На головну Інтерв'ю Минає рік «проєктів» і «продавчинь»

Минає рік «проєктів» і «продавчинь»

464

22 травня буде рік, як набув чинності Український правопис у новій редакції. У наше життя стрімко увірвалися «проєкти», «директорки» і «продавчині» – ці слова все частіше лунають із уст чиновників, які проходять спеціальні навчання, книжки видаються за новими нормами, зміни мають закріпитись і на шпальтах вітчизняної преси.

Про новації правопису, як його сприймає суспільство – про це говоримо із Іриною Гнатюк, мовознавцем, лексикографом, кандидатом філологічних наук, старшим науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, співавторкою і співредакторкою українських фразеологічних, тлумачних та перекладних словників, зокрема відповідальним секретарем Фразеологічного словника української мови в 2-х книгах (1993), заступницею голови редколегії, керівницею авторського колективу Російсько-українського словника в 4-х томах (2011 – 2014).

- реклама -

А ще для нас пані Ірина важлива тим, що народилась у Володимирі-Волинському. Мені ж, як філологині за освітою, особливо цікаві розмови із нею саме на мовознавчі теми. Можливо, когось би обурив, а мене таки потішив наведений пані Іриною приклад української радіостанції «Ера», де головний редактор застосовував штрафи за помилки у прямому ефірі.

Та нині пропоную нашу розмову виключно про правопис.

– Попередню редакцію правопису здійснено три десятиліття тому. Отож зміни до правопису вносяться не так часто. Коли виникає така потреба?

– Якщо мова жива, активно функціонує у різних сферах життя, з’являються нові слова, з-поміж яких багато термінів, лексики іншомовного походження, тому відразу виникають питання, як правильно передати їх звучання українською. Але ще більше на мову впливають зміни у суспільному житті. Як писав Максим Рильський: «Нове життя нового прагне слова». Продовжуючи цю думку, можемо стверджувати, що нове життя вимагає і оновлення правописних норм.

Стан сучасних розходжень у правописі українських видань світу полягає в тому, що вони надають перевагу одному з двох правописів – або 1928-го, або 1946 року. Перший стояв на національній основі, був ґрунтовно опрацьований під орудою видатного лінгвіста Олекси Синявського, допускав компромісні варіанти української західної та східної писемних традицій. Творці другого також були висококваліфікованими українськими патріотами, але через жорсткі умови життя сталінської доби їм доводилося поєднувати несумісні речі – національне і позанаціональне. При унормуванні мовної системи це неможливо.

– Наскільки вмотивованими є минулорічні новації? Наприклад, написання слова «проєкт»? От у «Слові правди» ще використовуємо його у старій редакції.

– З цього приводу чуємо багато нарікань: ріже слух, дратує. Ця новація, справді, незвична, до того ж безваріантна, паралельних форм до неї нема. Однак зміна ця вмотивована. У слові проект збігалося два голосних звуки (-ое-), що не характерне для українського мовлення, тому у таких випадках між голосними вставляли приголосний звук «йот»: траєкторія, конвеєр, Андріян. Загалом в українській мові слова з латинським коренем -ject- передають на письмі літерою є: об’єкт, суб’єкт, ін’єкція. За правилами так званого скрипниківського правопису 1929 року також писали проєкт, але в сталінські часи це слово штучно наблизили до російської традиції. Тому чинна редакція правопису повертає орфограму проєкт як єдино правильну, таку, що враховує особливості українського мовлення.

З незрозумілих причин запропоновано написання слова священник з подвоєнням приголосних. Якщо порівнювати з російською мовою, то новим написанням слова проєкт відмежовуємося від мови північного сусіда, а змінюючи правопис слова зі священик на священник, навпаки – наближаємося до неї. Так само вбачаємо непослідовність у заміні імен по батькові Ігорович, Лазарович на Ігорьович, Лазарьович. Адже українською пишемо Ігор, Лазар, а не Ігорь, Лазарь.

– Яких нововведень ви як мовознавець очікували? Можливо, щось по-особливому імпонує?

