На головну Війна Молитвами, Божим словом й добрими справами на обороні неньки-України стоїть священник Василь...

Молитвами, Божим словом й добрими справами на обороні неньки-України стоїть священник Василь Максимович

226

Протоієрей Василь Максимович, настоятель Свято-Покровської церкви у селі П’ятидні  у часи повномасштабного вторгнення росії тримає оборону неньки-України не лише молитвами і божим словом, а й добрими справами.

Він та Віталій Іванів, що опікується парафіями у Зорі, Руді та Білині, стали справжніми військовими священниками, адже спершу збирають, а потім без страху, але точно із Богом, доставляють гуманітарну допомогу  у «гарячі точки. Цю поважну місію священнослужителі віддано виконують ще з 2014 року. «Зараз – це не війна на Донбасі. Немає зараз ні нуля, ні «сірої зони» – нині всюди війна. Ми знаємо, що це таке, бо їздимо із 2014 року», – запевняє отець Василь.

- реклама -

Наразі церковнослужителі наїздили понад 10 тисячкілометрів, доставляючи до пунктів призначення продукти харчування, засоби гігієни, дитячі товари для цивільних мешканців та тепловізори, рації, кнопкові мобільні телефони для українських захисників на передовій. Житомирщина, Миколаївщина, Київщина – місця, куди настоятель Свято-Покровської церкви, попри небезпеку, їздив вже по декілька разів, бо знає, що підтримка нині важлива, як ніколи.

«Якщо ми веземо якусь допомогу, то через капеланську службу. Ми привозимо їм, розвантажуємося, а тоді вже її розподіляють по підрозділах. А якщо є адресні посилки, тобто вказаний підрозділ та ім’я бійця, то ми теж доставляємо сюди і теж їх вручають конкретному адресату», – розповідає священник і додає, що одна з перших поїздок до Києва ледь не вартувала отцям Василю та Віталію життя, та Бог оберіг.

«Буквально у перший тиждень війни ми завантажили ціле авто допомогою. І прямо перед Луцьком воно перекинулося. Метал – то таке, але слава Богу вийшли живі – ні царапинки на нас, нічого!»

Сила спільної допомоги

Отець Василь зазначає, що біда об’єднує. Особливо, це засвідчиили наші сусіди-поляки.

«Випадковостей немає, на все є помисел Божий. І Господь послав поляків. Вони приїжджали і казали, що ми годуватимемо людей в черзі на перетині кордону. У них були ціли буси і дитячого харчування, і консервів, і паштетів – всього було, але не знали що, куди і як. Вони зателефонували до мене – і буквально на наступний день ще три буси приїхали».

Найбільше церковнослужитель вдячний братній Польщі, адже вона невтомно підставляє своє надійне плече допомоги для України. «Десь 15 тонн гуманітарних вантажів  наша парафія відправила. Поляки привозили сюди, до нас, а далі вже задіювалась наша логістика. Ми відправляли туди, де була необхідність».

Втім, і парафіяни теж об’єдналися: «Десь на другий день війни ми тут організували свою територіальну оборону, тому що за першу добу у нас тут таке робилося, майже як на Хрещатику».

Напередодні Великодня прихожани планують передати паски для українських військових на Миколаївщині. Парафіяльна рада спільно прийняла рішення про закупівлю 100 пасхальних виробів, які підніматимуть бойовий дух сміливим та мужнім захисникам.

Молитва і віра в Бога в умовах війни

Протоієрей Василь Максимович ділиться, що нині великого значення набуває будь-який символ єдності, бо ж саме він стає для бійців на передовій істинним талісманом та символом надії і віри. Бог та молитва в умовах війни – те, що, як дбайлива матір, може укрити та захистити в тяжкі часи.

«Десь більше місяця війни, коли наших бійців тільки «перекидували» на Південь, то в них виникла, так би мовити, тютюнова проблема. Коли їм привезли допомогу, тобто харчі, то ледь не були ображені, що цигарок нема. Я розумію, що за таких умов їм психологічно складно. І от я людям кажу, що сприймайте мене як хочете, але хлопці просять цигарок. Ми парафіями скидалися, а коли привезли  військовикам цигарки, то вони були на восьмому небі від щастя.

А коли вже буквально через тиждень знову приїжджаємо, їм вже наче нічого і не треба, проте питають: «А молитовники у вас є?». І тут для нас, як для священників стає приємно. Є і іконки, і хрестики… Це свідчить, що люди побували не в одному-двох боях. Тут приходить розуміння, що не хочеться ні цигарок, ні пити, ні їсти, а хочеться духовного», – ділиться отець Василь.

За його словами, військовослужбовці з їхнього села, що  сміливо дивилися смерті в очі, зазначають, що нерідко від ворожих куль захищала саме молитва. До Бога стали частіше звертатися і місцеві жителі.

«Скажу відверто, що у нас до війни в селі було так: хтось в місто їздив у храм, хтось в іншу церкву. То зараз ситуація дещо змінилась. Ми почали служити акафісти за мир в Україні додатково до  традиційних богослужінь. Люди почали більше тягнутися до Бога, молитися», – приємно вражений церковнослужитель.

Василь Максимович переконаний, що поневолювачі українського народу скоро поплатяться за свої діяння, а наші ЗСУ зможуть вистояти. «Молитва – це є велика сила. І всі розуміють, що Бог на нашій стороні!»

Дарина ХАМІНА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

дванадцять + 11 =