На головну Історія Між Будою і Пештом: сонячний листопад у столиці Угорщини

Між Будою і Пештом: сонячний листопад у столиці Угорщини

50

Ще донедавна Україна входила до «зеленого списку» Євросоюзу, що дозволяло без особливих перепон подорожувати з туристичною метою у більшість країн ЄС. Серед них найм’якіші умови в’їзду пропонувала Угорщина: лише біометричний паспорт без жодних додаткових довідок для тих, хто подорожує автомобілем чи залізницею, і «зелений сертифікат» або негативний результат ПЛР-тесту для мандрівників, які обирають авіасполучення. Тож ми з донькою скористалися цією можливістю, аби зустріти листопад у Будапешті, а згодом поділитися з читачами «Слова правди» враженнями від мандрівки.

Взуття на набережній Дунаю

- реклама -

Перш ніж взятися за дослідження Будапешта, знайомимося з найдовшою річкою Європи, оспіваною в народних піснях і овіяною легендами кількох народів, – Дунаєм. У його бурхливих сірих водах ніхто не купається, зате по течії і впоперек неї постійно курсують катери і кораблики, великі й малі. Дунай розділяє столицю Угорщини на два великі райони – рівнинний Пешт і Буду, що виросла на пагорбах. Обидва береги поєднують мости, старовинні й сучасні, серед яких найцікавіші темно-зелений міст Свободи, щогли якого прикрашені скульптурами міфічних птахів – покровителів Угорщини турулів, найстаріший у місті ланцюговий міст Сечені, оздоблений фігурами левів, та міст Маргіт, який також веде до однойменного острова.

Набережна Дунаю – чудове місце для прогулянки сонячного осіннього ранку. З неї відкривається чарівний краєвид на Будайську фортецю, що була резиденцією королів Угорщини, уздовж затишних алей стоять лавочки, з яких можна помилуватися панорамою, а по дорозі натрапити на симпатичні скульптури – маленьку принцесу в капелюсі блазня, що вмостилася на поручні (подейкують, вона приносить щастя), дівчинку, що бавиться з песиком, і навіть бронзову статую художника Ігнація Рошковича, зображеного за роботою.

Утім, більшість людей іде на набережну Дунаю, щоб побачити взуття – чоловіче, жіноче, дитяче. Нове, елегантне — і вже зовсім стоптане, розношене. Все, що лишилося від їхніх власників. Це один із “найтихіших” за формою і найсильніших за глибиною зображення трагедії меморіал жертвам Голокосту.

Влаштовуючи масові розстріли євреїв у Будапешті, нацисти економили час і патрони. Групи приречених на смерть вистроювали на березі річки, сковувати ланцюгом по 50-60 осіб і стріляли тільки в першого або кількох перших: падаючи у холодні хвилі Дунаю, вони тягнули решту за собою. А взуття лишалося. Бо перед тим, як вести на розстріл, їм наказували роззутися. Потім ті туфлі, черевики, капці і шкарбани нацисти виставляли на продаж або використовували для власних потреб.

Цей меморіал придумав режисер Кен Тогай, а скульптор Дьюлой Пауер втілив його ідею. Все взуття на набережній, виготовлене з чавуну і заліза, — це точні копії автентичних моделей 40-х років, усього 60 пар, вишикуваних нерівним рядочком на краю набережної, над бурхливими сірими хвилями річки. Не для всіх, хто приходить сюди, взуття на набережній – це чергова атракція. Для декого це також місце пам’яті. Тому 1 листопада поміж чавунних скульптур лежали квіти і горіли свічки.

365 веж Парламенту

Безумовно, візитівкою Будапешту є будівля Парламенту – така красива, що її вишуканими деталями можна милуватися годинами, і така грандіозна, що ледь вміститься у фотооб’єктив. Задум звести її будівлю виник відразу після об’єднання Буди та Пешту в 1873 році, і зробили це з розмахом, заклавши в її параметри важливі для держави цифри. Скажімо, висота вежі становить 96 метрів, в честь тисячної річниці приходу давніх мадяр до Європи, а загалом Парламент оздоблений 365-ма різнокаліберними вежами і куполами, на честь днів у році. Всередині є 691 приміщення і 10 подвір’їв.

Архітектурний конкурс на проект Парламенту виграв Імре Штеіндл, який захоплювався неоготикою, яку поєднав з елементами паризькрого боз-арту. А за тими проектами, які посіли друге і третє місця і були більш “класичними”, поряд звели Краєзнавчий музей і Міністерство сільського господарства. При будівництві Парламенту використовували суто угорські матеріали — це було принципово. Тривало це все аж 17 років, тому, на жаль, архітектор цей витвір завершеним не побачив.

