«Мірятися пролитою кров’ю наших народів – ганебно», – Президент України Петро Порошенко польському Сагрині

Сагринь ранкова. Замальовки

Автобуси з делегаціями з Волині, Тернопільщини та Львівщини впевнено і легко долають кілометри  польських доріг від кордону до села Сагринь. Українці у вишиванках і без запруджують вулички села вже з самісінького ранку. Жінки голосно балакають. «За ті кілька годин, що доведеться чекати, можна найнятися до когось з місцевих, скопати город абощо і заробити грошей», – жартують (а може, і ні) чоловіки. Більшість делегацій виїжджали з дому ще затемна, тож тепер думають, де б то (і чим) поснідати.

Кожен розв’язує проблему по-своєму. Досвідченіші учасники делегацій швидко знаходять біля місцевої школи лавки і столики і дістають з торбинок закуску. Інші жують взяті з дому канапки, нарікаючи, що організатори заходу не подумали про те, аби забезпечити приїжджих бодай питною водою. Найменш завбачливі делегати намотують кола біля єдиного у селі магазинчика, чекаючи, поки той відчиниться.

– Цо то бенджє?

– Ніц, ніц! – відмахується від поважних мужчин у вишиванках і піджаках, які вже полізли по гаманці, місцевий господар і простягає їм пакет з різаним хлібом і бочком. Беріть, каже, так, пригощайтеся.

Власник продуктового «склєпу», либонь, вперше бачить у своєму магазинчику таку навалу відвідувачів. Тому виглядає – принаймні, спершу – приємно здивованим. Але вже за якихось десять хвилин, коли чемна черга перетворюється на хаос з покупців, котрі самостійно порпаються у холодильниках і перехиляються через прилавки, щоб обрати собі товар, розпачливо гукає комусь із родини у трубку: «Тут справжня трагедія! Швидко біжи сюди, я сам не впораюся!».

Тим часом ті, хто підкріпився, шикуються у колони і простують ґрунтовою сільською дорогою до цвинтаря, де Президент  нарешті має офіційно відкрити Меморіал українським жертвам-мешканцям Сагрині, замордованим 10 березня 1944 року, який був споруджений з ініціативи української громади ще в 2009 році. Черга до цвинтаря просувається вкрай повільно, адже кожен, хто хоче потрапити на захід за участі Петра Порошенка, мусить пройти кілька етапів перевірки: спеціальна охорона сканує всіх металодетекторами, оглядає сумки, а в кого є з собою пляшка з рідиною, просить, аби зробили ковток – чи це точно напій, а не якась токсична речовина.

Кілька годин минають в очікуванні. Переминаємося з ноги на ногу, мостимося на травичці під ялинками, співчуваємо місцевим жителям, на чиїх подвір’ях розташувалися представники спецслужб і поліції зі своїми автомобілями і технікою. Хтось курить, втоптуючи недопалки у траву, хтось робить селфі, а хтось польсько-українським суржиком налагоджує міжкультурний діалог.

Сирени і гучне «Слава Україні!» сповіщають про прибуття Президента України. Лунають оплески, жарти. Петро Порошенко привітно махає рукою публіці. Але потім серйознішає, адже його місія – вшанування пам’яті українських мешканців Сагрині, які в березні 1944 року загинули від рук окремих підрозділів польської Армії Крайової та Батальйонів хлопських. Всього було замордовано майже 1300 чоловіків, жінок, дітей і старих людей, а їхні оселі – спалено. Після цього в селі українців не залишилося.

Президент і представники делегацій кладуть квіти до пам’ятного монумента. Починається панахида. Після заупокійної молитви Петро Порошенко підходить до мікрофону – і натовп людей завмирає в очікуванні перших слів українського гаранта.

«Ще не вме-е-ерла України…» – починає співати Порошенко. Мелодію підхоплює багатоголосий хор. Президент у мікрофон доспівує Гімн до кінця і нарешті звертається до українців з України та Польщі, поляків і всіх, хто приїхав цього дня до Сагрині.

