Новини

Народжена у в’язниці донька польки

Історія
244 переглядів

«Мій перший спогад з дитинства, як я їду поїздом, а біля мене якась незнайома тьотя. Пригадую, що вона була високого росту, худа та розмовляла російською. Ще з дитинства випливають спогади про те, як з мене сміються інші діти, бо я говорю не зрозумілою їм мовою».

Ольга народилася у в’язниці в Володимирі. Власне, тоді в’язницею булауся країна під назвою радянський союз, з якої ані виїхати не можна було, ані сказати критику на адресу влади. Раннє дитинство Ольги минуло у Дніпропетровській тюрмі, куди її маму перевели з Володимира.

Мешканці Павлівки Ользі Вілентко уже 74 роки. У 54 роки вона дізналася, що її дівоче прізвище не Сидорчук. Був шок і нерозуміння, як так сталося. З часом вдалося дізнатися, ким насправді була її мама Єлизавета, чому змінила прізвище з Кулаковської на Сидорчук і чому не виказала жодного «хлопця з лісу», хоча свідчення кати вибивали жорстко…

– Мою маму совєти арештували в 49-му році, посадили в Володимирську тюрму. Вона була вагітна і народила мене у в’язниці. Навіть в ЗАГСі є запис про це. Тільки записані ми вже як Єлизавета Семенівна іОльга Петрівна Сидорчук. Вже коли мама померла і постало питання спадщини, я мала доводити, що є її донькою, – розповідає Ольга.

Усі в Павлівці, а тодішньому Порицьку, знали маму Ольги Єлизавету як Кулаковську, вона навіть паспорт на це ім’я мала. Народилася в родині українки та поляка, хрестили її в костелі в Порицьку і в метрику записали полькою та і мовою Речі Посполитої вона деякий час спілкувалася.

– Мама, скільки її пам’ятаю, розмовляла українською і завжди казала: яка я полька, якщо забула мову. Коли у 2003 році у Павлівці відкривалимонумент Примирення, до мами приїжджали журналісти і слухали її скупі розповіді про Волинську трагедію, бо вона була в числі тих кількох поляків, які її пережили. Та у той день, коли у Павлівку приїхали президенти Кучма та Кваснєвський, мама до монументу не пішла. Сказала: «Не дай, Боже, мені вручать квіти, а люди потім скажуть, що я продалася, а я не продалася!» Що значили ці її слова, ми з’ясували згодом, – розповідає Ольга.

Був теплий погожий липневий день напередодні свята Петра та Павла. Єлизавета йшла до костелу, що в центрі села, адже саметодібуло престольне свято. Йшов третій рік війни, хотілося трохи забутися, зустріти знайомих і почути Боже Слово.

Раптом з рову вискочили знайомі «хлопці з лісу». Злякалася. Вони її зупинили і категорично наказали повертатися додому. Хлопці зникли, як тільки почули стукіт копит – до нихнаближалися вершники. Єлизаветарозвернулася та швидко пішла додому, але краєм ока побачила вже інших -переодягнених «хлопців з лісу» і те, як зав’язався бій між ними.

Польські джерела стверджують, що того дня -11 липня 1943 року в Порицькому костелі загинуло до ста поляків. Серед них могла бути і Єлизавета.

– Костел згодом радянська влада підірвала і від нього не лишилося й сліду. На його місці спорудили універмаг. У 1949 році мама завагітніла мною. В той час нашу хату забрали і зробили в ній магазин, анам виділили маленьку кімнатку, маму поставили продавцем. Вночі вона частенькохлопцям з лісу хліб передавала. Комуняки це побачили і вчинили підло: обікрали магазин і сказали, що то мама винна у крадіжці. Через це її посадили в тюрму. Дали 15 років. Вимагали здати тих,хто був в УПА.Але вона не назвала жодного імені.

Коли Ользі в тюрмі виповнилось три роки,її мали забрати від мами та відправити в інтернат.

– Але моя бабця кругом виходила, випросила, щоб дитину відправили до неї на виховання. Я пам’ятаю, як їхала додому, розмовляла російською, навіть вірш про Сталіна, якого в тюрмі навчили, і того не забула.

Після смерті диктатора Єлизавету звільнили. Вона влаштувалася на роботу у колгосп, але до проголошення незалежності України була під пильним оком КДБ. Коли у вісімдесятих роках відновилися суди над упівцями, то до неї кагебісти ходили, просили, вимагали, намагалися підкупити, присвоїли почеснезвання і обвішали медалями, аби вона тільки свідчила. Тимнагородам Єлизавета не надавала значення – ними гралися її внуки.

– Мама ніколи не вживало слово «бандерівці», а все казала «хлопці з лісу». Та вона зареклася називати їхні імена. Був ще такий випадок: йшла біля лісу і побачила щось підозріле.З лісу вийшли вояки, які її запідозрили у стеженні за ними.Вона вже копала собі яму, її мали розстріляти. Але тут підійшов ще один та каже: що ви робите? А вони у відповідь:вона ж нас викаже. Мама розповідала, що стояла в ямі і молилася до Бога:«Якщо виживу, то до смерті з цим житиму, помру, нікому слова про цене скажу». Так і сталося. Про те, що мама пережила, мені розповіла старша сестра Тереза, на жаль, про свого батька я нічого не знаю, -завершує розповідь Ольга.

Свої таємниці Єлизавета Кулаковська забрала в могилу. Не продалася, не виказала нікого.

Ольга вийшла заміж, народила чотирьох дітей. Двоє з них нині на фронтах новітньої російсько-української війни. Вони теж стали тими хлопцями з лісу, яких оберігала їхня бабуся, і продовжилиборотьбу за незалежність України, бо, як казав Степан Бандера: «Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення».

Ярослава КОЛОСКОВА

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up