На головну Війна Музика і війна Юрія Бенгальського

Музика і війна Юрія Бенгальського

171

Талановитий музикант-тубіст Юрій Бенгальський, який виступав у складі відомих оркестрів країни, працював у Бразилії, давав концерти в Іраку, Німеччині, скандинавських країнах, нині дарує свою творчість володимирчанам.

Значну частину свого життя Юрій Бенгальський прожив у Донецьку. Там він робив перші професійні кроки як самобутній музикант, там зустрів свою половинку Марію, там народилася їхня донечка Емма. На жаль, війна 2014 року змусила молоде подружжя залишити свою домівку й рятувати з-під обстрілів двомісячну дитину. Хто ж міг подумати, що через вісім років ситуація повториться, перед очима знову постануть страшні картини бойових дій і вдруге доведеться зібрати лише найцінніше й тікати світ за очі, щоб вивезти дитину у безпечне місце. Зараз сім’я мешкає у Володимирі. Юрій Вікторович долучився до виступів ансамблів і оркестрів вихованців музичної школи, бере участь у благодійних концертах у складі духового колективу «Арсен» та охоче відгукується на інші творчі пропозиції.

- реклама -

«Музика, або нічого»

У життєвий шлях цього чоловіка щемко уплелися війна та музика. Та аж на стільки, що, як би не було дивно, вплинули на формування його творчої натури. Та спочатку у життя увійшла музика. Це був цілком усвідомлений вибір Юрія, який семикласником  прийшов у музичну школу в рідних Жовтих Водах (Дніпропетровська область). Тут же зрозумів, що дещо спізнився, адже дітей вчити музиці починають ще в початковій школі. Та йому пішли назустріч й зарахували на навчання при умові, що у рік опановуватиме програму двох класів.

Свій інструмент я обрав випадково. Коли переступив поріг музичної школи, то  потрапив відразу у духовий відділ і побачив ці інструменти. Хотів грати на саксофоні, але,очевидно, нашому диригентові на той момент потрібні були тубісти, тому він запропонував  опановувати гру саме на цьому музичному інструменті, – пригадує чоловік.

Юрій не лише старанно навчався, а й брав активну участь у конкурсах, займаючи призові місця, виступав на концертах, які проводив його мистецький навчальний заклад.

Музика дозволила розкрити мою особистість. Я зрозумів, що у цьому середовищі можу себе проявити і там почувався, як риба у воді. З юнацьким максималізмом ставив питання руба: музика або нічого, – пригадує Юрій.

Талановитого юного музиканта помітили викладачі Криворізького музичного училищай запросили до себе на навчання. Так у віці 13 років юнак переїхав у сусіднє місто.

Зіграв з одним колективом, десь виступив на сцені, кудись поїхав з концертом і ця справа мене так зачепила – аж донині, – каже чоловік. – Отримавши диплом в училищі, вирішив вступати у консерваторію, щоб розвиватися як професійний музикант і вносити свою лепту у культурний розвиток країни та суспільства.

Юрій вступив у Донецьку державну музичну академію імені Сергія Прокоф’єва. Вже з першого курсу грав у ансамблях«Майбутнє Донбасу», «Кварта плюс». Артисти виконували класичні та сучасні музичні композиції, з виступами об’їздили чимало міст України.  Один з його колег вирішив якось зібрати свій колектив і запросив грати у ньому Юрія та ще трьох музиканток. Була серед них – флейтистка Марія, яка полонила серце Юрія. Закохані почали зустрічатися, а згодом одружилися.  2 червня цього року пара відзначила 10 річницю подружнього життя.

Після закінчення консерваторії Юрій продовжив активно виступати на сцені. Грав у духовому оркестрі шахти імені Засядька, працював у філармонії, оперному театрі, а також викладав у музичній школі.