Парламент по-різному, але однаково сильно красивий і вдень, і ночі, тому варто не просто побачити його, а помилуватися і його майже білими стінами, і підсвіченим нічним відображенням у водах Дунаю.

Як у Діснея, тільки гарніше

Мешканці Будапешта знали толк в інстаграмності задовго до того, як вигадали Інстаграм. Казковий Рибальський бастіон вони збудували спеціально для того, щоб створити гарне панорамне тло для церкви святого Матяша. Угорці кажуть, що він схожий на замок із заставки студії фільмів «Дісней», тільки красивіший.

Тож сама ця споруда ні до оборони міста, ні до рибалок стосунку не має. Тобто, колись у цьому місці дійсно проходила оборонна стіна Буди (її залишки можна розгледіти неподалік), а під нею було містечко рибалок, які торгували рибою, а в час небезпеки першими боронили стіни. Але це відбувалося десь у середньовіччі, а Рибальський бастіон закінчили будувати в 1902 році.

Попри свою не надто багату історію, це місце дійсно чарівне й особливе. Сім веж бастіону символізують сім племен, які об’єдналися колись, створивши Угорщину, і вони вдень обліплені туристами, які намагаються зробити найгарніші селфі, а вночі — туристами, які хочуть сфотографувати підсвічений вогнями Парламент на протилежному березі Дунаю. Восени тут надзвичайно красиво, та й в інші пори року, підозрюю, також. І навіть якщо ви не любителі селфі і не маєте профілю в Інстаграмі, сюди варто прийти – як не за фото, то за красою і натхненням.

Церква не-святого короля

Церква Матяша, розташована на території Замкового міста (з Будайського боку Будапешта) вражає ще на підході: поєднання майже білосніжних стін із візерунком з кольорової черепиці на даху, цікаві архітектурні деталі. Не менший сюрприз чекає і всередині: інтер’єри церкви повністю покриті густим і дрібним візерунком. А ще вітражі, скульптури, дерев’яні різьблені сповідальні і бічні вівтарі… Там можна провести багато часу, розглядаючи їх  і гуляючи по верхніх галереях.

Взагалі «по документах» ця церква присвячена Діві Марії. Матяш Корвін, іменем якої її згодом назвали, був не святим, а королем, який у ній двічі вінчався. А ще за час його правління церкву перебудували і звели високу дзвіницю, тому зрештою храм почали називати його іменем. Певний час, коли Буда була окупована турками, у цій споруді діяла мечеть, найбільша в Угорщині. Зрештою турків спровадили, церкву відвоювали і в середині ХІХ століття перебудували так, щоб наблизити до початкового готичного оригіналу. З оригінального храму ХІІІ століття збережено лише три невеликі фрагменти.

Церкву Матяша називають королівською, зокрема тому, що в ній відбувалася коронація угорських королів, в тому числі імператора Франца-Йозефа і його дружини Єлизавети, яку ми більше знаємо як Сіссі (до речі, в галереї другого поверху є її мармурове погруддя, надзвичайно красиве).

Розкішні купальні Геллерт

Хоч це й нетипово для столиці, та Будапешт здавна вважали одним із найбільших термальних курортів Європи. Термальні джерела на цій землі були відкриті ще в 1433 році.

Місцеві літописі зберігають згадки про те, що купальні і лазні Геллерт відвідував король Андраш II з династії Арпадів. Він керував країною в XIII столітті. Тут приймав ванни, і наказав побудувати першу водну лікарню. Коли Буду завоювали османи, її знищили і звели на цьому місці турецькі лазні. А згодом, за розпорядженням імператора Франца-Йозефа І, почалося будівництво купальні Геллерт, що мала за красою дорівнятися до королівських палаців. Будівництво комплексу, що включає в себе готель і низку внутрішніх та зовнішніх басейнів, тривало шість років і завершилося у 1918 році. Будівничим і справді вдалося звести надзвичайної краси комплекс у стилі ар-нуво.

Розкішна естетика ар-нову збереглася в купальнях Гелерт і донині: скляні стелі і вітражі, мармур і виблякла  блакить, червоні оксамитові портьєри і пальми, мармур і позолота,  все це трішки позначене часом, що додає свого шарму. Сюди можна прийти як на екскурсію або ж погрітися-поніжитися у дощовий день у басейнах, температура води в яких доходить до 40 градусів.

