Завжди захоплююсь лоюдьми, які мають мету у житті і прагнуть її реалізувати. Володимир Анатолійович Музиченко серед таких цілеспрямованих людей. Талановитий музикант, композитор-аранжувальник, краєзнавець-дослідник драматичної історії єврейської громади Володимира. Якби не його працелюбність, зацікавленість, то події Голокосту (винищення нацистами 22-тисячного єврейського населення нашого міста) могли б бути не так добре досліджені.
Давно мріяла поспілкуватися з автором фундаментальної роботи «Володимир єврейський» (історія і трагедія єврейської громади Володимира-Волинського)». Прочитала книгу на одному подиху. Вона загострила моє зацікавлення історією міста, до глибини душі зворушила катастрофа мирної, працелюбної нації. А ще під враженням прочитаного перейнялася культурою, релігією єврейства, пройшлася слідами володимирських євреїв. Цікавило все, у тому числі будинок із зображенням шестикутної зірки Давида, будинок із зображення дерева життя, огель (склап), тощо…
Інколи виникало багато запитань. І дуже хотілося зустрітися з людиною, яка є хранителем і знавцем усього, пов’язаного з єврейством, і трепетно шанує минуле своєї нації.
І ось я у затишному кабінеті музичної школи. Тут гармонійно розташувались фортепіано, а навпроти на стіні гітара, вінілова платівка, численні подяки за творчу працю та вагомий внесок у розвиток української культури, а ще дипломи музиканта. Та найбільше мене зацікавив єврейський календар. На розгорнутій сторінці прочитала про те, що пісні і музика у житті євреїв займають особливе місце. Вони не уявляють своїх буднів, а найбільше свят без пісень, мелодій. Музика, пісня – це інструмент для вихваляння Бога.
Календар завершує вересень, а 2-4 жовтня позначено червоним – єврейський Новий рік – Рош га-Шана. І тому зрозуміло, що у житті героя мого допису музика йде поруч із дослідженням культури свого народу, історії міста. Він автор книги про трагічну долю однієї з найчисельніших в Україні єврейських громад «Володимир єврейський». Книга тричі видана, в тому числі в США англійською, її персональна презентація відбулась у Гарвардському університеті. Ця праця вражає кількістю зібраних та опрацьованих матеріалів, світлин, карт, свідчень очевидців трагічних подій 1941-1944-го років.
Наша розмова розпочалася із запитання про те, як можна було зібрати та вивчити стільки джерел? Адже є ще основна робота викладача музичної школи. Володимир Анатолійович підтвердив загальновідому істину: у житті, щоб досягнути успіхів, важливо цінувати кожну хвилину, не марнувати час, який пролітає. Отож, потрібна щоденна клопітка праця, включаючи вихідні та відпустки.
Усе закладається в дитинстві. Мала батьківщина Володимира Музиченка – Рівненщина, у багатодітній родині музичним хистом наділені батьки, і навіть прізвище таке промовисте – Музиченко… До слова, в родині по материнській лінії побутує прізвище Співак. Ось це ніби накреслювало подальшу долю митця. Освітні щаблі традиційні – музична школа, музичне училище, вища освіта, здобута у Рівненському університеті культури.
Про цього музиканта можна без перебільшення сказати віртуоз: опановував фортепіано, гітару, ударні інструменти, балалайку. А ще композитор, аранжувальник, диригент. Фортепіано і класична гітара – основні інструменти, які переплелись у творчості. Гортаю сторінки кількох нотних альбомів, виданих композитором – «Осінь, зачекай!» (п’єси для фортепіано)», «Золотий Єрусалим» (обробки для гітари) та інші.
Тепер уже в далекому 1988 році молоде подружжя Музиченків після навчання отримало направлення у Володимир, який став рідною домівкою, а музична школа на тихій вуличці Соборній – незмінним місцем викладацької праці: 36 років у місцевій музичній школі. Володимир Музиченко навчає відчувати красу музики і відтворювати її в прекрасних акордах. І нехай не усі з них стали професійними музикантами, але світлими людьми – однозначно, бо будь-яке, а особливо музичне, мистецтво облагороджує, допомагає долати життєві негаразди, позитивно налаштовує і є чудовим релаксом у складному сьогоденні. І ще така цікавинка: у кожного народу є свій характерний і найбільш вживаний музичний інструмент. У євреїв це скрипка, кларнет, акордеон.