– Більш-менш прогнозованим є усунення винятків з правила передання звука -й- між двома голосними у словах іншомовного походження. У попередньому виданні Українського правопису доречно знято подвійну йотацію у словах феєрверк, конвеєр, параноя, але продовжували писати фойє, Гойя, Савойя, Фейєрбах, майя (народність) і под. Ці винятки залишались як данина російськомовній писемній традиції, але суперечили принципам фонетичного правопису української мови. Літери є, я у наведених прикладах позначали два звуки: й+е, й+а, а ще одна літера й була зайвою, бо у вимові подвоєння цих приголосних не було. Тому логічним уважаю підведення названих винятків до єдиного правила. Віднині належить писати й вимовляти: фоє, Гоя, Савоя, Феєрбах, мая і под. Ця зміна конструктивна, оскільки уніфікує написання однотипних слів, усуває невмотивовані винятки. А це робить правопис досконалішим.

– Давайте перелічимо основні правила, яких торкнулися зміни.

– По-перше, змін не так багато, як у попередній редакції правопису 1993 року. По-друге, нові правила ще не стали обов’язковими в навчальному процесі, їх недотримання ще не впливає на оцінювання знань, оскільки не створено нових підручників, не видано достатньої кількості довідкової літератури.

Найбільш істотними змінами є такі:

• уживання и на початку слова, зокрема, на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова икати («вимовляти и замість і») та похідного від нього іменника икання. Також у деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбен, ир, Ич-оба, Кім Чен Ин. Кілька слів мають варіантне написання з голосним и та і: ірій і ирій, ірод і ирод, але: цар Ірод);

• нова редакція правопису розширює використання літери ґ, по-перше, в українських географічних назвах (Ґорґани, Ґоронда, Уґля), прізвищах українців (Ґалаґан, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґиґа, Ґоґа, Ґонта, Ґриґа, Ґудзь, Ґула, Ломаґа), а по-друге, у словах іншомовного походження. Тепер у прізвищах та іменах людей допускається передавати звук [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови, тобто буквою г, або шляхом імітації іншомовного [g], тобто буквою ґ: Вергілій і Верґілій, Гуллівер і Ґуллівер, Гете і Ґете. Розширено й коло питомо українських слів із літерою ґ. До слів ґедзь, ґава, ґніт, ґанок, ґрунт та ін. долучено слова ґерґелі, ґонта, ґуральня, дриґати, ремиґати;

• унормовано використання фемінітивів, тобто іменників на означення осіб жіночої статі, парних аналогічним поняттям чоловічої, зокрема в назвах професій. Тема вживання фемінітивів викликає в суспільстві гарячі дискусії. Справа в тому, що уперше правопис навів основні способи творення таких слів за допомогою суфіксів: -к-(а), який є найуживанішим, бо поєднується з різними типами основ іменників чоловічого роду, наприклад: лікарка, учителька, волонтерка, директорка, касирка; -иц-(я), який приєднуємо переважно до основ на -ник, наприклад: верстальник – верстальниця, дослідник – дослідниця, а також на -ень: учень –учениця; – ин-(я) поєднуємо з основами на -ець: кравець – кравчиня, плавець – плавчиня, продавець – продавчиня, а також основ на приголосний: лемко – лемкиня, майстер – майстриня, філолог – філологиня; суфікс -ес-(а) рідковживаний в українській мові: дияконеса, поетеса.
Але творення фемінітивів за цими моделями не має регулярного характеру, тобто не від кожного іменника чоловічого роду на позначення роду занять тощо можна утворити фемінітив. Тому треба керуватися здоровим глуздом, адже кожна ідея, доведена до абсолюту, стає абсурдною! Скажімо, слово пілот. Якщо керуватися цими правилами, то формою жіночого роду буде пілотка. Але ж таке слово позначає вид літнього головного убору. Тому можлива лише форма жінка-пілот. Інший приклад – посол. У мові ЗМІ можна почути форми посолка, послиня, але вони є знущальними і недопустимими. Тому використовуємо слово пані, форми дієслів минулого часу та інші ресурси: пані посол, мер повідомила, математик Козицька.

