На головну Інтерв'ю Микола Юнак: «Вам обіцяли фонтан? Я побудую завод!»

Микола Юнак: «Вам обіцяли фонтан? Я побудую завод!»

84

– Миколо, ми з вами однолітки, знайомі вже два десятиліття. На минулих виборах ми разом йшли у владу: ви – на мера, я у депутати. Відверто? Мій мандат у Володимир-Волинську міськраду на 50 відсотків став можливим завдяки авторитету Миколи Юнака. А також виборцям, яких ви, виробничник, аграрій, бізнесмен закликали проголосувати за скромну, творчу людину Світлану Федонюк. Мотивували це тим, що у раді потрібні прості, але грамотні люди, не лише заможні і заслужені. Саме тому я знову відгукнулась на пропозицію Миколи та Сергія Юнаків, стала кандидаткою у депутати від президентської партії «Слуга народу». Нині балотуюсь у нашу міську та обласну ради. А ви, Миколо, штурмуєте  крісло мера… Не набридло «рвати душу»?

Світлано, я не штурмую жодне з крісел! У мене давно є своє, директорське, в агрофірмі «Західний Буг», яку я створив «з нуля». Я з братом Сергієм спокійно, виважено нарощую політичні м’язи, завойовую конкретними справами, можна сказати – «вирощую»  нашого вірного  виборця. З кожними виборами росту сам як політик і формую свій  політичний потенціал, потрібний для майбутньої парламентської діяльності. Відомо: щоб щось змінити у місті, державі, треба прийти до влади, очолити раду, мати більшість голосів. Так працює демократія. Тому моя логіка зрозуміла, правильна. Я нікого ніколи не купував, на відміну від інших кандидатів, не будемо називати їх прізвища – вони вже сьогодні не актуальні для громади. У міжвиборчі періоди ми з братом наполегливо працювали, відгукувались на звернення громадян,  організацій, творчих та спортивних активістів. Про це свідчить зростаюча від виборів до виборів  кількість відданих за мене, за нас, голосів. Це легко перевірити у виборчій комісії, у пресі. А вам, Світлано, спасибі за багаторічну моральну підтримку, гарні відгуки про братів Юнаків у ЗМІ. Якщо ми знову в одній команді – то нам далі по дорозі!

- реклама -

– Дякую. Сподіваюсь, з нами також по дорозі ще кільком тисячам володимир-волинців, які нас у місті добре знають, «як облуплених» – висловлюючись по-народному. Сподіваюсь, нас знову підтримають на виборах.

– У маленьких містечках усі, про усіх, усе знають. І Микола та Сергій Юнаки як на долоні у громади усе своє життя. Як і ви, Світлано, як журналістка і депутатка. Я з раннього дитинства прагнув бути першим, стати лідером, керівником, хотів бути заможним, впливовим, допомагати людям. Не простягати руку за фінансовою чи кар’єрною подачкою, а потиском руки скріплювати власні ділові угоди, міжнародну співпрацю. І мені це вдалось! Хоч було по-всякому. Шлях кожного бізнесмена, керівника, особливо в 90-і, був складним, небезпечним. Хтось і життя втратив, бо спокусився на «шалені» прибутки.  Ці часи виховали в мені характер, витримку, загартували. Сьогодні у бізнесі заробляти важко, але значно безпечніше. Дякувати Богу, як і брат, я матеріально забезпечив свою родину. Маю люблячу і терплячу дружину Наталю, виховав сина Сергія і доньку Іринку. Вони у мене дорослі, майже стали на ноги. А от я ще молодий, вільний, сильний! Саме тому й планую обратись головою Володимир-Волинської ОТГ. Маю для цього час і бажання, прагну змінити місто, яке, здається, забуксувало на радянських рейках, чи рухається по колу…  А на проблемах сіл давно знаюсь, бо мені довірили свої паї 1200 власників. Зможу бути ефективним і в громадах Заріччя, Федорівки, Новосілок, Суходолів, Ласкова, Вощатина, Дігтева.

– І де ж ви такий завзятий взялись на сивочолу голову нашого «вічно» діючого мера? Я без іронії. Усі у місті знають про ваш з Петром Саганюком багаторічний конфлікт. Про це сам діючий мер часто говорить у ЗМІ. Нещодавно він критикував конкурентів на виборах, а про Миколу Юнака висловився так: мовляв, міг би про Юнака ТАКЕ розповісти, але, мовляв, стримаюсь наразі… Слово ТАКЕ – неоднозначно прозвучало. Йдеться про якийсь компромат на вас? Як кажуть кіносценаристи: у кожної заможної людини є «свій скелет у шафі». Запитую, бо наші виборці читатимуть це інтерв’ю, одночасно вирішуючи, чи голосувати за вас. Ви відчуваєте якісь докори сумління за свої вчинки? Ви щось вкрали у громади?

