Олена Кандиба – мама дівчинки з інвалідністю Каті, а ще – голова громадської організації «Берег надії», яка об’єднує за спільними заняттями, захопливим дозвіллям дітей і молодь з інвалідністю. Жінка, як ніхто, знає про те, чим живуть підопічні організації, з якими проблемами стикаються, які потреби мають. І найнагальніша з тих, яку у громаді можливо вирішити, – облаштування простору, де б підлітки з інвалідністю могли проводити свій день, збиратися разом задля спілкування, розвиватися, виконувати певну роботу й відчувати себе щасливими. Йдеться про Центр денного перебування, створення якого однаково потребують і молоді люди з інвалідністю, і їхні батьки, які розуміють важливу функцію цього осередку. Тож Олена шукає варіанти втілення такого проєкту: вивчає юридичні аспекти, цікавиться досвідом роботи вже існуючих центрів денного перебування в Україні й за кордоном і навіть почала вивчати менеджмент соціальної роботи – так, по крихті збираючи різнобічну інформацію, напрацьовує можливі шляхи реалізації потрібної у громаді ініціативи.
Важливість спільних занять й дозвілля для молоді з інвалідністю
У нашій громаді діти з інвалідністю мають змогу відвідувати дитсадок і школу, є можливість денного догляду в інклюзивно-ресурсному центрі «Жовта парасоля», де вони можуть знаходитися до чотирьох годин два рази на тиждень. А про молодь, схоже, забули. Дитина виростає й змушена проводити решту життя у чотирьох стінах своєї оселі. Лише громадська організація «Берег надії» створила простір, де діти, підлітки й молоді люди з інвалідністю, а також дещо старші, можуть провести час за спільними заняттями, які для них на волонтерських засадах організовують самі ж батьки, студенти педколеджу та психолог навчального закладу, а віднедавна завдяки грантовій підтримці стало можливим і залучення інших фахівців. Збираються тричі на тиждень по дві години. Більше у місті подібних осередків немає. Свого часу цю організацію створили матері особливих дітей, які закінчували школу, опиняючись за межами соціуму.
– ГО «Берег Надії» працює вже 13 років. Нині відвідувачами організації є 18 хлопців і дівчат, віком 13-48 років. Ми намагаємося організувати заняття, на яких би нашим вихованцям було цікаво, де вони б здобули навички для самостійного життя. Наші діти мають куди прийти, знаходять друзів, святкують разом дні народження, відпочивають, подорожують, грають ігри. Та ми можемо зробити більше. І, виховуючи особливих дітей, як ніхто знаємо, що у цьому є необхідність, – каже Олена. – Моїй доньці добре в організації. Їй зараз 15 років. Навчається у восьмому класі. Отримує денний догляд в ІРЦ. Та коли закінчить школу – що далі? І над цим задумуються чимало матерів і батьків підлітків.
Тому ми розуміємо, що потреба у центрі денного перебування – велика. Така установа важлива, у першу чергу, для самої молоді, яка б могла туди приходити щодня, проводити час у колі друзів, отримувати підтримку фахівців, вчитися самообслуговуванню, могла б тут жити своє активне, сповнене вражень життя. Адже у громаді немає місць, де такі молоді люди можуть себе реалізувати. А потреба в цьому є у всіх, бо кожна людина хоче мати певну, свою, роботу, відчувати себе частинкою соціуму, бути корисною, а не проживати схожі один на одного дні у чотирьох стінах своєї оселі.
У Володимир-Волинській громаді, визначаючи потреби в соціальних послугах, яких місцевим жителям зараз не вистачає, відбулося анкетування, окрім того, проводилося опитування фокус-групи у рамках проєкту «Підвищення потенціалу громад для забезпечення інтегрованих соціальних послуг вразливим дітям» у Львівській, Волинській і Закарпатській областях», який реалізовує Центр соціальних послуг «Джерело» міста Львів та Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ. Таким чином визначили, що денний догляд для підлітків та молоді з фізичними та інтелектуальними особливостями розвитку у ТГ дуже потрібний.
Це питання уже тривалий час скрупульозно вивчає й Олена. Вона зазначає, що є два шляхи реалізації ідеї. Центр може створити громада і ним опікуватиметься соцслужба. Тоді перебування підлітків і молоді у цьому закладі має бути організоване згідно з рекомендаціями держави, які чітко сформовані у стандарти. Також заснувати такий заклад може й громадська організація, яка перед цим має отримати статус надавача соціальних послуг. Тоді роботу центру можна організувати з огляду на потреби й запити самих відвідувачів, тобто конкретних людей. Підтримати такі ініціативи у громадах можуть й міжнародні організації, які час від часу оголошують відповідні конкурси грантових пропозицій.
Досвід львівського «Джерела» і литовських центрів зайнятості-майстерень
Олена Кандиба цікавиться досвідом створення й організації роботи центрів денного перебування, відвідуючи такі заклади. Один із них, чи не найкращий в Україні, функціонує на базі львівського «Джерела». Тож, як зазначає Олена, почерпнути було що. Вона розповідає, що «Джерело» було створене батьками дітей з інвалідністю і діяло як громадська організація. Згодом стало комунальним навчально-реабілітаційним центром, а нині, пройшовши чергову реорганізацію, – стало центром надання соціальних послуг Львівської громади.