Що сказав Президент

– Наш перший людський і християнський обов’язок – пам’ятати про невинних жертв і зробити все можливе, аби наші народи ніколи не знали більше розбрату і протистояння, – сказав Петро Порошенко, підкресливши, що для нього було важливим відвідати Сагринь цього дня. Він говорив про те, що спільним між українцями й поляками є не лише кордон, а й традиції, культура, історія боротьби за власну свободу проти іноземних поневолювачів, проти імперських і тоталітарних режимів (власне, російських), але також і печальні сторінки. Найбільшою травмою спільного минулого він назвав братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943-1944 років.

«Понад сім десятків років тому українці Сагрині і навколишніх сіл стали жертвою брутальної збройної акції, яку вчинили проти мирних мешканців окремі підрозділи польського підпілля», – нагадав Президент і попросив спільною молитвою та хвилиною мовчання вшанувати пам’ять невинно убитих.

Порошенко засудив брутальність і насилля як сьогодення, так і минулого, і закликав українців та поляків проявити мудрість і не допустити подібної трагедії зараз чи в майбутньому, адже будь-яке протистояння робить обидві держави слабшими, особливо в умовах гібридної війни, яку Росія веде не лише на сході України, а й в усій Європі.

Президент України підкреслив, що обидва народи заслужили право знати історичну правду. Але з’ясовувати її мають не політики, а фахівці – історики, археологи й інші науковці.

«Мірятися пролитою кров’ю наших народів і здобувати на трагедії політичні дивіденди – є ганебно», – сказав він. – «Ми – за фаховий діалог істориків».

Він підтвердив відданість політичним домовленостям, досягнутим на зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою  у Харкові у грудні минулого року, щодо розблокування проведення польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт на території України, а також висловив підтримку ініціативи «щодо перегляду відомих змін до польського законодавства про інститут національної пам’яті» і сподівання, що водночас«буде переглянуто також положення, які стосуються оцінки українців». Бо події минулого не мають бути визначальними для наших теперішніх стосунків, наголосив Президент.

Петро Порошенко цитував слова Івана Павла ІІ і молитву «Отче Наш», дякував українцям Польщі, які, живучи поза межами Батьківщини, роблять для неї важливі справи. Уважно слухав виступ голови товариства українців Польщі у Любліні Григорія Купріяновича про історію польсько-українських протистоянь на Холмщині і про роль цього краю в українській державності. А потім несподівано пішов ближче до людей. Не на мікрофон розмовляв з ними, запитував про потреби, роздавав доручення міністрам. А на завершення – залюбки позував для «селфі» з усіма охочими.

Замість P.S.

Напередодні візиту Президента України до Польщі інформагентство УНІАН повідомляло, посилаючись на власні джерела в дипломатичних колах, що спершу планувався захід за участі обох президентів – нашого і польського. Але начебто сторонам не вдалося домовитися. Тому Анджей Дуда вирушив на Волинь, в Луцьк і в Олику, а Петро Порошенко після урочистостей в Сагрині повернувся в Україну і взяв участь у поминальних заходах у селі Гончий Брід, що на Ковельщині.

На Волині наш президент теж говорив важливість порозуміння і примирення, підкреслюючи, що від суперечки між українцями і поляками виграє третій, не українець і не поляк, а той, «хто чинить агресію проти нашої держави зі Сходу зараз, хто захоплює українські землі, хто здійснив незаконну анексію Криму, хто зараз всередині країни намагається вести гібридну боротьбу».

«Я хочу, аби в майбутньому ми пам’ятали ці страшні сторінки історії, аби більше ніколи подібне не траплялося, щоб вже ніколи більше наш народ один на одного не піднімав руку», – запевняв і президент Польщі Анджей Дуда у своєму виступі в Олиці. Він теж багато говорив про співпрацю і запрошував українців приїжджати до Польщі – як туристи чи на роботу.

Поза тим, Анджей Дуда сказав декілька фраз, за які одразу потрапив під хвилю критики українських медіа та істориків. Він назвав польсько-український конфлікт «етнічною чисткою» і, хоч і згадав, що наші співвітчизники теж гинули від рук поляків, та вказав на «вражаючу диспропорцію» у кількості жертв: «десь 100 тисяч поляків і біля 5 тисяч українців». Фахівці назвали це навмисною маніпуляцією, адже точна кількість жертв досі не встановлена і, навіть за офіційними підрахунками польських істориків, значно менша, аніж назвав їхній президент…

Віталіна МАКАРИК.