Після нашого спілкування зрозуміла: Володимир Музиченко – щаслива, успішна, а головне – небайдуже людина. Він талановитий музикант, активний громадський діяч, краєзнавець, член Української асоціації юдаїки. Зрештою, цікава, ерудована особистість. У мене особисто викликає подив його вражаюча працелюбність. Дослідження «Володимир єврейський» – це титанічна праця впродовж 15-ти років. В ній історія нашого міста і таке трепетне ставлення до свого родоводу. І коли на початку Другої світової війни нацисти масово знищували євреїв, його мама, пройшовши всі жахи гетто, дивом врятувалась завдяки українській родині, яка ризикувала життям. До речі у євреїв, якщо сім’я змішана, національність дитини визначали виключно по матері, яка вважалась більш важливою й відповідальною людиною у формуванні дитини; і навіть назва мови їдиш «маме-лошн» перекладається як «мамина мова»… Тому саме світлій пам’яті найріднішої людини і родині, яка її рятувала, і присвячена ця книга.
На жаль, історія нашого народу надто трагічна, але її треба пам’ятати, вивчати, бо безпам’ятство і байдужість – страшні речі. Зараз, як і тоді у далеких 40-х ХХ століття переживаємо ще одні важкі часи, бо на новітній російсько-українській війні гинуть люди, які могли би розвивати Україну і продовжувати свої родоводи. Чому ці жахи повторюються?! Мрія кожного зараз про мир, який би, нарешті, запанував на нашій землі. Про це мріє і герой мого допису. Щира подяка йому за благородну місію, за унікальне видання, присвячене Володимирській єврейській громаді, над доповненням якого щодня працює Володимир Анатолійович. Є у планах переклад книги німецькою мовою, бо катастрофа євреїв у роки Другої світової війни вчинена нацистами, і важливо, щоб їхні нащадки пам’ятали про ці страшні злочини, про Голокост. А надзвичайно актуальною в нинішніх умовах російсько-української війни є думка про спільний знаменник для людства, нею завершує автор своє третє, доповнене видання: «… слово мир я уявляю, як математичний вираз. Якщо різні ідеологічні та релігійні погляди привести, як чисельник, до спільного знаменника – «любові», тоді людство отримає мир. Саме таку «формулу миру» я і пропоную всім…».
Швидко сплинули хвилини розмови з Володимиром Анатолійовичем. Поверталася додому традиційним маршрутом: через парк, а радше зруйнованим єврейським цвинтарем. Руйнування розпочали гітлерівці, а завершили за радянської влади. Як можна було вчинити такий вандалізм? Цвинтар – це пам’ять про померлих, це священне місце. На зруйнованому єврейському кладовищі знаходиться огель, де похований Шломо Готліб – святий праведник. Відбудовано огель у 1999 році і щороку у липні сюди приїжджають молитися віруючі євреї з усього світу. І цією священною могилоютеж опікується Володимир Музиченко.
Наостанок, хочу звернутися до тих, хто з якихось причин не прочитав книгу «Володимир єврейський» – ніколи не пізно, а тепер, можливо, особливо необхідно поринути в історію рідного міста, ще раз пройтися тими чи іншими вуличками, уявити, через які випробування пройшли євреї міської громади. Найбільше з них загинуло поблизу села П’ятидні.
У 1989 році на місці масових розстрілів постав обеліск. Щорічно (починаючи з 2006-го) на початку вересня усі, кому болить ця трагедія, віддають данину пам’яті безвинним жертвам нацизму.
Щира вдячність Володимиру Музиченку за таку подвижницьку працю, людяність неабиякий внесок у збереження єврейської спадщини міста.
Р.S. Володимир Музиченко відомий і користується авторитетом серед євреїв – вихідців з Володимирщини та їхніх родин, багато з яких цікавляться істоією нашого міста, своєю генеалогією. Вдячність, пошана від євреїв, які час від часу відвідують Володимир транзитом або приїзжджають спеціально помолитися в огель, на могилу цадика Шломо Готліба.
А щодо книги, то презентація другого англомовного видання «Володимир єврейський» відбулася в Гарвардському університеті в США, а не у Володимирі, історії якого присвячене це дослідження. Але для його автора головне – донести до жителів громади правдиву історію – гірку, але уроки з неї ми зобов’язані винести.
Оксана ШЕСТАЛЮК.