На базі закладу створені чудові умови для денного перебування. Ба більше, у кожному районі міста відкриті невеличкі центри денного догляду, щоб батькам не доводилося везти дитину у заклад через увесь Львів. Здебільшого, це двокімнатні квартири, де є все необхідне для комфортного перебування молоді з інвалідністю, а головне, фахівці, які ними опікуються.
Нещодавно Олена побувала у Литві, де у місті-партнері Расейняй ознайомилася з роботою центрів зайнятості для людей з інвалідністю.
-У Литві з населенням у менш ніж три мільйони, відкрито 26 центрів зайнятості для осіб з інвалідністю. Вони діють у кожному регіоні. Це повноцінні майстерні, у яких працюють люди, що мають інвалідність. На базі таких закладів надається також і послуга з денного догляду для тих, кому це необхідно, – ділиться Олена. – Кожна така майстерня має свій напрямок роботи. Зокрема, у Расейняї виготовляють вироби з деревини, а також зі шкіри. Їх як сувенірну продукцію замовляє міська рада. Такі вироби – чудовий презент під час офіційних заходів чи робочих поїздок представників влади в інші міста чи й країни. Створювалися такі майстерні за грантові кошти Євросоюзу, тож вдалося закупити сучасне дороговартісне обладнання.
Олена розповідає, що у закладі панувала дружна, якщо не сказати сімейна, атмосфера. Цей центр, наче великий дім, де упродовж дня перебувають 28 людей. Хтось виконує посильну роботу і отримує за це певну фінансову винагороду, а хтось знаходиться під наглядом фахівців. Діє також будинок підтриманого проживання. Щоранку його мешканців забирає автобус і відвозить у центр денного перебування, а ввечері – додому. Частина вихованців доїздить з інших куточків міста.
-Нам дуже сподобалося, що у місті орієнтуються на потреби людей з інвалідністю. Є розуміння: оскільки вилікувати цю людину неможливо, то для її життя мають бути створені усі умови. Тут подбали про можливість мати друзів, роботу, отримати шанс на самореалізацію, соціалізацію, належний догляд, – ділиться Олена. І попри те, що в працівників соціальної сфери невелика зарплатня, ми помітили, що у закладах працюють справжні ентузіасти, люди, які розуміють важливість і значущість такої роботи.
«Наші діти мають право на повноцінне життя»
Збираючи різнобічний досвід, Олена разом із іншими батьками дітей з особливостями, напрацьовують моделі і шляхи втілення ідеї щодо створення центру денного перебування.
-У нас попереду великий шмат роботи. І потрібні люди, які готові за неї братися. Я вважаю, що в такій установі має працювати на одній з ключових посад людина, яка дотична до цієї проблеми, проходить цей шлях, тобто найкраще розуміє усі потреби людей з інвалідністю. Також і при плануванні такої соціальної послуги у громаді мають чути думки батьків дітей з інвалідністю, тоді вона буде надаватися якісно. Наші діти мають право на повноцінне життя. Ми мріємо про створення центру-майстерні, де відбувалася б соціалізація молоді, цікаві заняття, ерготерапія, де б вони вчилися готувати, прибрати, давати собі раду, тому що діти виростають і настає момент, коли батьки вже не можуть ними опікуватися і часто вони залишаються у цьому світі самі. Щоб у центрі надавався фаховий догляд тим, хто його потребує постійно. Ми маємо діалог з місцевою владою й доносимо те, що центр денного догляду у громаді потрібен. Відчуваємо розуміння цієї проблеми. Та на відкриття закладу у бюджеті немає коштів, тож надіємося на те, що отримаємо допомогу принаймні з пошуком відповідного просторого приміщення.
У приміщенні, де знаходиться ГО «Берег надії», відкрити такий повноцінний центр неможливо, адже воно невелике. На базі інклюзивно-ресурсного центру його теж не облаштувати, адже ця структура відповідає за інший, теж важливий у громаді соціальний напрямок. Тож представники громадської організації шукають інші варіанти.
-«Берег надії» відвідують люди, які живуть й у сусідніх громадах, зокрема, Зимнівській. Знаємо, що й у інших селах нашої та сусідніх ТГ є ті, кому необхідна послуга з денного перебування підлітків і молоді з інвалідністю. Тож потрібно об’єднати зусилля і разом працювати над її відкриттям. Саме батьки мають почути й усвідомити, що зараз мова йде про реальний шанс на самореалізацію для їхніх дітей, на соціалізацію, фахову підтримку. Тож не мовчіть, приходьте, заявляйте про себе, кажіть, що вам це треба, – закликає Олена Кандиба.
Редакція продовжить вивчати цю тему, а тому звертаємося до читачів газети, які виховують підлітків і молодь з інвалідністю, з проханням поділитися своїми міркуваннями щодо створення Центру денного перебування молоді з інвалідністю у громаді.
Валентина ТИНЕНСЬКА
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
Фото зі сторінки Олени Кандиби та ГО “Берег надії”
