Традиційно до новорічних свят розповідаємо на сторінках нашої газети, як колись володимирчани святкували Різдво. Спогади про свята взяті з проєкту «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі» державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир».
Святослав Панасевич у своїй книзі «Місто над Лугою. Спомини літ моїх минулих» згадує про свою бабусю, яка два рази на рік святкувала Різдво: «У бабусі заговорювала польська кров, а може, дитячий спомин, і вона на Пасху та Різдво йшла до костелу і брала із собою мене. Там вона дивилася на “жлобек і груб пана Єзуса”. Такого в церкві не було. Я теж любив дивитися, особливо на “жлобек”, що являв собою чисто дитячу іграшку. Із дерева вирізьблена комора, накрита соломою. Передня частина цієї будови була відкрита, як сцена, там горіло кілька свічок, посередині стояли ясла, в яких лежав маленький Ісусик, навкруги в вертепі було повно овець, корів, ослів і всякої іншої худоби, а над ясельцями схилилася Божа матір і старенький Йосип. В церкві цього не було, ікона така була, але вирізаного з дерева вертепу не було».
А ось що розповіла Євгенія Герко: «У нашій сім’ї було прийнято святкувати Різдво, а не Новий рік. Тато з лісу приносив гарну сосну. В ступі товкли пшеницю, часом і нам дозволяли. Ми товкли, товкли, а тоді зачерпнемо жменю пшениці і біжимо до мами питатися, чи вже готово. І так три-чотири рази, поки всі лушпайки відійдуть. На пісну вечерю готували вареники з грибами, з капустою, варили кутю. Ставили оселедець. Смажили пончики з розпареними чорницями. Варили кисіль і узвар. Під подушку мама клала цукерки. Мама була пробивною жінкою. Їздила в Польщу і привозила звідти хороші товари.
На дворі з сусідськими дітьми гралися в сніжки, спускалися на санчатах з гірки, возили один одного, ліпили снігову бабу. Тато приносив і вставляв замість очей чорні вуглини, замість носа — моркву. Гудзики теж були з вуглин. Ще й мітлу тато приносив для снігової баби. Весело було».
Ірина Філоненко: «На Різдво ставили ялинку. Іграшки купували на базарі. Тато мені показував, як робити кошики з кольорового паперу. Головною стравою на столі була кутя. Завжди мама готувала кисіль з вишень, узвар, смажила рибу, пісні пампушки. Купували оселедці. Варили грибний суп і голубці з грибами».
Ірина Білова: «Цікаво було на свята. Святкували Різдво і Новий рік. На Різдво ставили ялинку, яка стояла до Водохреща. Готували 12 пісних страв, коли мали з чого. Кутя у нас була. Але перше, чим ми ділилися, був оплаток — так у католиків заведено. Обов’язковим на столі мав бути печений короп, бігос, пісні голубці з пшоном, пироги. На Новий рік, на Багатий вечір ходили перебіранці, хлопчики віншували. Наша сім’я жила досить бідно. А якось на свята ми поїхали з мамою до дядини. Вона напекла повну миску пончиків. Мені так захотілося… Але ж виховання не дозволяло попросити. Проте дядина сама здогадалась і запропонувала мені пончика. Він був смачний, але їсти я його не змогла — солодкий, жирний. Я такого ніколи не їла».
Орися ВОЗНЮК,
наукова співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир»