Срібний скарб і рояль Бетховена та Ліста

Кажуть, про угорську душу найкраще може розповісти найвідоміша угорська пісня «Szomorú vasárnap», вона ж “Gloomy sunday”, музику до якої написав піаніст Реже Шереш, а оригінальний угорський текст — Ласло Явор. Текст Явора є жалобою за втраченим коханням і обітницею чоловіка вчинити самогубство, аби зустрітися з коханою в іншому світі. Ця пісня також відома як «Угорський гімн самогубців»: міські легенди оповідають, що багато людей (переважно, угорців) наклали на себе руки під її звучання.

   Побувавши в Національному музеї, мушу сказати: щось у цьому є. Глибоко меланхолійна, тужлива, депресивна, проте надзвичайно красива мелодія чудово гармоніює з похмурими парадними портретами вродливих чоловіків і жінок на темному тлі, з тьмяним блиском королівських коштовностей, із траурними сукнями і потемнілими від часу меблями, тобто із загальним настроєм експозиції. Вона цікава, різноманітна й естетична, але пронизана якоюсь тугою.

Національний музей Угорщини – величезний, і на те, щоб неспішно відвідати його, роздивившись кожен експонат (а вони того варті), потрібно виділити кілька годин. Я ж розповім про найбільші, як на мене, його цінності – срібний скарб Seuso та інструмент, який належав двом видатним композиторам.

Скарб Seuso включає в себе 14 срібних предметів (величезні тарелі, амфори, глечики тощо) часів пізньої Римської імперії, довгий час він був предметом судового спору. Перші предмети з нього з’явилися у продажу на Лондонському аукціоні в 1980 році як буцімто знайдені регіонах Лівану, проте згодом з’ясувалося, що документи на ці витвори сфальшовані. Згодом Угорщина, Хорватія і Ліван розпочали спір за приналежність скарбу. Угорська влада стверджувала, що скарб був виявлений молодим солдатом Йожефом Шумехом приблизно в 1975–1976 роках поблизу міста Полгарді в центральній Угорщині (Шумеха незабаром після цього знайшли мертвим, тож ні підтвердити, ні спростувати цей факт він не міг).

Зрештою угорський уряд викупив усі 14 срібних предметів, і в Національному музеї їх можна не лише побачити, а й покрутити й роздивитися зусібіч – останнє, щоправда, лише у 3D проекції. Втім, вона достатньо детальна і дозволяє розгледіти не лише філігранні візерунки, а й найменші тріщинки.

Серед розкішних залів музею є особлива кімната, скляні автоматичні двері до якої зачиняються герметично, а за ними зберігається зовсім інша температура і вологість, ніж у решті приміщення. У ній зберігається цінний і делікатний експонат – рояль, який належав видатному угорському композитору Ференцу Лісту, а до нього – не менш видатному Людвігу ван Бетховену.

Особливості маскового режиму

Подорожувати за кордон, особливо літаком, без «зеленого» сертифікату про вакцинацію – справа ризикована, його запитують хоч не всюди, але  в ключових місцях: на вході в аеропорт, на реєстрації, при проходженні паспортного контролю і для відвідин ряду об’єктів (в Будапешті, наприклад, його довелося показати при вході в купальні). Електронний сертифікат з «Дії» цілком підходить.

У Будапешті нам пощастило побачити таку різну осінь — і сонячну, у ніжному золотистому тумані, і дощову, з розмитим світлом ліхтарів. В магазинах, туристичних об’єктах і музеях найчастіше виявлялося, що ми з донькою – єдині люди в масках (у музеї їх ще носять працівники, але не відвідувачі). Усі заклади працюють у звичному режимі, в ресторанах і кав’ярнях практично ніщо не нагадує про пандемію. Втім, в Угорщині принаймні одну дозу вакцини отримали більше 60 відсотків  населення. Імовірно, тому тут такі м’які умови.

***

У Будапешті нам пощастило побачити таку різну осінь — і сонячну, у ніжному золотистому тумані, і дощову, з розмитим світлом ліхтарів. У це місто легко закохатися і водночас в ньому легко можна пересвідчитися, що Європа — це не завжди про виняткову чистоту і порядок: тут є і сміття на набережній і навіть стихійні сміттєзвалища, батареї порожніх пляшок у закутках Рибальського бастіону, за півметра від туристичних маршрутів — обпісяні бічні вулиці, а коли виходиш вранці до Дунаю, то можна помилуватися не тільки ранковими корабликами, але й тим, як починають свій ранок місцеві безхатьки:  одні снідають гуртом біля моста Свободи, інші ніжаться  в щедрих променях сонця на лавочках вздовж набережної. Але знаєте, це зовсім не применшує його краси. Може, навіть, трішечки її відтіняє.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

16 + 1 =