«Все починається з любові», – так колись висловився український письменник Григір Тютюнник. Ці слова значною мірою стосуються відомого волинського краєзнавця, музейника Віталія Григоровича Кушніра, 70-річний ювілей з дня народження якого припадає на 18 листопада. Де б він не жив, ким би не працював, з якими людьми не спілкувався б, — незмінно характерна цьому чоловікові одна риса: він все робить з великою любов’ю і відповідальністю.
Народився Віталій у великій і дружній родині Кушнірів у Затурцях. Батько – корінний затурчанин, мама — з села Стара Лішня на Володимирщині. Від батька, майстра на всі руки, передалась любов до садівництва, уміння майструвати, хазяйновитість. Мама замолоду гарно співала, була активною учасницею сільського драмгуртка (його режисер Віктор Дольний приїжджав з Володимира), добре знала українську класичну драматургію. Мабуть, передусім, від матері передалась любов до рідного слова, зацікавлення українською історією, творчі здібності. А ще – небайдужість до політики, громадських справ, активна життєва позиція, відвага говорити і діяти за покликом серця, не зважаючи на можливі негативні наслідки для себе. Не випадково на шістдесяту річницю одруження батьки почули пісню на слова вдячного сина “Матусин оберіг”, яку виконують кілька співочих колективів у Луцьку й нині.
Багато кому зі знайомих Віталія Кушніра стала несподіванкою переміна його роду занять: від головного інженера радгоспу “Правда” (Затурці) – до завідувача музею В’ячеслава Липинського. Але цьому є логічне пояснення, адже повернення імені видатного земляка в Україну – це значною мірою заслуга Віталія Кушніра, одного з організаторів та активістів народного руху на Волині. Саме затурцівські рухівці під його керівництвом домоглися очищення території колишнього католицького цвинтаря від будматеріалів дорожньої служби, віднайшли та відновили місце поховання В’ячеслава Липинського, організували перші мітинги та урочистості в селі, налагодили стосунки з родичами політика за кордоном та різноманітними науковими інституціями.
Двадцять чотири роки Віталій Кушнір працював завідувачем відділу Волинського краєзнавчого музею, з них понад вісім очолював колектив затурцівських музейників. На рахунку краєзнавця – тисячі зібраних та описаних експонатів, сотні екскурсій і лекцій, десятки культурно-мистецьких заходів, учасником яких він був. Чи то в ролі політика В’ячеслава Липинського, чи мудрого старійшини роду Захара Беркута, чи професора Богдана Лепкого – скрізь він грає талановито, з великою любов’ю до постаті свого героя. Образи, створені Віталієм Григоровичем, – яскраві, правдиві, незабутні. А ще він незмінний ведучий мистецьких фестивалів “Над Королівським шляхом”, який проводився з 2014 року щовесни на території музею (аж до початку пандемії).
Ювіляр – один з організаторів наукових історико-краєзнавчих конференцій, читань та круглих столів, що проводяться у Затурцівському музеї, учасник наукових зібрань в інших музейних закладах країни. Він автор десятків цікавих оригінальних статей, опублікованих у збірниках наукових конференцій, газетах і журналах. 15 років тому вийшов з друку путівник “В’ячеслав Липинський та Волинь”, підготовлений ювіляром, а зараз готується друге його видання. Ще у 2012 році зібрані матеріали до путівника Затурцівським меморіальним музеєм В’ячеслава Липинського. Це теж робота Віталія Кушніра. Шкода, що досі так і не знайшлося коштів на це потрібне видання.
Ряд поетичних творів належать його перу. Жоден іменинник з музейних працівників не обділений дотепним вітанням від свого старшого колеги. Багата, образна мова, щирість звучать у ліричних віршах Віталія Григоровича.
А ще він невтомний трудівник не лише у царині історії і художнього слова. На початку 1990-х років був одним з ініціаторів спорудження приміщення православного храму в рідному селі, активно боровся за згуртування парафіян навколо церкви Київського патріархату. Чоловік дуже багато зробив для впорядкування паркової території, використовуючи і свій транспортний засіб (адже у штаті затурцівських музейників не передбачено жодного робітника паркової зони, а вона має понад чотири гектари зелених насаджень, деякі з яких в аварійному стані). Науковий працівник разом з двірником і сторожами косить, садить, будує, ремонтує, облаштовує рекреаційні куточки. Навколо приміщення ростуть екзотичні дерева і кущі, вирощені у його домашній шкілці, в музеї висять перероблені його руками стенди, приваблює погляди відвідувачів камін, виготовлений разом з колегами. Музейні фонди і бібліотека поповнені книгами і фотографіями з домашнього архіву.
Завдяки його спілкуванню з літераторами Іваном Драчем, Іваном Корсаком, літературознавцями Миколою Жулинським і Тамарою Скрипкою, істориками Юрієм Терещенком і Тетяною Осташко, журналістами Ларисою Івшиною, Валентиною Штинько, політиками Левком Лук’яненком, Олександром Скіпальським, Ігорем Смешком, бібліотекарем Миколою Вороном з Канади, громадськими діячками сестрами Луцькими зі Сполучених Штатів Америки, президентом Східноєвропейського дослідного інституту імені В. К. Липинського у Філадельфії (США) і багатьма іншими відомими і патріотичними людьми постав музей Великого Українця у Затурцях і постійно поповнюється новими цінними експонатами. А це велика інтелектуальна праця першого завідувача музею Віталія Кушніра.
Він член ВО “Свобода”, учасник перших з’їздів Народного Руху в Києві, першого Всесвітнього форуму українців, активний учасник Помаранчевої та Революції гідності на Київському Майдані.
Жити сміливо, з гідністю, дивлячись в очі людям, вчить і нас, своїх колег і близьких. Його висока порядність і чесність, небажання миритися з несправедливістю, порушеннями законності часто призводять до непорозумінь і конфліктів з чиновниками. Тому й несправедливо обминають музейника відзнаки. Як висловився одного разу ювіляр, найвищою нагородою для нього є створення і розвиток музею в Затурцях.
Нехай же зозулі накують йому ще багато літ у доброму здоров’ї, творчому натхненні і любові жити й працювати для рідного краю.
Наталя ГАТАЛЬСЬКА,
музейниця, просвітянка