 – Увесь мій бізнес, нерухоме й рухоме майно я придбав, побудував і організував на законних підставах. До влади йду довго, але теж законним шляхом – виставляю свою кандидатуру на вибори. Пропоную себе на очільника громади сам, без так званих «відкритих звернень», які у газеті щовиборів друкує Марія Войтюк, соратниця Петра Саганюка (Микола Юнак сміється). Кожен виборець міста, а тепер вже й ОТГ, сам обиратиме комунальне майбутнє на п’ять найближчих років. Не напрошуюсь, а саме пропоную громаді свій досвід, уміння, свої послуги як керівника. Зайдіть  на агропідприємство «Західний Буг», подивіться на якому рівні господарюю! Свого часу організовував на високому рівні виробничий процес і на «БРВ-Україна», і на «БТР-С». Погляньте на красу й затишок котеджного містечка, яке я побудував на вулиці Луцькій у Володимирі! Мої з братом справи говорять самі за себе, а люди, які у нас працюють, не мають потреби їздити за кордон ні на заробітки, ні з контрабандою. Від них вимагається лише одне: чесно працювати руками і головою за достойну зарплату. І багато хто у нашій громаді про це знає, не вірить бруду, який на чиєсь замовлення ллють на мене, на братів Юнаків.

– Іван Франко писав у творі «Захар Беркут»: «Власті у нас над громадою не має ніхто. Громада має власть сама, а більше ніхто! Громада – великий чоловік!»…

– Сьогодні вже усі володимир-волинці розуміють, що наша громада, наше ОТГ, може і мусить бути багатою, якщо її не обкрадати, не «закатувати» мільйони в асфальт нашвидкуруч чи в малоякісну бруківку, не «годувати» лише  виключно своїх – родичів, коханок, ручних депутатів. Один сивочолий чоловік понад чверть століття тому узяв  оту “власть” над містом, і якимось містичним чином тримає її донині. Якась чорна магія, чи що? (Микола Юнак сміється). Бо як послухати людей на вулицях міста, то не так вже  багато з них голосують за цього чоловіка… Частина виборців розчарована, взагалі не ходить на вибори, бо упевнена, що процес не зовсім прозорий, а в комісіях  рахують голоси агенти того ж чоловіка. У його руках  контроль мало не над усіма місцевими осередками  партій, ЗМІ, штучно створеними громадськими організаціями. Він оперує чутками і управляє місцевими «бабцями», циганським радіо. Напрошується питання: а коли ж він працюватиме над розв’язанням проблем ОТГ, яка набагато більша за місто? Де візьме на це час і силу у своєму поважному віці? Не може один житель вулиці Сокальської диктувати усій громаді, тому великому чоловікові за Іваном Франком, як нам жити, де асфальтувати, чиїм дітям золоту медаль чи посаду давати… Бо йому, бачите, так хочеться власті на усе життя! Мабуть, партійна звичка ставитись до людей як до сировини для комуністичної системи. Так вже не є. І не буде. Українці побачили рівень добробуту, порядку, можливостей у Європі, захотіли жити хоч трішки так само. Саме тому я і балотуюся на посаду міського голови, щоб повернути місто його власникові – громаді, людям. Володимир 25 років перебуває у своєрідному полоні. Микола Юнак з політичною партією «Слуга народу» йде не князювати, а служити громаді. Сподіваюсь, громада доросла до того, щоб зажити самостійно, демократично, без «татуся». У політичному контексті навіть саме це слово – «татусь», «папа» несе у собі елемент зверхності, опіки, навіть якогось рабства…

– Але ж  ви колись працювали із Саганюком! Дві каденції поспіль були депутатом міськради, очолювали земельну комісію…

– Працював для громади, а не для Петра Даниловича! Що тут дивного чи крамольного? Поважав його, і поважаю досі, але переконаний, що його час минув. Упевнений, володимир-волинці бачать, хто є хто. Принаймні, я постійно серед людей, відчуваю їх підтримку. Ще раз наголошу: маю 1200 партнерів-пайовиків, особисто знайомий з більшістю із них, спілкуюсь, чую що люди говорять. Мене поважають, не бояться висловити навіть критику в мою адресу. Звісно, я не ідеальний, але, дякувати Богу, і не князь (Микола Юнак посміхається). Ідеальних людей немає. Ідеальний – то святий, але точно не князь, і не міський голова.

– То ви вважаєте, що, хоч і не святий, але відбулись як особистість, як керівник та політик?

– Так. Усупереч забаганкам «татуся» я не став ні його, і нікого іншого маріонеткою. Зберіг своє природнє обличчя, хоч і бунтарське, але демократичне, доступне для людей. Люблю усе гарне та високоякісне, бо можу собі це дозволити за свої гроші. Та я без «понтів»! Люди це знають.

– А хто чи що, на вашу думку, має бути обличчям Володимира-Волинського як міста, нашої новоствореної  ОТГ?

– Настав час припинити займатись «словоблудієм» типу: ми княже місто, древній Володимир тощо. Це вже минуле, хоч і величне. Нам жити треба сьогоденням, дивитись у майбутнє, дбати про добробут, а не тішитись чимось казково-історичним. Щоб заробляти на історії, мусимо побудувати сучасну інфраструктуру для туристів: від громадської вбиральні, якої у місті так і немає (а місце старої біля КМЦ ім. Шевченка продали) до культурних розваг. Символом міста, успішної ОТГ має стати молодий володимир-волинець – студент європейського університету, який повернувся додому, знайшов достойно оплачуване робоче місце, народив і виховує тут дітей, щоб достойно зустріти старість. І, якщо вже говоримо з вами про усе на світі, отримати вічний спочинок на впорядкованому кладовищі. У Європі навіть цвинтарі є культурними пам’ятниками, які відвідують туристи.

