Новини
Сьогодні
20.07.2024

Наталія Ґеркен-де-Лаваль-Русова: життя між країнами та континентами

Лайфстайл, Особистості
181 переглядів

Онука історика Володимира Антоновича, племінниця першого морського міністра УНР Дмитра Антоновича, двоюрідна сестра Михайла, Марини та Марка Антоновичів, невістка Олександра та Софії Русових, останнє кохання Дмитра Донцова  – це все Наталія Ґеркен-де-Лаваль-Русова. Її доля  дещо перегукується  з  життєвими дорогами талановитих українок, особливо народжених на зламі століть, на  молодість яких випали буремні роки  революцій, війн та  інших потрясінь і яким доводилося реалізовувати  свій талант у чужих краях. Та якщо попередня героїня рубрики (не)відомі українки   Софія Парфанович прославилась у медицині та літературі, то  Наталія Геркен – унікальним художнім хистом і письменництвом. Поразка Української революції 1917–1921 років виштовхнула її за межі України, а події Другої світової війни змусили залишити Європу, де вона провела понад двадцять років.

Театральна художниця оформляла інтерєр помешкання короля Румунії

Щодо  дати  народження Наталії, то  у різних джерелах  вона розходиться. За даними вітчизняних енциклопедичних ресурсів це було 14 червня 1897 року.  Сама ж Ґеркен-Русова  у традиційній офіційній автобіографії про себе повідомляла лаконічно: «Народилась у Києві у 1902 р. Батько французького походження – Ґеркен де Лаваль, мати – дочка Володимира Антоновича. По закінченню середньої освіти вчилася у Києві в Українській Академії мистецтв».  Її вчителями були відомі Георгій Нарбута, Михайло Бойчук, Василь  Кричевський.

У 1923 році Наталія з родиною емігрувала до Чехословаччини. Згодом  вона напише у автобіографії: «Історію мистецтва і літератури студіювала в університетах: Прага – Український вільний університет, Париж – Сорбонна, Флоренція, ступінь магістра одержала в Монтреальському університеті (теза на тему історії українського театру)», де її  ім’я є серед відомих випускників. Працювала театральною художницею у Флоренції, Парижі, Брно, Подєбрадах, Братиславі, Королівському театрі Дрездена.

Наталя була художницею-декораторкою Королівського театру в Бухаресті, вона оформила інтер’єр помешкань короля Румунії. Співпрацювала з Берлінською кіностудією УФА, проєктувала костюми для кіно, розробляла оформлення театралізованих свят у Флоренції, Парижі, Бухаресті, Чернівцях, Монреалі, створювала декорації, костюми, плакати для вистав і культурних акцій, організованих українською громадою в Празі й Подєбрадах…  Таким широким  був спектр її творчої діяльності.

Дух французькості  і українська автентичність

Знання європейських мов, дух французькості в родині, традиція сімейних поїздок до Франції «на вакації» й водночас зростання в «українській стихії» додавали образу Наталії своєрідного шарму –  органічного поєднання європейськості з українською автентичністю.  Її  життя ніби було зіткане з суцільних подорожей – Чехія, Німеччина, Австрія, Франція, Великобританія, США, Канада…

У Відні, куди молодою дівчиною поїхала разом з дядьком Дмитром Антоновичем, який до цього у  1919-1920  роках був послом УНР у Римі, а звідти виїхав до Австрії, де став одним із засновників Українського вільного університету,  потрапляє до гетьманських кіл і захоплюється  ідеологією  В’ячеслава Липинського. Є версії, що той навіть пропонував Наталії руку і серце, але вона  йому відмовила. У Парижі пересікається з Володимиром Винниченком, в її оточені були  інші яскраві особистості. У родині тривалий час жив Дмитро Донцов, з яким Русови разом емігрували до Канади. Юрій Русов і Дмитро Донцов викладали у франкомовному Монреальському університеті, і стали першими членами заснованого там осередку Наукового Товариства ім. Шевченка у1950 році.

У Канаді Наталі, як  її називали, приєдналася до громадського руху української діаспори. Друкувалася в еміграційній періодиці, публікувала низку праць французькою, італійською та українською мовами. 1947 року у видавництві «Америка» у Філадельфії  у рамках відзначення Шевченківських днів вийшла друком її п’єса «Шевченко у Репніних», де Кобзаря показує в іншому образі – не селянина в кожусі та шапці,  а елегантно вбраного чоловіка серед світської громади.  Інсценізація на основі історичних джерел, спогадів, листування та щоденників відтворює картину життя поета в 1840-х роках.

Наталія Геркен-Русова брала участь у художніх виставках, опублікувала спогади «З’ява на Аскольдовій могилі (З циклу київської містики)» та «Варка-перевізниця (Спогад у сорокаліття революції, або Як постав один із перших козацьких загонів на Коліївщині)» (1958).

Аспазія як ідеал

Доля відміряла цій жінці довгі роки –  українська художниця, журналістка Наталія Ґеркен-де-Лаваль-Русова упокоїлася наприкінці 1989 року у м. Равдон  у Канаді. Але життя не було ласкавим до неї, як і до більшості її ровесників. Вона не вписувалась у вузькі рамки повсякденного життя, не могла відповідним чином дати раду домашнім і господарськім справам. Її ідеалом була Аспазія – одна з найвідоміших жінок Стародавньої Греції, що прославилася красою і розумом.

Дружина Дмитра Антоновича Катерина пригадувала: «Любила малювати її ніжну тоненьку фігурку в білому платтячку, чи на фоні моря, чи на камені над океаном: вона мені дуже подобалась, мала великі прекрасні карі очі; золотаве від природи хвилясте волосся було заплетено у пишну товсту косу і мала дуже гарні руки з ніжними пальцями…».

Наталія була амбітною людиною, усвідомлювала свою неординарність, їй хотілося мати владу зробити Україну великою. Гальська і норманська кров домішана до української шляхетної гартували особливий характер. Дух лицарства цієї чарівної, обдарованої в багатьох мистецьких сферах харизматичної жінки, життя якої було своєрідним викликом драматичним подіям ХХ століття, супроводжував її у багатьох випробуваннях між країнами й континентами. Перетворити життя на цікаву подорож їй допомогли характер, походження, виховання у родині, здібності, які культивувала, і мистецтво, яке було її частиною і давало велику енергію, і полегшувало душевну напругу.

Однак, будучи такою яскравою зіркою українства, Наталія Ґеркен-де-Лаваль-Русова залишається ще мало відомою на своїй Батьківщині.

Ангеліна АНДРІЙЧУК

 

Коментарі
Теги: Наталія Геркен, письменниця, художник
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up