По-друге, потрібно мати на увазі, що фемінітиви здебільшого функціонують у розмовно-побутовому, художньому, рідше – у публіцистичному стилях. В офіційно-діловому, науковому стилях фемінітиви вживані обмежено. Наприклад, назви посад в Україні регулює Національний класифікатор професій, звання підкріплені дипломами. Тому не можна в наукових та офіційно-ділових текстах писати «кандидатка історичних наук», оскільки в дипломі в цієї жінки написано «кандидат історичних наук». Як і «професорка», «старша наукова співробітниця», «член-кореспондентка», «директорка установи», «завідувачка відділу», «членкиня комісії» – немає таких офіційних звань і посад;

• правопис складних іменників з першими іншомовними компонентами бліц-, веб, віце-, екс-, контр-, міні-, преміум-, топ-, флеш- та ін. Раніше їх писали з дефісом, а відтепер – разом: бліцтурнір, вебдизайн, віцепрезидент, економклас, мінідиск, прессекретар, топновина. Проте з власними назвами, зокрема прізвищами, пишемо з дефісом: «Анти-Дюринг», екс-Югославія;

• уживання числівника пів (невідмінюваний числівник зі значенням «половина») з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів години; пів Європи, пів Києва, пів України. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття й не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півкуля тощо.

– Поки що рекомендовано дотримуватись нової редакції правопису. Коли це стане обов’язковим? Та чи можемо говорити про обов’язковість як таку? Ось телеканал СТБ давно застосовує певні норми, до прикладу, закінчення -и у іменниках жіночого роду (радости) тощо.

– Дотримання правил нової редакції правопису (2019) стане обов’язковим тоді, коли буде запроваджене в навчальний процес, де недотримання того чи того правила вважатиметься помилкою, за що, відповідно, буде знижено оцінку. Будь-який закон набуває чинності з часу ухвалення. Тому нині там, де це можливо, зокрема в мові ЗМІ, ці правила вже діють. І це правильно, бо якщо кожна редакція буде встановлювати свої правила, то запанує правописний хаос. Інша справа, коли йтиметься про варіативні норми. Чи можна в тій самій газеті, до прикладу, в «Слові правди», писати одночасно ефір і етер, кафедра і катедра, Афіни і Атени? Напевно, редакція має виробити певну редакційну політику щодо цього і дотримуватися або орфограми, закріпленої в основному правилі, або варіантного написання.

– Як ставитесь до спроб скасувати новий правопис? Пригадую, ще восени до Окружного адмінсуду Києва надійшло декілька таких позовів.

– Скасувати неможливо. Адже 22 травня 2019 року уряд прийняв постанову про питання українського правопису «з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм». Отже, нова редакція правопису набула статусу мовного закону. А виконання законів є обов’язковим.

– Час від часу в інформаційному просторі виникають дискусії щодо доречності переходу української мови на латинку, зокрема, вбачають у цьому ще один шанс відірватись від «русского мира». Що думаєте з цього приводу?

– Перехід української мови на латинку вважаю безпідставним. Аргумент щодо того, щоб відірватися від «русского мира», недоречний, бо таким чином відірвемося від своєї історії. Хто ж приймав християнство, а разом із ним запозичував абетку Кирила і Мефодія в 988 році? «Русский мир» чи Київська Русь, населена племенами полян, древлян, волинян, з яких постала українська народність? Російська народність, як уже доведено істориками, з’явилася набагато пізніше, з появою Московського князівства. То до чого тут «русский мир»?

Шануймо своє минуле, бо маємо славну історію, давню старописемну мову, захищаймо, за словами Івана Малковича, крихітну свічечку букви «ї», місячний серпик букви «є» як атрибути нашої солов’їної прабатьківської мови!

Розмовляла Світлана КОШИРЕЦЬ.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

18 − один =