Коли народилася донечка Емма, зрозумів, що потрібно не лише музикувати для власного задоволення, а й мати можливість музикою заробляти кошти для сім’ї, – каже Юрій. – Я не хотів з дітьми працювати, зовсім не хотів. Але так склалося у житті, що  усе переосмислив. Навчати – це дуже відповідальна місія, адже ти даєш знання й прищеплюєш любов до музики не просто окремій дитині, а вчиш ціле покоління.

З Донецька в Бразилію

У час найбільшої особистої радості, коли він тільки но став татом, а також у період творчого піднесення, життя музиканта кардинально змінила війна. У Донецьку розпочалися бойові дії. З двомісячним немовлям на руках Бенгальські полишили свій дім, своє минуле і нереалізовані плани на майбутнє. Вони полетіли у Південну Америку, й на два роки оселилися у Бразилії, де на той час проживала й працювала теща Юрія Тетяна Тямолова (до речі, артистка балету).

Талановитий музикант заледве не з перших днів життя в новій країні став працювати у складі оркестру оперного театру міста Курітіба. Разом із ним виступала й дружина Марія. Згодом Юрія запросили на роботу в консерваторію, де він навчав музиці дітей.

Я частково опанував португальську мову, тому міг пояснити учням навчальний матеріал. Мені подобалося, що в дітлахів, які відвідували заняття, горіли очі, що вони хотіли вчитися, – ділиться Юрій. – У цій країні, де величезна прірва між найбагатшими й найбіднішими верствами населення, передбачено дуже багато державних програм для малозабезпечених сімей. Влада виділяла не лише місце для навчання дітей, а й закуповувала сучасні та доброякісні музичні інструменти  японського і американського виробництва. А, повірте мені, інструмент відіграє важливу роль для музиканта-початківця, бо можна знати ази цього мистецтва і докладати необхідних зусиль, а потрібного звучання не буде, тоді в учнів зникатиме мотивація до навчання і бажання надалі розвиватися у вибраному напрямку. А коли гра вдається, кожна нота гарно звучить, то діти просто із задоволенням грають, а це – перемога для вчителя. Тоді приходить розуміння, що ти відкрив і показав малечі нову дорогу, дав невеличку путівку у життя.

Коли Емма підросла, подружжя прийняло рішення повертатися на батьківщину, бо розуміли, що хочуть будувати свою кар’єру в Україні й прагнуть аби їхня дитина зростала і навчалася саме тут.

Розуміли, що у Бразилії ми чужинці. І якщо у якийсь момент я втрачу роботу, то не зможу забезпечити сім’ю. Крім цього, у цій країні нас лякав розквіт бандитизму, а ще там були примарні перспективи для дитини, – пригадує чоловік. – Але я ціную здобутий досвід. Інші люди, культура, мова, – це все загартувало і допомогло стати ще сильнішим. Я багато виступав. Крім цього, побачив, як працюють музиканти за кордоном і як там навчають музики дітей.

Життя з чистого аркуша у столиці

Порадившись із знайомими музикантами подружжя Бенгальських, оселилося у Києві. Чоловік долучився до колективу Київського академічного обласного музично-драматичного театру імені П. К. Саксаганського. Спочатку Юрій грав в оркестрі, а через деякий час став головним диригентом.

Доводилося виступати на одній сцені разом із дружиною, а їхня донечка у той час була за лаштунками.

У нас був цікавий досвід, коли у концерті брали участь усією сім’єю. Наш оркестр організував у Білій Церкві вечір музики, де ми виконували композиційний мікс року та класики. А дитячий хор, учасницею якого була й Емма, співав українською одну з популярних пісень німецької метал-групи «Рамштайн», – пригадує музикант.

З концертами Юрій побував не лише у різних куточках Україні, а й за кордоном – в Німеччині, скандинавських країнах. Особливо запам’яталися чоловікові гастролі у Іраку. У деяких містах цієї арабської країни він із колегами грали «свою» музику, також деякі номери виконував соло. Пригадує, як тепло приймала музикантів тамтешня публіка. Місцеве населення, яке було втомлене багаторічною війною, залюбки відвідувало концерти.