– Звісно, є культура життя, так само є культура поховання. У нас на кладовищі теж спочивають видатні земляки, почесні громадяни міста. Та повернімося до живих, до потреб громади. Яка проблема, на вашу думку,  є найпекучішою?

–   Безробіття, відсутність доступних робочих місць. Бо на високих і добре оплачуваних  посадах у нас не завжди найкращі фахівці, а, здебільшого,«свої», близькі до так званого «княжого» столу. Інша категорія людей взагалі розучилась ходити на роботу як таку –  їздить  у сусідню Польщу, добре, якщо на легальні заробітки. Бо контрабандисти податків не платять, ще й часто  рахуються безробітними, мають субсидію. Людей можна зрозуміти – у них родини, діти, високі комунальні тарифи. Інша справа, що це шлях в нікуди. І хай мені ці слова пробачать усі, хто годується з кордону. Треба нам разом повертати людей у місто, у громаду, дати їм надію, можливість ростити дітей, працюючи і ночуючи вдома. Я  від 25 до 45 років створив три потужних підприємства, і приведу інвесторів, які ще три заводи людям побудують. І брат так само. Аби громада дала нам такі повноваження! Обравшись  головою ОТГ, я отримаю більше можливостей залучати інвестиційний капітал, створювати нові робочі місця. А це – ситі люди, сплачені податки, наповнений місцевий бюджет.  Повірте, для себе і своєї сім’ї я вже зробив максимум комфорту, наш дім – повна чаша. Але ми, моя родина, брати Юнаки, не можемо жити окремо від людей. Не можна бути сто відсотків багатим й щасливим там, де мати немає коштів на хліб для  дітей, де голодна старість…

– Тобто ви не лише пропонуєте громаді себе як  очільника, ви з братом берете на себе обов’язок, відповідальність будувати для людей заводи, промислові підприємства?

– Так. Бо я це люблю і умію. Інколи навіть сниться, що звожу фундамент нового підприємства,  приймаю працівників на роботу. Це найкраще, що відчув у статусі керівника – давати людям роботу, хліб. І, не приховую, люблю, як мене за це хвалять, дякують, пишуть про це у ЗМІ. Я тішусь, що подав гарний приклад для інших підприємців! Мною і моїм братом Сергієм пишаються батьки, діти, сестра Лариса. Упевнений: усі, хто зі мною мав справу, знають про ці мої «слабкості» і нормально, навіть тепло до цього ставляться. Зі мною дружать не на один сезон, а десятиліттями.  Значить, я надійний діловий  партнер, і точно не найгірша людина.

– У передбиворчий період в інтернет-виданнях про вас, Миколо, зявилось чимало статей явно замовного характеру. Мені, як журналісту за фахом, це зрозуміло, а от люди далекі від політичних технологій можуть у ці нісенітниці повірити, розчаруватись у вас як кандидатові на голову ОТГ. До прикладу, публікація на сайті «Княжий Град» про те, що наче ви за часів Януковича поцупили у громади десятки гектарів лісу… Якось так там було написано. Прокоментуєте?

– Я взяв в оренду не ліс, а мисливські угіддя. Це різні речі. А вже мисливські угіддя розташовані у лісі. Сайт підленько підмінив поняття. Оренда – не крадіжка. Це законний спосіб позичити у громади, у держави її угіддя з метою провадження там господарської діяльності. Заробляють обоє – і орендар, і держава чи громада. То про яку крадіжку  мова? А що «взяв ліс в оренду за часів Януковича» – то це взагалі дивне формулювання. Всеодно як  з докором сказати: дитина народилась за часів Януковича (Юнак сміється). Життя не стоїть на місці ні за часів Януковича, ні за часів Порошенка чи Зеленського. Люди працюють, щось продають, щось купують, орендують, діти народжуються, сонце світить…

– Миколо, на цій оптимістичній життєвій ноті бажаю вам досягнути своєї благородної мети у політиці. Хай вам завжди світить сонце удачі і людської поваги! А ви сам завжди будьте зеленим світлом для розвитку громади, для жителів Володимирщини! Створюйте робочі місця, будуйте заводи, не сидіть в кабінеті, мов князь! А  вже біля заводу не буде крамолою  і фонтанчик за бюджетні кошти поставити. Хто того фонтана громаді тільки не обіцяв! Буде як у поета Максима Рильського: красиве і корисне! Так?

– Слово – за громадою. Усе вирішують люди своїми голосами на виборах. Я, Микола Юнак, підконтрольний і підзвітний рішенню людей. Як і мій рідний брат Сергій, котрий балотується у Волинську обласну раду від «Слуги народу». Довіру народу ми виправдаємо!

Світлана ФЕДОНЮК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

2 × два =