На головну Новини На повстанському Вовчаку, куди завітала «Берегиня»

На повстанському Вовчаку, куди завітала «Берегиня»

65

Що може поєднувати Вовчак, «Волинську Січ», УПА і сучасний фестиваль «Берегиня»? Колишнє село, повністю стерте з лиця землі в 1944 році, бо було колискою УПА, та музичний фольклорно-патріотичний фестиваль об’єднав народ українськими словом, піснею та патріотизмом. Минулої неділі у свинаринський ліс, що в урочищі Вовчак, з’їхались самодіяльні ансамблі, фольклорні гурти з різних куточків України та Білорусі на міжнародний фестиваль українського фольклору «Берегиня».

Якщо перший день триденного фестивалю стартував у Луцьку, другого дня дійство відбувалось на місці берестецької битви, то третього дня «Берегиня» перекочувала  у Турійський район в урочище Вовчак. Зателефонувала до краєзнавця Ярослава Царука, аби дізнатись, чи знає про таку подію, що вперше відбудеться на Вовчаку, та як туди дістатись. Ярослав Васильович не знав, що мені відповісти, але сказав, що піде до міського голова з проханням допомогти в організації транспорту.

- реклама -

І ось у  неділю  о 9.05 наповнений людьми автобус вирушив у напрямку -Овадного, далі  на  Свійчів  і Вовчак. Хто не встиг – добирались  «на підсадках» із «свободівцями» та навіть нововолинцями. Компанія, яка зібралась у поїздку, була різна- приблизно третина союзянок, а ще майже половина побували тут вперше.

Ліс зустрів приємною прохолодою та вранішнім промінням сонця, яке пробивалось крізь густе гілля ялин, беріз та дубів. Хоч  була лише 10-а година, автівок та автобусів поз’їжджалось багато. Врочисто звучали марші і повстанські пісні. Так зустрічав гостей військовий оркестр, певне з нашої 14-ї бригади. Було дуже піднесено і врочисто.

А люду все прибувало. Більшість – в українських строях. А по обидва боки розмежованої дорогою  галявини – безліч яток із різними виробами – вінки, прикраси, вишиванки із «бабусиної скрині», книги про УПА та Вовчак.  Найперше оглянули облаштовані фортифікаційні споруди, бліндажі-криївки, оборонні траншеї, кулеметні гнізда та бункери, в яких дуже темно та вогко. Дехто з жінок жахався, як за таких умов тут місяцями жили повстанці.

Зараз Вовчак розбудовується, створюється музей-скансен (під відкритим небом). Два роки тому обласна організація ВО «Свобода» побудувала тут храм «Усіх святих землі української» на честь борців за волю України минулих і сучасної епох. Перенесена і облаштована хата з побутом початку минулого століття, доглянуті могилки, створено криївку-музей.

Кожен, хто під’їжджає до легендарного урочища, обов’язково зупиниться біля стели, де описуються події на Вовчаку. Поряд видрукуваний гарний, сповнений щему вірш про повстанців.

Опівдні на початку урочища формується колона із артистів, гостей та всіх бажаючих пройти ходою до кладовища, де поховані хлопці-упівці, котрі загинули в бою біля Галинівки. Рушаємо під звуки маршу та пісень з синьо-жовтими та червоно-чорними стягами. Після покладання квітів і вінків усі заспівали «Червону калину», а потім був салют та гімн України. Далі дійство перенеслось до великої сцени, зазначу, постійної, зробленої з дерева, як і все тут, у тому числі і десятки довгих лав, на яких можна відпочивати та насолоджуватись концертом.

Перший заступник голови волинської обласної ради Олександр Пирожик привітав усіх зі святом, яке Вовчак прийняв, як естафету від Берестечка, зазначив, що відродження урочища стало справою честі для ВО «Свобода». Ось на сцені, вбраній у вишиванку, з одного боку портрет Степана Бандери, з другого – Романа Шухевича. І ніхто не має права вказувати українцям, яких героїв їм шанувати. Промовець пригадав слова Бандери про час, коли одна людина скаже «Слава Україні», а мільйони у відповідь – «Героям слава!». Цей час настав, бо такі вітання десятки, а може і сотні разів, линули цього дня звідусіль.