Частина тамтешнього населення досить освічена, адже навчалися за кордоном – в Англії, США, Європі. І в них добре  сформований музичний смак. Цікаво, що вони навіть аплодують по-різному, якщо гра не надто сподобалася, – пригадує чоловік. – Через те, що публіка балувана, з особливим трепетом підходили до виконання композицій.

Через три роки музикант заснував у Києві свою невеличку справу. Став навчати дітей грі на духових та ударних інструментах, працював також з учнями із особливими освітніми потребами. До початку коронавірусної пандемії його вихованці брали участь у різноманітних конкурсах і показували хороший рівень майстерності. Згодом  конкурси та фестивалі, як і заняття загалом, проводилися онлайн. 

У мене займалися діти з шести років. Я розробив свою методику викладання на основі особистого досвіду та професійних спостережень, врахувавши психологічні аспекти роботи. Мені важливо, чи хоче дитина опановувати музичне мистецтво, чи полюбила обраний інструмент, а головне – чи має мотивацію до навчання, адже лише тоді вона не просто відтворюватиме написані ноти, а гратиме з душею. Потрібно бути дуже уважним, адже пропустивши повз увагу навіть найменший нюанс, дитина не те, що не буде музикантом, а може й зненавидіти  цю справу. У моїй практиці були приклади, коли дорослі чоловіки та жінки, які свого часу через байдужих викладачів втрачали бажання музикувати, лише зараз зверталися з проханням навчити їх азів  гри на духових музичних інструментах. Коли їм вдавалося відтворити мелодію, то очі просто іскрилися щастям.

Від війни довелося рятуватися вдруге

24 лютого сім’я Бенгальських, як і решта українців, прокинулася у новій страшній реальності. Розпочалася повномасштабна війна в Україні. Страх, паніка, тривога – відчуття, які на деякий час у них дещо притупилися, знову стали огортати з новою силою. Коли від емоційних переживань щодо реальної небезпеки укриття не рятували, коли обстріли посилювалися, а ситуація у місті з кожним днем погіршувалася, родина прийняла рішення евакуйовуватися, рятуючи, у першу чергу, від загроз восьмирічну доньку.

Впродовж двох днів вони намагалися сісти в один з евакуаційних поїздів, які прямували до Львова. Серед величезного натовпу годинами стояли на вокзалі, а переповнені потяги, зупинившись на деякий час, навіть не відчиняли двері й рушали далі.  Знесилені поверталися додому трохи перепочити, а згодом  знову поспішали на вокзал. Наступного дня їм таки вдалося потрапити в останній поїзд. Людей, які рятувалися від війни, було дуже багато, тож дитині в дорозі довелося спати просто на підлозі у тамбурі.

Зі Львова дружина Юрія з донькою вирушили на декілька місяців до Європи, чоловік же долучився до бійців тамтешньої тероборони.

Нещодавно його запросили до себе знайомі володимирчани, які допомогли облаштуватися у незнайомому місті, надали житло, за що чоловік дуже вдячний. Минулого тижня з-за кордону повернулися його найдорожчі дівчата.

Чоловік, який не мислить свого життя без музики, першим ділом звернувся у місцеву музичну школу. Він вдячний за можливість долучитися до творчої діяльності мистецького закладу, за обмін досвідом.  Також Юрій доєднався до когорти місцевих музикантів, грає у складі духового оркестру «Арсен».

Він не будує планів, однак, каже, що був би радий, якби зміг поповнити ряди викладачів музичної школи.

Ми усі працюємо задля спільної мети – популяризації національної культури. Підніметься наша культура, розквітне й країна. 

Валентина ТИНЕНСЬКА.

*Публікацію створено за сприяння Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

2 × чотири =