На головну Інтерв'ю Микола Савельєв: «Мій пріоритет – справедливий розподіл фінансів між освітніми закладами»

Микола Савельєв: «Мій пріоритет – справедливий розподіл фінансів між освітніми закладами»

264

Директор педагогічного фахового коледжу ім. А. Ю. Кримського Микола Савельєв іде на вибори до міської ради з командою «За майбутнє!» і підтримує Ігоря Пальонку на посаду міського голови. За плечима у нього – уже кілька депутатських каденцій, а отже – глибоке розуміння усіх процесів, які відбуваються у місті і в міській освіті зокрема. Про те, які проблеми існують у галузі, та про особливості роботи навчальних закладів різного рівня та підпорядкування – у нашій розмові.

– Нерідко освітні заклади, які перебувають в обласному підпорядкуванні (а це, зокрема, і педколедж), у містах почуваються чужими, забутими, від їхніх проблем на місцевому рівні відхрещуються, бо «ви ж обласні»…

- реклама -

– Це і є одним із мотиваторів того, що я з 2002 року взяв на себе відповідальність бути депутатом міської ради. Одним з основних завдань, що я ставив перед собою, було сприяння розвитку обласного закладу у місцевих умовах. Досі вважаю, що це величезний плюс для навчального закладу, коли його керівник є депутатом місцевої ради. Ні, це не гарантує особливих преференцій, але у побутовій площині, на рівні комунальних проблем, багато питань вдається залагодити оперативно. Коли є певна включеність місцевого самоврядування, розуміння потреб закладу, бажання допомагати, це відкриває перспективи для розвитку.

Простий приклад: 2001 року ми відкрили нову спеціальність «Технологічна освіта», яка зараз називається «Середня освіта. Трудове навчання». Вона одна із найбільш капіталоємких, бо навчати трудовика без наявності майстерні і відповідного обладнання неможливо. Дякуючи міській та обласній радам, які пішли назустріч і побачили майбутнє цієї спеціальності на наших теренах (а на той час вчителів трудового навчання на Волині ніхто не готував), ми буквально за три роки збудували нові навчальні майстерні на базі переданого нам незатребуваного дитячого садочка у селищі цукрового заводу. Це віддалений об’єкт, але ми довели його до розуму, добудували два цехи – деревообробний і з обробки металу. Хто з колег з інших куточків України приїздить до нас – усі в захваті. Якщо продовжимо розвивати свою базу, то, сподіваюся, це вдихне у спеціальність нове дихання, яка в останні роки втрачає популярність через суттєві зміни у шкільній програмі. Та ми теж не стоїмо на місці, запровадження додаткової кваліфікацію для цієї спеціальності – вчителя інформатики, суттєво покращило рівень працевлаштування випускників, 60% з яких своє перше робоче місце отримують саме за цією додатковою кваліфікацією.

– Цього року у педколеджі додалася ще одна спеціальність?

– Так, «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво та реставрація». Це друга непедагогічна спеціальність у навчальному закладі. Коли заходиш у наш корпус, то перше, що впадає у вічі, – результати роботи студентів та викладачів кафедри образотворчого мистецтва. Усі інші створюють скоріше «віртуальний» продукт, а наша мистецька складова постійно тішить око своєю творчістю. Зібравши у коледжі потужний колектив митців, ми вирішили взяти на себе відповідальність з відкриття цієї спеціальності. На жаль, область не виділила нам жодного місця держзамовлення, це трохи ускладнило набір. Але група набралася.

– В області вирішили, що така спеціальність непотрібна?

– Тут радше причина в тому, що фінансування відбувається у відповідності до підпорядкування напрямків підготовки. Якщо держзамовлення педагогічних спеціальностей іде через управління освіти, то мистецьких – через управління культури. А те, що наша культура має мізерне фінансування, ні для кого не новина. Але ми з командою «За майбутнє» переконані, що це хибний підхід. Культура повинна мати підтримку. Якщо ми не будемо підтримувати митців, то не матимемо таких самородків, на кшталт Анатолія Бойка, який своєю унікальною творчістю прославив місто на всю Україну і за її межами. Коли міська рада взялася підтримувати його, коли в коледжі була створена майстерня, закуплений для студентів інструмент для роботи з таким тендітним матеріалом як яєчна шкарлупа, це, звісно, допомогло яскравіше засяяти його таланту. А я стою на позиції, що навіть одна людина здатна сформувати імідж міста, і в цьому її треба підтримувати.

– Чи змінилися ваші програми із впровадженням Нової української школи в систему шкільної освіти? Адже ви готуєте саме вчителів початкових класів.

– Якщо згадувати про НУШ, то я б зауважив, що варто перестати діймати освіту різноманітними реформами. Бо зі зміною міністра одразу змінюються підходи до реформування галузі. Надмір експериментів ні до чого хорошого не приводять. І педагоги, й науковці говорять про занепад математичних та природничих галузей в країні. Інтерес до точних наук, переконаний, треба повертати. Бо це, зокрема, впливає на розвиток бізнесу – промисловості, інженерних новацій тощо.

До запровадження НУШ заклад був готовий вчасно. Програми зазнали суттєвих змін. Ми обладналт дві лабораторії у форматі Нової української школи, а наші випускники сміливіше, на відміну від маститих шкільних вчителів, бралися за роботу у нових умовах. Але повторюся – щорічне реформування реформованого нічого окрім шкоди не несе нашій освіті.

– Поговорімо про освітнє середовище у місті. Як депутат далеко не першого скликання які проблемні точки помічаєте?

