Новини

Молодими і назавжди усміхненим залишився у пам’яті земляків Юрій Глух

Архів
107 переглядів

Навколішки зустрічаємо кортеж із загиблими героями… Схиляємо голови та встеляємо квітами шлях… Молимося і плачемо… Це наше нинішнє життя, наша жорстока реальність. Який невимовний біль для рідних, коли обвита прапором домовина, коли немає того, кого чекали понад усе. Вони залишаються у серці та пам’яті вічно молодими, назавжди усміхненими. Таким для нас був Юрій Глух.

 Юрко був дуже хорошою дитиною. Ще з малих літ охоче брався до господарки. А вона в Глухів була чималенька. Хлопець пас корів, годував птицю та свиней. Пара гнідих коней, які були незамінними помічниками в різних господарських роботах, теж потребували догляду. Тому Юрко часто виводив їх на пашу і приводив до хліва. Мріяв про тракторця. Великою втіхою для хлопця стало заміжжя сестри та народження племінниці Софійки, яку він трепетно любив. Хлопець цінував чоловічу дружбу. Готовий був завжди прийти на допомогу товаришам. Як пригадує сестра Юрія Ольга, навіть посеред ночі, як було потрібно, вставав і мчав на допомогу, бо хлопці, його друзі,не могли, приміром, вибратися машиною з багнюки.

 Після закінчення тоді ще Оваднівського професійного ліцею хлопець став військовим, уклавши договір на контрактну службу. Сумлінно виконував військовий обов’язок. Згодом у нього зародилася мрія придбати власне авто, яка невдовзі здійснилася. Звільнившись з армії, юнак купив невеличкого трактора та машину. Життя набирало обертів. Вже й про сім’ю пора подумати та про власний дім. Юрко одружився. Вирішив присвятити себе такому простому і бажаному заняттю – вести господарство і втішатися родиною.

 Не знайшовши себе в цивільному середовищі, знову пішов служити. 39-й зенітно-ракетний полк став для хлопця рідним назавжди. У грудні 2021 року разом з частиною виїхав на Схід для виконання завдання із захисту кордонів України на бахмутському напрямку. Там і застала звістка про повномасштабне вторгнення росії на територію нашої держави. Юрко, будучи справжнім солдатом, турботливим сином, відданим братом, люблячим чоловіком та найкращим дядьком, щовечора телефонував додому. Проте розмови були не багатослівні. «Все добре’’, – завжди казав. Щоденні мамині щирі молитви та усвідомлення того, що його чекають вдома, допомагали молодому воїну переносити труднощі і навіть страх.

Той вечір11 березня для його сім’ї став найчорнішим. Ользі зателефонував чоловік і повідомив про непоправну втрату, бо ж вони разом служили з Юрком і Сергій дізнався про загибель першим. Не варто розповідати про емоції рідних, їх не описати словами. Наступного дня надійшло офіційне повідомлення з військової частини. Розпочалися тяжкі дні та безсонні тривожні ночі в очікуванні тіла воїна…

 За християнським звичаєм, з молитвами та під українськими прапорами проводжали односельчани в останню земну дорогу молодого захисника, чия душа Ангелом літала над знайомими з дитинства місцями. А 6-го травня йому виповнилося б 22 роки.

 У Біблії є слова: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Саме так і загинув у полях на Донеччині наш герой, воїн світла, водій-механік зенітно-ракетного комплексу «Оса»Юрій Глух. Їхня бойова машина була атакована ворожим МІ-24.Шансів вижити не залишалося. Екіпаж полинув у небо журавлями.

 Указом президента України від 2 травня 2022 року № 292 солдат нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).

Марія НАГУРНІК

Пропонуємо нашим читачам продовжити серію публікацій “Герої, якими ми їх пам’ятаємо” і розповісти про друзів, рідних, сусідів, побратимів, які віддали своє життя, захищаючи Україну.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up