядів

    Неповторна, квітуча, щедра на врожаї та багата на талановитих людей українська земля знову стала чорним полем бою. За заповітну споконвічну мрію українського народу наші відважні захисники платять надвисоку ціну – власне життя.   Одним із них був наш земляк – Павло Гасичак.

Павло народився і все життя прожив у нашому місті. Навчався у садочку «Дзвіночок», а з 7-го класу – у школі № 2, де  11-й клас закінчив у  2010 році. Класна керівниця, вчителька історії Людмила Козак  ось що розповіла по свого учня: «Невисокого зросту, худорлявий, сором’язливий – це про Павла Гасичака, який після 9-го класу виявив бажання навчатися в нашому 10-А. Досить швидко знайшов спільну мову і з хлопцями, і з дівчатами. Що приваблювало у цьому юнакові? Найперше – його жага до читання, до пізнання нового. Зачитувався історичними романами, творами сучасних авторів. Ділився своїми думками, мріями, рекомендував щось почитати. А ще – його повага, любов до мами, молодшого брата. Ми не уявляли його військовим, бо мріяв стати політологом, істориком».

Фото: Останній дзвоник. 11-клас. 2010 рік. Павло Гасичак 1-й зліва.

Після закінчення школи поступив у Волинський національний університет імені Лесі Українки на факультет історії, політології та національної безпеки. Але закінчив лише два курси, після пішов працювати у ТОВ «Гербор-холдинг».

А ще допомагав батькам по господарству, любив футбол. Із задоволенням їздив до батька в село Озютичі у Затурцівській громаді, де вони разом рибалили. Мріяв створити сім’ю… Але війна змінила все…

З початку повномасштабного вторгнення Павло не зміг спокійно сприймати події, які відбувалися у найскладніші для України часи. Він прийняв тверде рішення і вже 26 лютого 2022 року прибув до місцевого військкомату. Мама, Лілія Владиславівна, плачучи, відмовляла, казала, що «ти ж не служив в армії, ніколи не тримав зброї в руках, нічого не знаєш і не вмієш». Та син рішуче відповів: «Ти хочеш щоб та русня прийшла в наше місто, в наш дім і всіх повбивала? А я спокійно сидітиму?»

Стрілець Павло Гасичак служив у 100-ій окремій бригаді територіальної оборони 55-го батальйону першої стрілецької роти другого  стрілецького взводу. Разом з побратимами виконували завдання з охорони та оборони північних державних рубежів України – облаштовували позиції на українсько-білоруському кордоні в межах Волинської області, проводили інтенсивну бойову підготовку.

30 березня 2023 року бійці бригади вже вирушили на Схід України і опинилися в ситуації, коли бажання воювати та нищити ворога було великим, а бойових навиків бракувало. А тут одразу повноцінні бойові дії – із застосуванням авіації, артилерії всіх калібрів, танків та піхоти. Це було надзвичайно складно. Наші військові обороняла рубежі в Серебрянському лісі, що на Луганщині.

Фото: Павло з батьками і братом

Лілія Владиславівна постійно хвилювалась за сина. Коли ж він їй дзвонив, то не був багатослівним. Розповідав, що тут мало не на годину раніше, аніж на Волині, сходить сонечко. Проте й за небокрай воно сідає значно раніше. Казав, що йому подобається служба і що планує залишитись в ЗСУ після війни. То прислав відео і повідомлення «Бачиш, руки й ноги цілі – значить у мене все добре».

У вересні 2023 року приїхав у відпустку. Мама і бабуся не могли натішитися сином і онуком.  Війна його змінила – він подорослішав, став серйознішим і відповідальнішим. За ці 10 днів переробив майже всю роботу у саду й на городі. Купив меншому брату нове ліжко. Коли  настав час збиратись на фронт, пані Ліля просила сина не їхати, адже меблева фабрика дає своїм працівникам бронь. Павло навіть не хотів цього слухати, а лише сказав: «Мій прадід воював і дійшов до Берліна, а я дійду до москви».

Перед поверненням на схід  він зізнався своїй рідній тітці, що має якесь передчуття, що більше додому не повернеться. І якщо так станеться, то щоб йому поставили пам’ятник на весь зріст і не сіяли чорнобривців, бо він їх не любить. На жаль, так і сталось. 31 жовтня 2023 року під час бойових дій в районі Серебрянського лісу Павло отримав поранення. Побратими вже виносили його з поля бою і неподалік села Діброва їх накрили артобстрілом. Хлопців поранило, а Гасичак отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям.

У бібліотеці школи, де навчався Герой, оформлений альбом і стенд пам’яті.    Ми ніколи не забудемо, яку ціну заплачено за наш спокій, за мирне небо для кожного з нас.

Людмила МАКАРЕНКО,

завідувачка бібліотекою ліцею № 2

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up