Старша бойова медикиня Ольга з 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого розповіла, як потрапила на фронт, що допомагає в роботі, поради, які допомагають рятувати життя бійцям, а також про мрії.
У бригаду Ольга прийшла вже з 11 річним досвідом роботи у пологовому будинку та реанімації, де вона працювала медсестрою анестезисткою. Але мріяла потрапити у військову частину відразу після медичного коледжу у 2005 році.
«Я відчувала себе білою вороною. Всі рідні були військовими. А жінок тоді не дуже хотіли брати в армію», – пригадує вона.
Але у 2016 році їй все ж таки вдалося потрапити до лав ЗСУ, коли з’явилася вакансія анестезиста.
Найважче для Ольги – абстрагуватися від думок, що кожен день може бути останнім. Вона врятувала не одне життя, потрапляла під обстріли. Якось у будинок, де Оля жила з побратимами, влучила ракета. Все було у білому тумані. У вухах – гул. Перші думки тоді були про надання допомоги побратимам, які теж були у приміщенні.
«Цивільною – мріяла об’їхати всю Україну. Але моя мрія здійснилася, коли одягла форму. Я звернулася до правильного «турагента», – жартує героїня. Найбільше задоволення Олі несе розуміння, що вона – частина великого механізму, який нищить окупанта. А ще вона любить відпустки.
Бойова медикиня з теплотою розповідає про дружній колектив та свого командира. Зазначає, що базовими необхідними речами рота забезпечена повністю. Це все допомагає виконувати свою справу – рятувати життя.
Дає важливі поради бійцям
Також Ольга навчає військових речам, які допомагають зберегти життя. Вона наголошує, що турнікетів треба при собі мати хоча б на один більше, ніж ти розраховуєш. Бо ті, які кріпляться на бронежилет чи лежать у кишені, можуть бути пошкоджені уламками чи кулями. І в такому випадку його не можна використовувати. Як мінімум треба мати три-чотири турнікети. Медикиня зауважує, що турнікети та аптечки в усіх побратимів, з якими працюєш разом, повинні бути в однакових місцях. Це пришвидшить надання допомоги як вдень, так і вночі.
Інколи треба на щось перемикати увагу, коли дозволяє ситуація на фронті. Це допомагає бути в ресурсному стані та якісно виконувати свою роботу.
Ольга до війни любила риболовлю. Навіть коли вступила до лав ЗСУ, кілька разів ловила рибу, коли була можливість. Після повномасштабного вторгнення такої можливості не стало. Вона готова надавати допомогу пораненим 24/7. Але якщо є час для відпочинку, вона малює.
«Узяла картину, яку розмальовують по номерах. Це заспокоює», – каже жінка.
З песиком Буч Ольга передислокувалася з Луганщини у 2019 році. “Там сучка мордаста бігала. Така ж вона мені гарна була. Сіра масть. Як помісь шарпея з гладкошерстою. Привела десятеро10 цуценят. І бігали ті кавелдики за мною”, – з посмішкою згадує жінка.
Тоді вона залишила одне цуценя собі. Розуміючи, що кличка повинна бути короткою і наказовою, назвала Буч.
“Буч – начебто серйозна кличка. Але мені вона сподобалася, бо я могла його називати Бусічка, Бубусічка, Буба, Бубочка”, – сміється хазяйка песика.
Які мрії зігрівають душу? “Наскільки все змінилося… Раніше бажали на свята щастя, здоров’я. А зараз – найшвидшої перемоги”, – каже вона.
Ольга зазначає, що найбільша мрія – це сама перемога. Та вважає, що й після перемоги буде дуже важко. Треба набратися терпіння і військовим і цивільним, бо війна змінила людей на фронті.
Вона мріє, щоб після перемоги для військовослужбовців, їх сімей зробили гарну реабілітацію. Також її турбує питання розмінування української землі. Але вона вже зараз бачить в інтернеті, що навіть для цивільних починають впроваджувати відповідні навчання.
Ольга вірить, що разом вдасться подолати всі перешкоди. І українці таки будуть жити у щасливій, могутній та процвітаючій країні.
Нещодавно Ольга була нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Державну нагороду вручив командир Князівської бригади підполковник Олексій Трубніков.