– Маю честь уже четверту каденцію представляти свій округ у міській раді, це Устилузька і прилеглі до неї вулиці. Більшість дітей, які тут проживаю, навчаються у ДНЗ №1 «Дзвіночок» та ЗОШ №1. Дбати про ці два заклади завжди вважав своїм обов’язком. Будь-які моменти, яких торкалися запити їхніх керівників, я підтримував і сприяв просуванню.

Але мій пріоритет – дотримання справедливого розподілу фінансування між усіма освітніми закладами міста. Звісно, у кожній школі чи садочку виникають поточні проблеми – десь потік дах, десь прорвало каналізацію. Коли ж ми бралися за формування бюджету на цілий фінансовий рік, я відстоював позицію, що кількість коштів, які витрачаються з міської казни на підготовку одного школяра, або перебування у садку одного дошкільнятка, має бути однаковою в усіх освітніх закладах. Інакше як пояснити батькам, що десь, умовно кажучи, збирають на штори, а десь вони забезпечуються міським бюджетом? Тішуся тим, що за моєї активної участі цю проблему було розв’язано.

Відколи змінилася система фінансування загальноосвітньої підготовки, із застосування державної освітньої субвенції, що розраховується залежно від середньої вартості навчання одного школяра в Україні, згадана проблема частково відпала. Однак освітня субвенція, яка приходить на місця, покриває лише зарплату педагогів. Заробітна плата обслуговуючого персоналу, поточний чи капітальний ремонти приміщень – усе це на місцевому бюджеті. І тут я наполягав, і ця система зберігається, щоб пропорційність була чітко дотримана між усіма школами. Якщо йдеться про те, що в другій школі треба збудувати шатровий дах, бо на останньому поверсі діти після дощу не можуть навчатися, то зрозуміло, що це завдання серед пріоритетних. Якщо йдеться про створення потужного спортивного центру при НВК №3, то це теж варто робити, однак питання не настільки термінове. Та коли йдеться про основні видатки, вони обов′язково мають бути однаковими.

Середня спеціальна або, як зараз її називають – професійна освітня ланка у місті представлена трьома закладами – агротехнічним та педагогічним фаховими коледжами та ВПУ. Останнє незабаром планують перетворити в центр професійної освіти, який об’єднає училища Овадна, Лукова і Локач. Перевести ці навчальні заклади на обласний бюджет логічно: більшість їхніх учнів – з Волині, та й працювати залишаються в межах області. Та передавши, скажімо, агроколедж на обласне утримання, «забули» з ним передати його майно. І тут включається  Бюджетний кодекс, який я, відверто скажу, щиро ненавиджу (і колеги з партії «За майбутнє!» таке моє ставлення поділяють). Бо через нього надзвичайно складно виділити кошти з місцевого бюджету на ремонт приміщень, які на паперах належать державі – байдуже, що в них навчаються чи проживають наші, місцеві діти. Щоб провести цю операцію потрібні як мінімум дві сесії і засідання Кабміну. Простими рішеннями це не назвеш.

Я в захваті від Закону «Про фахову освіту», який регулює нашу діяльність, обома руками підтримую оновлений Закон «Про освіту», мені дуже імпонує нещодавно прийнятий Закон «Про загальну середню освіту», але всі вони мають меншу юридичну силу, ніж закон «Про бюджет» і Бюджетний кодекс. Треба поміняти основні правила гри, тоді освітянам стане легше працювати, рости, змінюватися, трансформуватися, ми на решті наздоженемо ринок праці!

– Які зміни потрібні освіті, зокрема міській?

– Давайте просто не будемо їй заважати. Переконаний, що керівники, які нині очолюють освітні заклади в межах міста, є потужними фахівцями. Вони дбають про роботу своїх закладів, про колективи, про своїх учнів та студентів. Співпраця між ними також існує. Тому якщо ми говоримо, що освіті потрібні зміні, то йдеться насамперед про зміни у законодавстві, які збалансують бюджеті можливості різних рівнів. Скажімо, є акциз, 50 відсотків з якого залишається на місці, 25 потрапляє у державний бюджет, 15 в обласний. Коли постало питання передачі трьох закладів ФПО в межах Волині на обласне підпорядкування, то наші економісти порахували, що якби у цьому розподілі поміняти місцями останні два пункти і залишити 25 відсотків акцизу області, цього повністю б вистачало не тільки на утримання цих закладів, а й спокійно забрати на свій бюджет усю професійну освіту. На жаль, держава вважає інакше. Навчальні заклади міста працюють на нормальному рівні, та коли змінити бюджетні підходи, це їм піде тільки на користь.

– Чи стане викликом для освітньої системи міста приєднання до міської громади Зарічанської ОТГ та її навчальних закладів?

– Не бачу у цьому особливих труднощів. Чимало зарічанських дітей і так здобувають освіту у міських загальноосвітніх та мистецьких школах. При цьому Зарічанська ОТГ – єдина, яка без зволікань за них перераховувала кошти, як це передбачено Бюджетним кодексом. Ігор Пальонка не просто завжди розумів, але й підтримував усі побажання дітей, і якщо батьки школярів надавали перевагу ЗОШ №1 над Суходільською чи обирали міську художню або музичну школу, мали повну підтримку від свого сільського голови. Відтепер, коли ми станемо єдиною громадою, Ігор Пальонка вже в якості голови об′єднаної громади, я переконаний, докладе максимум зусиль, щоб наші уже спільні освітня та мистецька галузі були якісно профінансовані й успішно інтегровані.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

7 + одинадцять =