Вітали міжнародний фестиваль «Берегиня» представниця Міністерства культури Світлана Іонова, голова Турійської РДА Орест Василишин, голова райради Олена Черен та представники культури району. А далі розпочалась концертна частина. На сцену один за одним виходили колективи з усіх куточків Волині, багатьох областей України і Білорусі. До речі, сусіди-білоруси виконували наші українські, повстанські пісні.

Серед гуртів, які найбільше запали в душу,  – «Рожаниця» музею Івана Гончара з Києва, фольклорний колектив «Червона калина» з села Лука Києво-Святошинського району, гурт «Берегиня» з Миколаївської області, заслужений артист України Тарас Сивенко. Сподобалась усім пісня «Лєнта за лєнтою» у виконанні народної артистки, нашої землячки Світлани Мирводи і Миколи Більшевича. Присвячувались пісні останньому провіднику ОУН-УПА  Василю Куку на псевдо «Друг Коваль». Оплесками зустрічали гурт «Темп» із Ясинуватського району Донецької області, Волинського братства з Києва.

Гурт з Володимир-Волинського району також представляв своє мистецтво Відрадно, що одним із ведучих святкового дійства був і наш володимирський «міністр культури» (на власні вуха чула, що так називали його турійчани) Роман Віслобоков. Він і біля могил зачитував звернення до українців і згодом вів концертну програму.

О 14.30 згідно з оголошенням мала бути тризна по Левку Лук’яненку. Тож ми, не додивившись концерту, рушили до церкви (адже де ще б їй бути?), але там лише поодинокі перехожі заходили помолитись та прикластись до ікон. Тож нам нічого не лишалось, як помолитись за душу одного із тих, хто боровся за Україну і провів 27 років у радянських таборах.

А тим часом у криївці, що поряд із церквою, за довгим столом засідали сивочолі чоловіки, я б сказала – старійшини національно-патріотичного духу. Розмова якраз була у розпалі, тому спершу важко було розібратись, що обговорювали чоловіки. Як підказали мені, в цей момент обирали духовну чи то духівничу раду. Серед знайомих за столом лише Дмитро Себій. Розмова там йшла серйозна і трохи на підвищених тонах, бо в дечому сперечались. Не знаю, кого там врешті обрали та до чого домовились, адже до кінця засідання ми не добули.

Серед моря людського потоку вдалось віднайти та поспілкуватись із комендантом Вовчака Василем Мазуриком. Він щиро дякував усім причетним до відродження Вовчака, а особливо  обласній організації ВО «Свобода»,   закрема Турійській, Володимир-Волинській, Любомльській та Ковельській її організаціям, висловив слова вдячності володимир-волинці Ганні Фурман, котра доклала багато зусиль для облаштування сільської хати, прибирання території. Та найбільше дякував мешканцям села Ревушки, що за два кілометри від Вовчака. Від них одна хата вже стоїть на Вовчаку, а ще дві старенькі жителі дарують. Згодом вони будуть перевезені і заново збудовані.

Переглядаючи стенди «Вони воювали в УПА», серед прізвищ чоловіків і жінок, котрі брали участь у визвольних змаганнях, можна було відшукати і знайомі. Так,  фото Раїси Харчук з Горохівщини мені знайоме. Це сестра знаної у нашому місті колишньої вчительки школи №2 Людмили Патлашинської. Ми вчитувались у рядки Раїної біографії, де нема дати її загибелі, адже зникла безслідно. Історію життя цієї дивовижної дівчини знаю із розповідей і книги Людмили Сильвестрівни.

На Вовчак згодом приїхала і сім’я моєї доньки. Троє із чотирьох моїх онуків доторкнулись до невичерпної духом героїки і звитяги, що випромінює це місце. І для молодого покоління вкрай важливо знати історію рідного краю, її героїв. Можливо, не усе переповіла, що бачила та що відчула на Вовчаку, але добре там відпочила та набралась позитивних емоцій. А дехто із попутників казав, що набрався заряду енергії на цілий рік.

Нашу поїздку забезпечило, дякуючи міській владі, АТП-10707. Шофер автобуса Петро Пельц зробив мандрівку комфортною. Всі, хто скористався можливістю відвідати героїчне місце, щиро вдячні водію за терплячість, увагу і розуміння. А ще висловлюємо подяку і Ярославу Царуку, адже без нього, мабуть, ця поїздка теж не відбулась.

Антоніна СОЛОДУХА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

4 × три =