Настоятель костелу святих Іоакима і Анни, декан Луцький отець Лєх Броніслав Кошляга з 1991 року живе в Україні. Вона стала йому, без перебільшення, другою батьківщиною, за яку він щиросердечно вболіває. Майже 30 років він служить у володимирському костелі, парафія потихеньку зростає, бо хоч чимало хто з пастви уже й відійшов у інші світи, та старшим поколінням на зміну приходять внуки та правнуки.
А три роки тому і в Нововолинську постав римо-католицький храм, тож у священника додалося роботи – будівельні роботи там і досі ведуться, у ці дні саме встановлюють купол на башту. Загалом до його благочиння належать також Ковель, Рожище, Маневичі та інші волинські містечка.
Напередодні свята наша розмова із ксьондзом.
– Якими є ваші турботи перед святом?
– Якраз оформляємо костел до Різдва, облаштовуємо шопку. Та на початку мусимо підготуватись і духовно – через реколекції (у католицизмі кількаденний період, посвячений духовній віднові – прим. ред.) та покаяння. Бо сама культура ставити ялинки – це одне, але з точки зору церковної ми мусимо підготувати і свою душу.
Цього року запросив отця Йосифа Холода, священика з греко-католицького храму міста. Я служу службу, а він веде додаткові проповіді, наставляє, як поміняти своє життя, сповідає. Адже щоб святкувати Різдво Христове, важливо спочатку посповідатися, а опісля й приступити до святого причастя.
– Нагадайте, якими є особливості католицького Святвечора.
– На Святий Вечір традиційно збирається вся родина, запрошують сусідів, і завжди на столі є тарілка для того, хто раптом постукає у двері, – щоб його прийняти і нагодувати.
На тому столі обов’язково має бути оплаток, такий тоненький кусок хліба, який передають одне одному, ставиться кутя. Вечеря пісна, без м’яса, для неї готують коропа, вареники з різними начинками, вермішель із маком. Та найперше має бути коротенька молитва, читання шматочка Євангелія від Святого Луки, де ведеться мова про Вифлеєм, про те, як Христос прийшов на світ.
Пізніше у Святий вечір є служба Божа, так звана Пастерка, тільки раніше її служили опівночі, а тепер маємо дозвіл змістити її у часі, оскільки чекає ще паства у костелі Нововолинська.
– Ваші прихожани переважно із польським корінням?
– У Володимирі і справді таких багато, а от у Нововолинську приходять до костелу люди здебільшого з українським корінням. І на 90 відсотків там правимо українською мовою. Хоч і у Володимирі на більші свята – теж українською, під час звичайних служб чергуємо польську і українську
– Останні кілька років православні українці ведуть активні дискусії щодо відновлення старої дати святкування Різдва, якої притримуються у світі.
– Так, в Україні уже є і вихідний. Люди ще думають. В інших країнах, зокрема, й православні християни у Польщі, завжди святкували і святкують Різдво 25 грудня. Може, і ми з часом дочекаємось спільної дати, а пізніше і Пасха буде одна. А зараз триває ніби як підготовка до цього.
– Звідки ви родом? Чи сумуєте за батьківщиною?
– Я з центральної Польщі, як їхати у напрямку Лодзі. Коли жили батьки, частіше туди їздив. Є родина, рідний брат. Але так день за днем – і час втікає швиденько. Нині там буваю раз на рік.
Чи сумую? Певно, що треба знати своє коріння, звідки ти є, але якщо проживаєш так довго в іншій країні, а я тут правлю 30 років, – вона стає другою батьківщиною.
Вже стільки років ми тут дружимо із православними батюшками, для мене вони емоційно, як рідні брати, хоч ми і маємо різні віросповідання. Теперішнього владику Матфея я пам’ятаю ще священником, а зараз він уже архієрей. Він до мене заходить, я до нього. Називаю Україну ненькою, бо я настільки привик – ніби з діда-прадіда тут прожив.
– Представники не всіх конфесій це роблять, а ви і справді завжди відвідуєте всі патріотичні заходи. Чому це для вас важливо?
– Якщо я тут проживаю і ця земля дає мені хліб, ставлюсь із пошаною до неї. Коли свято державне – День Соборності України чи День Незалежності, то треба молитися, а також за жертв страшного сталінізму, за померлих під час голодомору 1932-33 років. Навіть святий апостол Павло каже молитися за Батьківщину.
Кеннеді казав американцям: «Не питай, що тобі дала Америка, скажи, що ти зробив для неї». І так є для мене. Я як священик і монах мушу робити внесок у життя нашого міста, у життя країни. Ми без кінця молимось, щоб закінчилась війна із Росією. Ми тільки й можемо, що з молитвою звернутись до Бога. Навіть та остання нормандська зустріч для нас дуже важлива. Нам тут добре й спокійно. А не раз архієрей із Харкова чи Запоріжжя розповідає, що на Сході служити неможливо, бо там війна…
– Що побажаєте володимир-волинцям напередодні світлого свята?
– Я як настоятель храму святих Іоакима і Анни хочу побажати Божого благословення для Володимира, для всіх, хто тут проживає. Через свої молитви можу тільки просити Бога про справжній мир для наших родин. І оскільки наше місто є таке стареньке, нехай Бог дасть нам мир між церквами, щоб між усіма була християнська, братерська любов.
Розмовляла Світлана КОШИРЕЦЬ.
